Гуляйполе: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Про автора

Степан Дмитрович Рев'якін народився в 1936 році у селі Перерослому Плужнянського (нині Білогірського) району Хмельницької області, де закінчив шість класів неповної середньої школи. В 1951 році разом з батьками переїхав жити (за вербовкою) у село Розівка Високопільського району Херсонської області. Закінчивши в 1954 році десятирічку, вступив навчатися до Одеської спеціальної середньої школи начальницького складу міліції, яку закінчив у 1956 році і з того часу живе в м. Запоріжжі. У 1963 році закінчив Одеський державний університет ім. І. Мечникова (юридичний факультет), працював на оперативній і слідчій роботі в органах міліції, а також в обласній Державтоінспекції (ДАІ) та обласній газеті “Запорізька правда". Нині — завідуючий редакцією науково-редакційного підрозділу “Реабілітовані історією” при Запорізькій держадміністрації. Він — автор більше десяти книг: оповідань, повістей та одного роману. Член Національної спілки журналістів України з 1965 року.

Гуляйполе

Головні і другорядні історичні герої твору:

Бог, Диявол, Володимир Ленін (Ульянов), Нестор Махно, Галина Кузьменко, Лев Задов, Іван Негребецький, Михайло Грушевський.

Лев Троцький, Йосип Сталін, Микола Бухарін, Володимир Антонов-Овсієнко, Клим Ворошилов, Фелікс Дзержинський, Адольф Гітлер та інші грішники, "раби божі" і "пролетарі усіх країн" першої половини XX століття.

Глава перша

Забавна біблія

(Лео Таксіль)

Потойбічний світ. Господь у своїй безмежній і неосяжній майстерні.

Господь — його не можна змалювати ніякими фарбами, описати ніякими словами.

Він єдиний і неповторний у Всесвіті, і кожний з землян уявляє його по-своєму.

Для багатьох він бачиться в образі людини. Це міцної статури чоловік з лагідними і вельми щирими очима небесного кольору, які випромінюють тепло і доброзичливість; з білосніжною бородою, що розкішно й до ладу покрила його груди, наче лебідь припав до них, слухаючи биття серця Божого. Всевишній зодягнений в просту сіру свитину та в білу сорочку-вишиванку, яка підкреслювала велич і водночас свідчила про доступність його всім, хто прагнув Господа відчути й побачити.

Всевишній вільно і тихо босоніж ступав по своїй дивовижно голубій майстерні, наскрізь пронизаній м'якими променями, що плавно мінялися, створюючи відцентрову, ледь помітну круговерть. Він то ступав кроків десять вперед, то повертався тим же шляхом назад, щось розмірковуючи, то підходив до широкого столу, перевантаженого усяким збіжжям, і там щось починав мудрувати.

Навкруги — спокій, німа тиша. Нараз щось там, вдалині, загриміло, почало тріщати і бабахкати, аж, здалося, розколювався і знову зцілювався усенький Світ. Господь підняв голову, сказав сам до себе:

— З'явився блудний і нерозумний перший витвір мій — Диявол.

До майстерні не ввійшов, а влетів завірюхою розхристаний, з рудим довгим чубом, видовженою великою головою та безбарвними малими очима хлопець.

— А ти нині маєш прообраз людини, — не то здивувався, а може й похвалив чи просто засвідчив Господь своє приязне ставлення до свого створіння. Щоб там не подумав Бог, а Дияволу сподобалася ця увага до його персони, і він аби засвідчити свою вдячність Всевишньому, прихилився до його рук, почав їх цілувати, а потім припав до ніг і злизував з них космічний порох.

— Ну, досить, досить, Лизунчику... Я добре знаю твою чортову душу, щоб не захоплюватися нею.

Бог справді знав достеменно, чим живе і дихає Диявол, він ще називав його Чортом, Люципером, Сатаною, або просто Лукавим. Це вже залежало від душевного стану Бога: коли у його володіннях і з його творіннями усе було гаразд, то кликав Диявола лагідним словом Лизунчик чи Лукавий, а коли щось не ладилося, усе летіло шкереберть, то називав його Чортом. І вже як Диявол надто допече, щось зле учинить, тобто, як говорив Господь, заллє йому за шкіру гарячого сала, то Всевишній спересердя може й сказати:

— О, Люципере!

чи:

— Згинь з очей моїх, Сатано! Пощезни, нечиста сило!

Сатана дуже дошкуляв Богу, і Господь будь-коли міг знешкодити цього паршивця, скарати його на смерть, але до таких дій не було у нього жодних помислів. Бо саме таким підступним і несправедливим, лукавим, злим грішником і задумував Усевишній свого антипода. То було давним-давно... Всесвіт не мав ні Сонця, ні Місяця, ні Зірок. Кругом була пітьма кромішня, крізь яку ледь пробивався всемогутній, всезнаючий і безмежно щирий і добрий Господь — володар космічних неосяжних просторів. Якось він задумав перебудувати, створити якісно іншу свою домівку... І незабаром з його ласки і після трудів праведних на просторах його володінь з'явилися живі Зірки, одні з яких дихали вогнем, інші — віддзеркалювали ці вогнища, ще інші — заснули у тихій колисці Всесвіту, створюючи усі разом дивовижне мереживо вічного життя. У Космосі стало веселіше. Та не зовсім було весело на душі у Всесвітнього господаря. Бо відчував себе самотнім, як палець, як билина у безкраїй пустелі. І тоді від тіла свого він узяв чималий шмат і зробив з нього свій прообраз, назвавши його первородним сином за іменем Ісус Христос. Гуртом стало і весело, і цікаво. Та не лише для цього, для веселощів і цікавості жити, і навіть зовсім не для таких Божих забав народився на небесах Ісус, а зовсім для іншого... У майбутньому він мав у Космічному просторі, у Божому царстві, керувати Раєм — вічним і безтурботним життям душ розумних і відданих Богові істот, які мали розмножитися на багатьох зірках Всесвіту. Тож Ісус був наділений усіма благочестивими рисами, які мав сам Господь. Адже управляти святим місцем за задумом Бога мала свята істота.

Та позаяк у царстві Божім усе кругом ґрунтувалося на боротьбі протилежностей (звідки й життя та смерть, грім і тиша, цнотлива безмовність і дратівливий гам, ніч і день і тому подібне), то на противагу Раю намітив Господь створити Пекло. Ним, за планом, мало керувати нечестиве й брутальне створіння. Невдовзі воно було Господом створене і назване Дияволом — у його мозок навмисне не вклав Всевишній багатьох мініатюрних складових, одні з яких схожі на кульки, інші — на пластинки чи земні клепки від бочок. Якраз відтоді й живе Чорт без багатьох клепок у голові. То чого розумного від нього можна чекати?

З появою на небесах Ісуса та Диявола життя ще дужче завирувало, й так розкрутився його маховик, що на підмогу Синові Божому довелося створювати цілий загін Святих Апостолів, а для Диявола — силу-силенну різноманітних чортів.

Адам и Євав Едемському саду

А зараз, на час описуваних подій, поки що існували лише Ісус, Диявол та ще в Едемському саду безтурботно гуляли Адам і Єва — перші люди, недавно створені Всевишнім. Син Божий порядкував у Раю, а Диявол мав те ж саме робити у Пеклі. Аж він, бісова дитина, десь вештався по небесах і, обертаючись то вулканом, то вітрюганом-смерчем, бешкетував на ближніх і далеких Зірках.

— Ти чого, Лизунчику, байдикуєш? Невже нічого робити у Пеклі? Хіба все там налагодив до прийому майбутніх грішників? — у голосі Бога відчулося невдоволення, і на нього тут же зреагував Диявол:

— Навіщо мене ображаєте, Святий Отче? Ви спершу перевірте мою роботу, а вже тоді...