Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Капітанові Дзеньзібару подобалось командувати майором Каламарчуком: в армії він був вправним сержантом з трьома личками на погоні, і його голос з артикуляцією на «-ВО!», «-РУШ!», «-РУЧ!», «-ГОМ!» долітав до в’язнів у слідчому ізоляторі поряд - хто не спав, чи прокинувся у цю вранішню пору.

Майорові Каламарчуку важко давалась наука, у нього вже жижки почали труситись від старанності і напруги і він через силу змушений виконувати команди Дзеньзібара, сам собі наказуючи: «Терпіння, терпіння: хто має терпець, той буде митець», - поки нарешті дочекався тієї миті, коли капітан Дзеньзібар, задоволений собою і своїм сумлінним учнем, оголосив під ґратами внутрішньої тюрми КДБ УРСР про закінчення стройових занять поблажливою подякою і обнадійливим напучуванням:

- Дякую за службу, товарише майоре! Бажаю подальших успіхів у бойовій і політичній підготовці! Щоб два просвіти на погонах привели вас прямою дорогою до подальших зигзагів, вишитих зірок і золотих погонів!

І майор Каламарчук, набравши повні легені сирого березневого повітря, вигукнув, ніби тричі вистрілив напруженим від ревності і від напрочуд приємних побажань капітана Дзеньзібара, ад’ютанта самого голови КДБ УРСР, який словами не розкидається і зайвого ніколи нічого не скаже, а якщо щось скаже, то завжди зі смислом, верескливим фальцетом, вигукнув, ніби тричі пальнув з кулемета по обличчях занадто цікавих глядачів, що припали лобами до заґратованих вікон своїх помешкань-камер вгорі над головою капітана Дзеньзібара:

- Служу С-с-савєтс-с-скому С-с-саюзу!

Країно зі стогонів і молитов,

важливий продуценте смерти,

недаром своєю формою

нагадуєш розжоване серце.

Юрій Тарнавський, «Україна» (з циклу «Вино і ропа»)

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ. УКРАЇНА. ПРОЛІТАЮЧИ НАД ГНІЗДОМ РЕАКТОРА

Вранці, коли майор Бузина ще спав, майор Каламарчук, повернувшись зі стройових занять, разом із капітаном Глюком писав проект постанови про заведення справи оперативної розробки на Марусю Чурай, оперативне прізвисько придумали удвох - «Кряква», капітан Глюк задоволено потирав руки - Федорчукові сподобається; старший лейтенант Рядченко з 5-го відділу УКДБ УРСР по місту Києву і Київській області, який отримав матеріали на нічного виконавця пісень легендарної Марусі Чурай Володимира Калинковича, теж придумав вдалу назву для оперативної справи - «Козел», і вона теж мала сподобатись голові КДБ УРСР; майор Каламарчук встиг подзвонити у Калугу з проханням до російських колег негайно відправити старшого лейтенанта Бездолю літаком через Москву назад у Київ після профілактики «Езопа» чи разом з «Езопом» - він чекав повернення старшого лейтенанта Бездолі, оскільки треба було ще готувати пропозиції стосовно реалізації справи на «Радикала», а без старшого лейтенанта Бездолі написати доповідну записку майор Каламарчук був не годен, оскільки у повному обсязі не володів матеріалом - одне діло написати постанову про заведення справи, інша - про реалізацію, та ще й таку, яка б дала поштовх до проведення арештів дисидентів у Москві, Ризі, Вільнюсі, Тбілісі, Єревані та інших місцях неосяжного СРСР, попри те, що йому намагався допомогти капітан Глюк, отже марш-кидок Бездолі залізничними шпалами у Львів відкладався, майор Каламарчук вирішив ще трохи потримати Бездолю у своєму відділі (мав надію, що переконає Федорчука у необхідності до реалізації справ на «Радикала», «Шамана», «Ренату», їхніх однодумців у Москві та інших містах СРСР старшого лейтенанта Бездолю залишити у 5-му управлінні, - скаже, чи краще організує анонімку, анонімці у КДБ більше довіряють, анонімку напише Горбачук, про те, що генерал Свєтков набрехав, нібито Бездоля на концерті Алли Пугачової був з Писанкою, насправді він був зі своєю дружиною, а Писанка сиділа поряд, а набрехав тому, що хотів прикрити свої інтимні стосунки з Пугачовою, треба вже його потроху спихати з начальника Управління і самому готуватись, Федорчук призначить, аби тільки місце звільнилось, а до того треба Бердиша зіпхнути, він уже похитнувся, варто вже й підштовхнути, щоб допомогти Свєткову; Іван Марусенко теж з дружиною був на концерті, тільки мовчить, запитають - підтвердить, що був і Бездолю з жінкою бачив, і Свєткова під ручку з Пугачовою теж бачив, і як Алла Пугачова крутила шашні із Свєтковим на сцені, теж підтвердить), і потім хай Бездоля пре на всі чотири сторони, чи допомогти йому, щоб повернувся у Львів, бо настане час жнив, тобто нагород, за «Радикала» «Почесного чекіста» можна буде почепити на груди, а в КДБ вищої нагороди немає, хіба що Герой Радянського Союзу; у Калузі працівники місцевого УКДБ шукали Бездолю; Бездоля шукав об’єкта ДОР «Езопа»; начальник 5-го управління генерал Свєтков у своєму кабінеті пив елеутерокок і переробляв доповідну записку про політичну та оперативну обстановку в республіці для Щербицького В. В. і в КДБ СРСР.

Федорчуку, який сидів удома і чекав дзвінка від свого ад’ютанта Дзеньзібара, зателефонував помічник Щербицького і повідомив, що у «ВВ» о другій годині ночі стався гіпертонічний криз і він лежить в реанімаційній палаті лікарні 4-го Головного управління Міністерства охорони здоров’я УРСР у Феофанії. Призначене засідання Політбюро ЦК КПРС відкладається. Відкладається і засідання Політбюро ЦК КПУ.

Того ж дня Федорчук згодився з пропозицією майора Каламарчука певний час ще потримати старшого лейтенанта Бездолю у Києві до реалізації справи на «Радикала» і дав вказівку полковникові інтендантської служби Жукову відполірувати стіл у своєму кабінеті на четвертому поверсі будинку КДБ на вулиці Володомирській, 33, змінивши його полірування з блискучого на матове, винести усі дзеркала з кімнат та на дачі і у ванних кімнатах замість верцадл на стелі і стінах намалювати панно з німфами.

Очікувану посаду голови КДБ СРСР Федорчук з рук Брежнєва отримає безмаль через десять років, але членом Політбюро ЦК КПРС так і не стане, оскільки у скорому часі після смерті Брежнєва посяде крісло Міністра внутрішніх справ СРСР, яке до номенклатурного списку членів Політбюро ЦК КПРС не належало. Невдовзі КПРС припинить своє існування, розвалиться і СРСР разом з соціалізмом, який, згідно з підручником «Історія КПРС», після утворення соціалістичного табору мав би перемогти остаточно і безповоротно, і на варті якого мужньо стояв майор державної безпеки Олексій Григорович Бузина.

Степан Несторович Муха після тривоги пролежить у шпиталі три тижні, видужає, отримає орден Бойового Червоного Прапора і у червні 1982 року замінить Федорчука на посаді голови КДБ УРСР.

У квітні 1986 року після аварії на Чорнобильській атомній електростанції імені В. І. Леніна Муха на гелікоптері облетить зруйнований 4-й енергоблок АЕС. Він хотів на власні очі побачити наслідки катастрофи і попросив пілота зависнути над зруйнованим реактором. Хоча за інструкцією подібні маневри дозволялось робити не вище 10 метрів над поверхнею землі, пілот виконав вказівку голови КДБ УРСР.

Дивлячись униз, на роверзнуте жерло реактора, Муха згадав, що у його сейфі з початку березня лежить проект не підписаного ним спеціального повідомлення першому секретареві ЦК Компартії України Щербицькому В. В. про систематичні грубі порушення технологічного режиму, правил безпеки та охорони на Чорнобильській АЕС імені В. І. Леніна, що можуть, згідно з думкою фахівців, призвести до катастрофічних наслідків. Проект документу був підготовлений інформаційно-аналітичною службою КДБ УРСР з використанням накопичуваної в автоматизованій інформаційній системі (ЄСІОК) «Дельта-Україна» оперативної інформації з усіх підрозділів КДБ УРСР та інших документів.

Муха звернеться за консультацією до своїх друзів у ЦК КПУ, щоб «промацати» питання про можливу реакцію Щербицького В. В. на таке повідомлення з КДБ УРСР, - сподобається чи може викликати невдоволення. Ті порадять йому доповідну записку притримати до закінчення експерименту на Чорнобильській АЕС імені В. І. Леніна щодо використання інерційного ходу турбіни для включення дизель-генераторів на випадок можливої аварійної ситуації з метою забезпечення блока електроенергією, який планувалось висунути на здобуття Республіканської комсомольської премії імені Миколи Островського за кращі наукові розробки, відкриття та винаходи в галузі науки й техніки ¹⁾ і про який нібито Володимир Васильович знав і чекав результату.

Програма проведення експерименту була затверджена головним інженером ЧАЕС, проте не була погоджена з проектантом і конструктором реактора, а також з представниками Держатоменергонагляду, і здійснювалась поспіхом. Експериментатори на ЧАЕС поспішали тому, що засідання Комісії ЦК ЛКСМУ, на якому повинно було розглядатись питання про затвердження номінантів, мало відбутися 29 квітня 1986 року.

В країні розгорталась перебудова.

Генерал Муха піде у відставку 1987-го року в розпал перебудови, його буде зараховано до складу офіцерів діючого резерву (ОДР) і він займе посаду заступника директора з режиму Інституту кібернетики імені В. М. Глушкова АН УРСР.

В перші ж дні перебування на посаді він помітить, що працівники інституту вкрай розхлябані, більшість з них ділових щоденників для фіксації завдань, планів і звітності не мали, а якщо і мали, то не зареєстрованих у 1-му («секретному») відділі інституту. Значну частину робочого часу деякі науковці проводили не на своїх робочих місцях, а сиділи на сходах до запасного виходу, інколи навіть напівлежачи, пили каву, курили смердючі цигарки і про щось знічев’я базікали. Коли Степан Несторович спускався сходами, перевіряючи режим, вони на нього навіть не звертали ніякої уваги, хоч Муха намагався на них суворо глянути.

Степанові Несторовичу вдалося через директора Інституту академіка Михалевича Володимира Сергійовича встановити порядок, за яким кожний науковий працівник мусив щомісяця у своєму особистому щоденнику, зареєстрованому у 1-му («секретному») відділі, подавати звіт про виконану роботу з потижневим викладом зробленого.

Проглядаючи першу подану звітність, Степан Несторович у щоденнику, який десь другим чи третім потрапив йому для вивчення, прочитав таке:

«1-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

2-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

3-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі;

4-й тиждень - роздумував над листом Ґотфріда Лейбніца до Йогана Бернуллі» ²⁾.

Обурений, Степан Несторович, захопивши усі щоденники, побіг до академіка Михалевича, показав звіт працівника, який впродовж місяця «роздумував» над листом Лейбніца до якогось Бернуллі і більше нічого не робив, тобто, простішою мовою, відверто байдикував, і зажадав позбавити того квартальної премії. «Він, не сумніваюсь, цілими днями курить на сходах, п’є каву, патякає, а потім у звітності замилює очі», - сказав Степан Несторович.