Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Проте небезпека чигала на нього поки що з іншого боку, так інколи буває в складній і не завжди передбачуваній діяльності органів КДБ, оскільки його працівники завжди працюють в умовах невизначеності і оперативного ризику. Йому подзвонив сам Федорчук, який, виявилось, уже повернувся з Москви, і, не вітаючись, запитав:

- Ви направляли в Москву майора Бузину для проведення навчань з новоствореним на нашу ініціативу і за підтримки Політбюро ЦК КПУ відділенням по українському буржуазному націоналізму у 5-му управлінні КДБ СРСР?

- Так точно, товаришу голово, направляв, згідно з особистим проханням начальника 5-го управління генерал-лейтенанта товариша Бобкова!

- Повернувся?

- Хто?

- Та Бузина ж, а не Бобков!

- Так точно, товаришу голово, Бузина повернувся, в неділю!

- А в якій одежі він сьогодні з’явився на службі?

- Доповідаю, товаришу голово… Не можу знати, товаришу голово, - розгублено відказав генерал Свєтков. - Я з семи годин ранку працюю над доповідною запискою на засідання колегії «Про наміри ворожих елементів щодо створення на території республіки широко розгалуженого…»

Федорчук процідив:

- Буде тобі колегія. Через двадцять хвилин щоб ти був у мене!

І перервав зв’язок.

«В якій одежі міг сьогодні прийти на службу майор Бузина? - намагався здогадатися генерал Свєтков. - Може, джинси купив у Москві? Був такий випадок, коли Віталій Васильович побачив у коридорі працівника з Першого управління в джинсах і наказав відправити його в Турківський райапарат Львівської області. Запитаю у Довбача, він же тримає Бузину під контролем. Якщо Бузина з’явився на службі в джинсах, то призначення в Турку йому забезпечено. Там джинси йому вже не знадобляться - в чоботях і галіфе буде ходить. А якщо мене й посварить Віталій Васильович за Бузинові джинси, то не найстрашніше. Не такі тарапати в його апартаментах іншим разом доводилося витримувати. Аби лиш здихатися Бузини, а то 6-й відділ ще рік буде його розробляти, і за цей час скільки він ще неприємностей може завдати!»

Настрій у генерала Свєткова, попри похмурий тон, яким Федорчук розмовляв з ним, чи цідив слова - таке з головою КДБ буває щоранку, покращився.

Він наказав черговому терміново розшукати підполковника Довбача.

Черговий через п’ять хвилин доповів, що підполковник Довбач, зі слів капітана Сороки, годину тому пішов в Управління кадрів до заступника голови КДБ УРСР генерала Рябовола і ще не повернувся.

Генерал Свєтков вніс до проекту доповідної записки на колегію вставку про намір об’єкта розробки націоналіста «Гайдамаки» вчинити терористично-диверсійний акт в Москві на Красній площі; не довіряючи майору Борозному, який до того ж, певно, вже мусив написати рапорт про відставку, власноруч віддав друкарці підготовлений текст, наказав друкувати негайно і бігом поспішив на 4-й поверх в кабінет Федорчука.

Коли б були це генерали,

ми б знали, що робить.

А в тім то й річ, що це кати

однокласовії…

Рабіндранате-голубе,

та де ж той серп нам, молот і лани?

Рабіндранате-голубе,

од достоєвщини звільни!

До кого говорить?

Блок у могилі. Горький мовчить.

Павло Тичина, «До кого говорить?» (зі збірки «Замість сонетів і октав»)

ГЛАВА VI І I . КИЇВ, КДБ УРСР. ЗАСІДАННЯ КОЛЕГІЇ

8.1.

Генерал Свєтков зайшов до кабінету Федорчука, коли всі члени колегії КДБ УРСР, крім начальника Управління особливих відділів КДБ СРСР по Київському військовому округу і командувача військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР, із зосередженими обличчями сиділи за столом для засідань.