Гуляйполе: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти з'їла плід з дерева пізнання добра і зла? — вже здогадався Господь, у чому справа, але все ще не хотів вірити сам собі.

— Так... Мені його дав Адам... У фігових кущах Едемського саду, біля річки... Так приємно було, подібних солодощів я ніколи не куштувала.

— Але ж я заборонив вам пізнавати добро і зло... Бо хто не здатний утриматися від солодкої спокуси, той спокуситься й на злодіяння.

Єва й Адам стояли перед Богом з похилими в покорі головами.

— Хто вас спокусив стати грішниками? — допитувався їх Господь.

— Змій, — відповів Адам.

— Великий і добрий Змій, — підтвердила Єва.

— Змій добрим не буває. Його добро — то лише початок підступної гри й вигоди для себе. Бійтеся Змія, він завжди лукавий.

Творець недобре глянув на Сатану, який стояв позаду і корчив з себе дурника.

— Навіщо так вчинив? — спитав його Господь. — Тільки не обманюй. Бо неправда, навіть солодка, засмучує до гіркоти, а правда може й жорстока, виводить з темряви.

— Я хотів, святий Отче, якомога швидше запустити в роботу Пекло. Гадаю, що за таку спокусу, за зраду твоєму наказу, Адама і Єву потрібно відпустити у мої печери. Я вже для них приготував добрячу лазню.

— Не поспішай поперед батька в пекло. Бо я хоч тебе сотворив, а права такого, щоб судити інших, не давав. Один Господь може карати і милувати у Всесвіті.

Адам і Єва, почувши це, впали перед Богом навколішки і благали його помилувати, не виганяти з Раю.

— Встаньте! — наказав їм Усевишній. — Бо лише мертвий може лежати, коли судом сповіщається вирок.

Молодята, кинувши фігове листя, яким вони прикривали свої сороміцькі місця, підвелися й продовжували благати Бога помилувати їх.

— Рай — не пристанище для грішників і непокірних Господові, бо тут усі з чистою, безневинною душею, — відповів їм Бог.

— Але ж ми покаялися! — вигукнули молоді.

— Покаяння — не є підставою для звільнення винуватця від кари, а є лише умовою для пом'якшення вироку.

— Змилуйся над нами, Господе, не посилай наші душі у печі Диявольські, — невгавали просити Адам і Єва.

— Я негайно відправлю вас обох на планету Земля. Там вип'єте гірку чашу свою до дна: будете трудитися у поті чола свого, лише відпочивати кожного сьомого дня, у неділю. Адам буде завжди у пошуках хліба насущного, озеленяючи пустелі і перетворюючи камінь у родючу землю. Для полегшення вашого життя я наповню земні ліси, степові простори і гори усяким птаством і звірем, а моря, океани і ріки — рибою, надра — величезним багатством. Будьте ощадливі до всього, бо дане мною не є безмежним: усе має початок і кінець, як життя закінчується смертю. Життя на Землі є початком його кінця — так сотворив я.

Господь перевів свій погляд на Єву, і та боязко стрепенулася.

— Ти, Єво, будеш не лише помічницею у всіх життєдайних справах Адамових, а й знаряддям дітонародження і виховання своїх нащадків. У важких муках будеш ти народжувати, бо цим мукам передуватиме миттєва насолода і блаженство гріховності. За все, скоєне людиною, має бути належна розплата — так побудував світ я... А ще скажу вам обом: на вас накладаю велику відповідальність, бо ви будете першими поселенцями на Землі, і від вас піде на тій планеті рід людський. Коли буде мир і злагода між вами, між людьми, то й там створите рай земний.

Адам і Єва здивовано дивилися на Бога, вони ніяк не могли осягнути, як це від них обох народиться стільки люду. Їхні думки нараз прочитав Всевишній і тут же розвіяв сумніви молодят:

— Ваші тіла створені з купи землі. Якраз з неї я сьогодні змайструю ще багато усякого люду. Він буде від вашого шматка землі зачатий, отже, вашою копією, вашим продовженням. Первородний є початок, а все наступне — похідне від нього і є його продовженням. Ідіте з Богом на Землю лише гостями та повертайтеся назад, у лоно Всесвіту, по смерті своїй, безсмертними. Ідіте і чекайте пришестя мого сина Ісуса Христа, котрий вкаже усьому людству шлях до істини, добра і справедливості, шлях до Раю Божого.

Всевишній повернувся і пішов геть з Едемського саду. Сатана мовчки чвалав за ним на невеликій відстані і щось незрозуміле бурчав собі під ніс. Нарешті, він промимрив вголос, все ще виправдовуючись за свій вчинок:

— Чи не мене вчив Господь перевіряти всіх у вірності йому? От я й перевірив Адама і Єву.

— Змусь дурня молитися Богу, то й лоба поб'є, — вже цей свій афоризм сказав Господь вголос, а згодом додав: — За спокусу теж має бути кара і не меншою, ніж за сам злочин.

Від цих слів Диявол знітився, втягнув голову у плечі і з таким жалюгідним виглядом мовчки плентався за Богом. Вони увійшли у всесвітню майстерню, де Усевишній негайно почав ліпити з купи глини маленьких чоловічків, а Диявол, аби заслужити у Господа Всесвіту прощення, по-рабськи прислужливо подавав йому то землю, то воду, то всяку іншу всячину.

— Подай фарбу — чорну, коричневу і білу, — попросив Бог, і Лукавий тут же приніс необхідне.