Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- І правильно зробили, що відмовили! Хай генерал Рябовіл кадрами краще займається, а не на концерти якоїсь московської співухи ходить! А то у нього прапорщик то вбився і треба давати рубля на похорон, то, виявляється, не вбився, і здавати гроші не треба. Олександре Івановичу, - заглянувши в телефонний довідник, Свєтков назвав Бездолю по імені і по батькові, хоча зазвичай до своїх підлеглих звертався майже винятково по прізвищу, - а для нашого Управління, що, тепер теж нічого вже не можна зробить, навіть для оперативних цілей? Що, в міністерстві культури УРСР вже перестали поважати ЧеКа? - згадуючи ультиматум своєї дружини, наполягав Свєтков.

- Та ні, Філофею Алфейовичу, - теж перейшов на інтим старший лейтенант Бездоля. - Зробимо, я заберу квитки у заступника Позаклубенка товариша Квітошинського. До речі, Філофею Алфейовичу, нам треба подумати про можливе призначення товариша Квітошинського на посаду міністра, а то що це за міністр культури УРСР з таким прізвищем - Позаклубенко і не може нам організувати два квитки на концерт Алли Пугачової для оперативних цілей?

- Ми ж не займаємося призначенням міністрів, Олександре Івановичу, незалежно від того, яке прізвище вони мають. Це не функція органів державної безпеки. Ми працюємо виключно під керівництвом партії…

- Філофею Алфейовичу, я маю на увазі зміцнення наших позицій в інтересах бажаного розвитку оперативної обстановки у сфері культури. - Старший лейтенант Бездоля посміхнувся грайливою, як у молодиці-кокетухи посмішкою, показуючи, що він добрав, на що натякає генерал Свєтков: - Важелі знайдемо. Я підготую доповідну записку в ЦК КПУ про ідеологічно шкідливі прояви по лінії культури в республіці і бездіяльність Позаклубенка.

- А квитки?

Старший лейтенант Бездоля на хвильку затнувся, аби відповісти так, щоб і не відмовити начальнику Управління і поряд з цим натякнути йому, що квитки на концерт Алли Пугачової - то не така вже й легка справа.

7.5.

До кабінету із зосередженим виглядом без стуку зайшов начальник секретаріату майор Борозний і мовчки поклав на стіл Свєткову течку з шифротелеграмою.

Генерал Свєтков чомусь роздратовано запитав:

- Знову ви? Чому без стуку заходите? Хіба не бачите, що я приймаю звіт у старшого лейтенанта Бездолі?

Майор Борозний розгублено проказав:

- Я ж з шифротелеграмою…

- Термінова?

- Ні, поточне інформування.

- От бачите! Не термінова!

- Та ви ж самі…

- Я знаю сам, що я сам, - вже роздратованіше кинув Свєтков. - Ну, що там таке?

- Заступник начальника УКДБ по Запорізькій області полковник Федосов доповідає про виявлення нелегальної секти баптистів-розкольників на території Мелітопольського району в селі Терпіння.

Майор Борозний поклав шифротелеграму на стіл.

Генерал Свєтков прочитав, підкреслив кілька фраз, рвучко надписав: «Тов. Цекарєву В. К. Підготувати звітність в ЦК КПУ і КДБ СРСР. Спільно з УКДБ відпрацювати заходи щодо припинення організованої ворожої діяльності сектантів-розкольників, виявити їхні зв’язки з підпільними організаціями в СРСР, закордонними релігійними центрами та їхніми емісарами. Завести справу групової оперативної розробки (ДГОР), розробку взяти на контроль», - червоним олівцем у правому горішньому кутку документа поставив жирну літеру « К» і повернув телеграму Борозному. Потім, уважно глянувши на нього, запитав:

- А чому у вас на сорочці верхнього ґудзика не застебнуто, і галстук збоку висить, ніби якась ганчірка?

Майор Борозний застебнув ґудзик, поправив краватку і хриплим голосом вимовив:

- Вибачте, товаришу генерал, забігався.

- І чому ви розмовляєте хриплим голосом, а не по уставу? Горілку з морозильника п’єте?

Майор Борозний зблід:

- Я алкоголю не вживаю, ніколи. У мене горло болить з іншої причини, вже давно.

- Так лікуватися треба, якщо болить!

- Не маю часу, я на роботі з восьми годин ранку і до одинадцятої ночі, поки ви на роботі. Сім’ї не маю, один живу.

- То що, я винен, що у вас горло болить і що ви не маєте сім’ї?

Майор Борозний ще більше побілів, по обличчю у нього потекли патьоки поту.