MoreKnig.org

Музей покинутих секретів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Забужко Оксана



Шрифт:

— Адріанамброзьїч, ви напрасно с меня смєйотєсь, — Юлічка дивиться на мене з неприязним відчуженням, як на хворого, який може виявитися заразним, і я вирішую не підколювати її зараз отим маріупольським «с меня»: — Ето не майо дело, канешно, і я вабще не панімаю, прічьом здесь я… Голос незнакомий, но савершенно атчьотлівий, — вона войовничо націляє на мене своє індіянське підборіддя: — «Прости мені, Адріяне».

Здуріла, чи що? Що вона верзе?

— «Прости мені, Адріяне», — повторює Юлічка, як ідіотові, який з першого разу не засвоїть. — І іщо што-то било о рєбьонкє, вроде би она ждьот рєбьонка, но то я уже нє запомніла, іспугалась, точно нє павтарю…

— Ти певна, що тобі не причулося? — їй не причулося, ні, я бачу, що вона мене не розігрує, — і вона теж бачить, що я це бачу, чує, що вона мене пробила, хоч і не розуміє, чим саме, і очі їй зблискують переможною зловтіхою: це мить її влади наді мною, тільки вона не знає, як із того скористатись і як їй цю мить протягти: жінки ніколи того не вміють, єдина знана їм форма влади, то ліжко, а якщо в тебе на неї не стоїть, то з усіма іншими своїми над тобою перевагами жінка завжди буде в нулях, бо не знатиме, як із них правильно скористати, — і слава Богу, що не знатиме…

Може, вона ширяється? Або тайкома нюхає в туалеті кокс — і її, як ідеальну секретарку, професійно глючить по телефону? Тільки чому її глючить в унісон моїм власним думкам — на одній хвилі зі мною, в повному синхроні, так, ніби вона підключена до мене на ту коротку відстань, на яку я досі в своєму житті підпускав одну-єдину жінку — Лялюську?.. Першої миті навіть було впекло, блискавичним прострілом жаху крізь мозок, наче це Лялюська просила в мене прощення, прощалася зі мною назавжди, бо чекає дитини від іншого чоловіка (від того, з яким вона колись літала до Бенілюксу, їсти омарів на березі моря?), — версія достатньо безумна, щоб тут-таки й відпасти: ні, тут щось інше, щось іще безумніше — Юлічка вдерлася в мої думки мовби їхньою прямою проекцією назовні, прямим відгуком од світу на мої до нього буркочучі в голові, як гази в кендюху, претензії, і я вірю, що вона справді щось почула й перелякалася, не знаючи, що вона до мене підключена, тільки я теж ні бельмеса з того не второпаю, і мені, як і їй, теж не така вже й приємна ця підключка — все одно, якби Юлічка проникла в мої сни: таке приємно тільки з близькою людиною, а ця маріупольська амазонка мені ніхто й ніщо, секретарка, й не більше… Так от же тобі й взірцева секретарка, — глузливо вибулькує в голові: — приймає й реєструє дзвінки геть і з потойбіччя!.. З потойбіччя? Чому — з потойбіччя?.. Чи «Адріян», у якого попросили прощення, то якраз і є «рєбьонок» — той, якого бабця Ліна сподівалася на засланні? І бабцін голос матеріалізувався в Юліччиному телефоні, прикликаний моїми спогадами?.. І яким же то чином він міг матеріалізуватися — та ще й із собаками, автоматною чергою й вибухами? Забув я вже радіотехніку, зараза, — треба буде покопирсатися в літературі: чи не може звук, скажімо, за високої відпірности середовища, «залипнути» в часі?.. Ги, це ж наскільки — на півстоліття залипнути? Дурня повна. А може, я той, як це воно зветься — сомнамбула, і це в нас із Юлічкою якийсь колективний гіпноз? Як на тих московських сеансах, що в кінці вісімдесятих транслювались по зомбоящику: повні стадіони народу, на полі гамадрил-психотерапевт, а перед ним вервечка загіпнотизованих махає руками й трясе головами, мов команда божевільних футболістів, — не диво, що така країна невдовзі по тому й гавкнулася… Спокійно, Адріянамброзьїч, ану спокійно, не дай себе розтрясти так по-дурному…

Легко сказати — спокійно: відчуття таке, мов мене обплутав невидимий невід і тягне кудись, де під ногами немає дна. В таких випадках єдино розумний спосіб поводження — це попуститись і не дриґати ніжками, бо, крім марних втрат енергії, нічого з того не вийде. Ця присутність у моєму житті якоїсь невидимої сторонньої сили, що раз у раз нагадує про себе, як в отих снах, зовсім не вимагає розуміння, і от цього-то й не вміє визнати Лялюська, моє старанне смішненя, як школярка-відмінниця, яка свято вірить, що кожна задача має розв'язок і треба тільки його відшукати, — вона вимагає всього лиш послуху, і найліпше, що можна вдіяти, якщо вже щось такого в твоєму житті об'явилося й жене крізь тебе якийсь однозаряджений потік у невідомому напрямку, — це просто здатись на ту силу, ввіритись і лягти на неї, як животом на течію чи як на хвилю на серфінґовій дошці… Коли загинула мама, я був іще замалий, аби щось у тому тямити, а проте пам'ятаю, як мене цілий рік перед тим було ковбасило, аж заснути вночі не міг, од невідь-звідки напливаючого страху, що мама вмре. Кажуть, із підлітками часто таке буває, і ніякої містики в тому нема — звичайна перед пубертатна ломка. Але тодішнє відчуття прочинених кудись у космічний холод дверей, звідки дме протяг чужої самочинної волі — дужчої за все, що я міг тоді собі уявити, та й досі не можу, — це відчуття я в собі заховав, запам'ятав, як пес запам'ятовує запах. Коли це повторюється, коли двері знову відхиляються, — я впізнаю.

Я тільки не знаю, як слухатись.

(Якби я в дванадцять років не пустив маму в той її останній похід на Говерлу, вчепився б їй у поли й кричав: не йди! — може, вона була б жива?.. Але якраз того дня я нічого не передчував, ніхто тоді нічого не передчував, — ні я, ні тато…)

Я не можу попуститись, бо мене держить страх за Лялюську. Ірраціональний, відруховий — страх, що я не впізнаю моменту, коли треба буде вчепитися в поли — їй. Страх прострілюваної території, як в отих веприків у заповіднику: не знаєш, звідки відстрілюватись, коли прийдуть. І хто прийде — також не знаєш.

А може, «рєбьонок» — це все-таки я?.. І це мама просила в мене прощення? (За що?..) Лялюська, бабця, мама, тета Геля, — скільки ж жінок держать мене в своєму неводі, обплітають своєю присутністю, живі й мертві, а тепер і Юлічка туди ж: ніби вони всі змовились за моєю спиною і подають там одна одній таємні знаки… Жінки, ну так, вони мають бути чуткіші на всякий, знятий у світобудові протяг, — їм, із їхніми щомісячними кровотечами, має бути звичним це відчуття анонімної сили, котра тебе опосідає самочинно, як атмосферний циклон, а тобі тільки й лишається, що покірно міняти прокладки, — жінки мали б бути мудрі, як змії, вони мали б показувати нам, як правильно жити, чого ж вони, холера, самі такі безпорадні?!

Спокійно, Адріяне, спокійно, чоловіче, ану не сіпайся…

— М-дя, цікава історія, — олімпійськи всміхаюсь Юлічці. — Десь я таке читав, чи фільм бачив — герой приїздить у незнайоме місто, оселяється в готелі і так само, як оце ти, випадково чує по телефону чужу розмову. А в тій розмові замишлялося вбивство, і чувак потім довго мучиться, що йому робити, — в поліцію заявити, так він же не знає ні імен, ні дат, тільки придурком себе виставить… Ну гаразд, дорогенька, у тебе все? Більше ніхто не дзвонив?

Юлічка непривітно кліпає на мене їжачками підфарбованих вій — з такою самою напруженою недовірою простолюдина, переконаного, ніби цілий світ тільки й жде нагоди його нажухати, недавно витріщався на мене охоронець у податковій, коли я спробував розповісти йому анекдот: навіть не всміхнувся, бідака! Але нагадування про її прямі обов'язки таки діє на Юлічку, як заклик «фас» на службового собаку, — і вона заходиться слухняно звітувати, хто там іще дзвонив, поки я тут у себе в ванькирчику, пишно званому кабінетом, віддавався філософським роздумам, замість працювати (а задумка-то якраз була правильна: коли реальність починає «текти», нема ліпшого способу поставити її на місце, ніж зайнятися дрібничковою рутиною, от хоч би й упорядкувати реєстр надходжень, тільки щось воно та реальність, видать, дуже вже сильно протікає, раз і цей метод не спрацьовує…).

— І на полшестово вам на встречу, — вкотре нагадує Юлічка.

З дещо перебільшеною вдячністю запевняю її, що Юлій Цезар порівняно з нею не вмивався, бо тримати в голові п'ять справ одночасно хоч і досить круто для чоловіка, — бо ми всі, Юлічко, щоб ти знала, однодуми, ми вміємо концентруватися тільки на чомусь одному, зате вже повністю й до кінця (а хто не зумів і спорснув, то хто йому доктор!), — але жоден чоловік, будь він хоч тричі Юлій Цезар, твій, до речі, тезко, не потрапить тримати в голові стільки справ нараз, скільки ти, моя безцінна, за що тобі мій подив і шанування!.. Ф-фу — а тепер, коли ця тезка римського імператора, все ще невдоволено зашиливши губи, вислизає за двері, бо там, хвалити Бога, саме дзеленькає вхідне калатальце (найімовірніше, якісь роззяви забрели на витрішки), — тепер можна розсупонити краватку й напитися води, просто з карафки… Тьху, до чого ж гидка — застоялася, ще й штани заляпав… Ну нічого, висхне. Тепер би ще виконати свій йогівський комплекс вправ, це найліпше для відновлення рівноваги, для початку звісити стоячи голову й руки і так повисіти хвилин п'ять, як сорочка на шворці рукавами донизу, щоб кров припливла до голови й голова відповідно проясніла… Цілого комплексу я вже, схоже, не встигаю — скільки там лишається до зустрічі з моїм арт-консультантом? (Ще одним вахлаєм, який не зумів сконцентруватися на чомусь одному, дарма що весь вік прождав такої нагоди — вільнодумствував по кухнях, збирав у голові цілу кунсткамеру раритетних знань, а в своїй хрущовці — повну, і на фіґ нікому тепер не потрібну колекцію альбомів видавництва «Искусство», та все готувався написати колись, як гряне свобода, капітальну працю з історії українського андеґраунду, а як свобода таки грянула, та ще й так, як ніхто не сподівався, то іно й годен виявився, що хвастати перед студентами дружбою з покійними Грицюком і Тетяничем, і якби такі чустрики, як я, не давали йому вряди-годи підробіток, то, певне, й досі ходив би з кефіром в авосьці, — всі вони, ті совкові «блискучі інтеліґенти», на волі скисли й розтеклися, як медузи, вийняті з глибоководдя, весь їхній підводний блиск при світлі дня виявився просто оптичною злудою, побічним ефектом тодішньої атмосфери суспільного паралічу, в якій тільки й можна було прийняти імпотенцію за вид духовного аристократизму, ну от і буде в нас тепер півшоста — зустріч імпотентів двох поколінь…) До нашої скромної вечері, під час якої я попрошу пана професора засвідчити своїм шановним підписом достеменність досить-таки сумнівного Новаківського (я майже певен, що то робота не Новаківського, а його учнів, але з того стерва, котре на цю роботу націляється, стане й учнів, стерво й так уже, користуючись службовим становищем, пів Національного музею до себе в хату перетягло, буде з нього!), — а після того як пан професор, трошки поманіжившись, дасть згоду (ніколи ще не відмовляв!), уже, так би мовити, на десерт, докладкою до основної страви, — ще й пристроїти мені Юлічку до себе на заочний на бакалавра мистецтвознавства (через що вона, бідачка, й рве так повідок у службовому запалі — п'ятий раз мені про цю зустріч нагадує!), — до всього цього нашого, сто разів обкатаного ритуалу, де він удаватиме з себе зубожілого аристократа, що несе мені, тупому нуворишеві, світло науки і знання, а я вдаватиму, наче глитаю все те за добру монету, залишається яких сорок хвилин, часу з запасом, але це вже година пік, вулиці забиті по зав'язку, Київ останніми роками задихається від транспорту, як присмертний астматик, по центру повзти, то легше крос у протигазі пробігти, і на якого, питається, хріна ми тримаємо мера?.. Мобільного пан професор, розуміється, не має, не попередиш, якщо вляпаєшся в пробку, тож ліпше не спізнюватись і не нервувати старого, менше потім улещати доведеться… Та-ак, ну от і гаразд, р-розгинаємося, — в пучках приємно поколює, мов шампанського туди влив, темна хвиля з шумом спадає, кола в очу стихають, всім привіт, — будемо вважати, що я знову в формі. Що мені вже можна викотитися на люди — переможно, як новенький «бімер» із гаража: у мене все супер, дивіться всі, який я кльовий чувак.

До побачення, Юлічко (так і є, роззяви, — парочка молодят, баришня в нутрієвій шубці, прикипіли до шафки з совковим фаянсом, і Юлічка, як цербериця, стовбичить у них над душею, вдаючи гіда, а насправді пильнуючи, щоб чого не зцупили, — можна не затримуватись, якщо їм заманеться купити фаянсову лисичку-сестричку чи піонера в шароварах, Юлічка впорається й сама, вона здібна дівчинка, а ще як справді підучиться, то ціни їй не буде…). На ходу обіймаю одною заохочувальною усмішкою цілу їхню скульптурну групу нараз, і так вони мені й залишаються відбиті на сітківці всі трійко, з повернутими в мій бік головами, ніби збільшена копія якогось виробу Конаковського порцелянового заводу, — до побачення, до завтра, на фіґ, на фіґ.

…І тільки аж устромляючи в машині ключа в запалювання, помічаю, що руки мені все ще тремтять.

ХТО ТИ?..

Це вихоплюється з уст само собою, як видих. Наївно — на такі запитання відповідей не буває. Я навіть не знаю, чи «воно» одне, а чи їх цілий загін розглядає мене з якогось невідомого далеку в свої оптичні приціли. Досі були тільки сни. Телефонний дзвінок — це вже ближче, тепліше, як у дитячій грі. Вони підступають, стукають у шибку, сопуть мені в потилицю, в обличчя, з собаками, з вибухами, з автоматними чергами, прости їм, Адріяне. Брр. Ні, «тепліше» тут явно недоречне слово — яке в біса «тепліше», коли як снігом за комір сипле по хребту…

Я ще хвильку посиджу, подумки прошу «його»-«їх», сперши голову на покладені поверх керма кулаки. Не те щоб я боявся зараз вести машину. Я просто не дуже собі уявляю, як я буду оце знову вгризатися, мов тупий коркотяг, у змучену плоть цього збезумілого, дикоростучого міста, в запалий смерк і повзучий потік забрьоханих машин, крізь висипані обабіч вулиць замети брудного снігу, подеколи з закопаними в них автами, та заляпані відбитками вогнів баюри вздовж хідників, під вереск клаксонів у місцях утворення тромбів, од якого не раз хочеться заверещати самому, — і все задля того, щоб устигнути туди, де я буду брехати, щоб мені збрехали, щоб потім я міг збрехати вже в іншому місці й отримати за це гроші, — Господи, який маразм…

Господи! Ти бачиш, який я мудак, — я нічого не маю пред'явити Тобі на своє виправдання. Я не мучився безсонними ночами над тим, як змінити на краще цей світ, — хоча світ таки, бігме, покращав би, якби в ньому займалися сонячною енергетикою хоч на п'ять відсотків стільки, скільки газопроводами (так, наче той газ тектиме вічно! — з'їздили б до нас у Дашаву, подивились, який ландшафт лишають по собі виссані газосховища…), — але я не з тих, хто пробиває собою стіни. І життям за други своя я також не важив, один лиш раз дав по морді негідникові — на другому курсі, нашому падлюці профоргу, який уївся на найслабшого в групі хлопчину і на виїзді в колгоспі заганяв його так, що хлопця забрала «швидка», — хлопець виявився діабетиком, міг би з нами й не їхати, законно зіскочити, але соромився перед дівчинкою, яка йому подобалась, і коли його врешті забрали в реанімацію, я підійшов і зацідив тому капо-профоргові в морду, як кожен тої миті хотів, бо якби цього ніхто не зробив, ми б усі чулися співучасниками, — зате потім я не раз подавав руку іншим падлюкам, чудово знаючи, що вони падлюки, бо мене особисто їхнє падлюцтво в ту мить не зачіпало, а що ж може бути гидкіше за це?.. Будьте гарячі або холодні, але не літеплі, — так Ти сказав, Господи, а я стільки разів у житті бував літеплий, що самому противно. І хист свій, що в мене був, я спустив в унітаз, і ближнього не вмію любити як треба, бо стільком у житті недодав, що й не згадати, і взагалі, не так уже й певен, чи справді люблю людей — не друзів, не близьких, а людей самих по собі… Предмети люблю, оце правда. Люблю речі, створені людськими руками, — може, тільки це по-справжньому й заціліло в мені від фізика. Коли я відкручую накривку старого годинника, розклавши на підстелену бархотку, як колись дзядзьо, крихітні, досконалі, мов живі істоти, цвяшки, й бачу дбайливо примощений усередині, наче в гніздечку, розумний механізм, мене ніби торкає всередині теплою лапкою: ці речі ще живі, вони дихають — на відміну від тих, що серійною лавиною накривають нас сьогодні. І хоч сам я відмовився переробляти світ, я й далі люблю цю колись приручену іншими матерію, в якій іще можна пізнати згорнуту траєкторію чужої думки — як світло мертвої зірки. Золотий пилок, іскристий слід. Піт між лопаток на великій перерві…

…Дивись, показував дзядзьо мені малому, — прозоро-синя бабка, очеретина, сонячне плесо, — дивись, який бабка має досконалий фюзеляж, руками зроду такого не втнеш зробити!.. В старих речах ще можна пізнати цей самий захват, що звучав тоді в дзядзьовому голосі, — радість наближення людини до досконалости живих форм. Радість подолання хаосу. Коли всі ці речі остаточно вимруть, розсиплються, переселяться з антикварних крамничок у музейні барокамери, вкупі з ними зникне з нашого життя й ця радість. Тоді ми остаточно опинимося в дистильованому, мертвому просторі, заповненому зовсім іншими речами — ергономічними й безликими, як одноразові шприци. І що нам тоді лишиться, як не жерти власне лайно й кричати, що Бог умер?..

Господи!.. Нехай я мудак, нехай з усього, що Ти мені дав, я спромігся затримати в пальцях таку мізерію, що й згадувати стид, але якщо в моєму житті є якась правда, то вона в тому, що я їх не зрадив — нікого з армії тих безіменних майстрів, котрі з мурашиною впертістю, тихою сапою перетворювали світ і передали мені його таким, який я ще застав. Моя крамничка — це насправді мій спосіб той світ хоч трохи затримати, всупереч лавині. Мій спосіб бути вірним — хай теж по-своєму літеплий, теж мудацький, — нехай. Але принаймні в цьому — я не брешу.

І жінка, яку я люблю, — а Ти бачиш, що я її люблю, Господи, я нікого в житті так не любив, як її, і за неї справді міг би вмерти, якби до того прийшлося, — вона чує це в мені, оцю мою здатність — бути вірним. Може, через це вона мене, мудака, й кохає?..

Вбережи її, Господи, — що б не трапилося зі мною, — якщо зі мною справді має щось трапитись, і всі ці привиддя неспроста сунуть на мене зі своїх засвітів, мов протяги зі щілин, якщо вони заповзялися трясти мою душу (люблю як душу, трясу як грушу, казала мені маленькому бабця Ліна — чи то мама казала?..), аж доки та душа не вивалиться з тіла, як кісточка з плоду, — грець зі мною, будь що буде, тільки прошу Тебе, Господи, — вбережи цю жінку, бо я її люблю!..

Як дивно, мокро між пальцями… Невже я плачу?..

Підводжу голову. Стемніло, і небо над містом погасло, як екран велетенського комп'ютера, — зосталася тільки штучна нижня підсвітка, неоново-бліда заграва над дахами: нічна аура мегаполіса. І, на маєш! — просто перед машиною лягли на снігу через увесь колодязь двору два видовжені золотаві прямокутники — од вікна з квартири на другому поверсі. Як Божа усмішка, слово чести, як знак згоди… Якби оце зараз переді мною на капот спустився янгол у білому й заспокійливо покивав, мовляв, все в порядку, чувак, не дрейф, — я б навряд чи зрадів більше. Чомусь мене завжди хвилює світло, що падає на землю з вечірнього вікна, — наче обіцянка якоїсь солодкої тайни. Або образ із забутого сну. Я навіть своє троєщинське подвір'я полюбив, відколи в ньому з'явилось увечері мереживне світло від заґратованих вікон, і що в тім такого вже надзвичайного, здавалось би? А от же, горить-сміється, очей не відвести, — перекинуте на сніг, як церковний вітраж, високе золотосяйне вікно — неодмінно високе, як у церкві, і в старокиївських кам'яницях саме такі, і в наших львівських також, — і здається, ніби там, як на кіноекрані, зараз з'явиться жіноча тінь, відійде, знову вирине, замре, припавши до шиби, мов виглядаючи внизу когось невидимого… І немовби темніє крізь ніч на білих сходах до під'їзду разочок чиїхось слідів, і серце од того стискається чимось несповнено-рідним, — коханий мій дворик, ніким не любима київська сецесія доби цементового буму, — ні, все-таки міста, як і речі, теж мають душу, і всім поколінням варварів, своїх і прийшлих, її не витрусити…

На якусь мить ніби западає штиль, у мені й довкола мене. Ніби все стає на свої місця, і я також на своєму місці: тут, де мені й належить бути. Ось за цим темним, також заґратованим вікном, що виходить у двір, мій ванькирчик, тут моя крамничка, я — антиквар… І я вже знаю, що назавжди запам'ятаю цю хвилину — зупинену, вирвану з потоку, як набухла крапля, зненацька виповнена вагою.

«Прости мені, Адріяне».

Я простив, я всім простив. Нема в мені урази ні на кого. Чуєш, мамо?..

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Поэтический театр Высоцкого
Поэтический театр Высоцкого
[Поэзия: прочее / Иностранные языки / Песенная поэзия]
В книге Виталия Александровича Гаврикова – доктора филологических наук (Университет МГУ-ППИ в Шэньчжэне) и Любови Геннадьевны Кихней – доктора филологических наук (Московский университет им. А. С.
0
Чехов. Просто о великом
Чехов. Просто о великом
[Биографии и Мемуары / Документалистика]
«Ничего резкого, – ни движения, ни слова, ни слишком громкого голоса, ни умствующего рассуждения!.. Чехов становился грустным и уклончивым, и даже кротко-неприязненным, когда при нем начинали
0
Награда для кота
Награда для кота
[Любовное фэнтези / Проза / Фэнтези]
Дэйна потеряла родных, свободу и будущее, а страна её захвачена врагом. Райнхардту сломали карьеру военного, которой он грезил всю жизнь. По злой прихоти императора они должны стать мужем и женой.
0
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
[Публицистика / Историческая проза]
Гастон Леру (1868–1927) — один из мэтров детективного жанра. Его романы «Тайна желтой комнаты», «Призрак оперы», «Кровавая кукла» известны на весь мир. Не раз он бывал в России — как популярный
0
Слово одесского пацана. Классики криминала
Слово одесского пацана. Классики криминала
[Биографии и Мемуары / Историческая проза / Публицистика / Подростковая литература]
Одесса — «жемчужина у моря», Южная Пальмира. Но за вычурной архитектурой скрывается тайная сторона этого города — бандитская Одесса, окутанная легендами о громких преступлениях и невероятных
0
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
[Героическая фантастика / Боевое фэнтези]
Каждая свеча на мосту Юаньфэнь хранит пламя души Владыки Тьмы Кастиэля, повергшего мир в хаос. Раз за разом он пытается переиграть судьбу, возвращаясь в прошлое, чтобы снова не встать на путь
0
Столкнувшиеся миры Мины Ли
Столкнувшиеся миры Мины Ли
[Иронический детектив / Детективы]
Мина стала главной героиней собственной истории. В буквальном смысле. Проснувшись в субботу утром и собираясь на подготовку к выпускным экзаменам, Мина Ли и представить не могла, что ей предстоит:
0
Снежинка в академии драконов
Снежинка в академии драконов
[Любовное фэнтези / Юмористическое фэнтези / Книги про волшебников]
Что делать, если отец хочет выдать тебя замуж за ненавистного бывшего? Конечно бежать в академию! Ну и пусть там почти одни драконы, которые магов льда недолюбливают. Главное – здесь меня папенька
0
Позови меня, Ветлуга
Позови меня, Ветлуга
[Современная проза / Подростковая литература]
Три друга по окончании института выбирают каждый свою судьбу. Один в поисках лучшей жизни оказывается в Америке. Другой после криминальных разборок 90-х застревает в Африке. Третий, потеряв
0
33 несчастья для блондинки
33 несчастья для блондинки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Капитан Лана Айсберг отбила у пиратки корабль-гарем: 33 пленных эльфа — принцы, жрецы, знаменитости. Хотела спасти — а нашла на их телах карту сокровищ исчезнувшей древней расы. Теперь за карту идёт
0
Из дикого леса дикая тварь 3
Из дикого леса дикая тварь 3
[Попаданцы / Боевое фэнтези / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Киберпанк / Самиздат]
Все опасности и треволнения позади, дикий лес и суровые горы остались за спиной, впереди гостеприимная Ситка и уютные Теплые Ключи... Можно расслабиться и радоваться жизни. Да? Нет! Стах Темнорецкий,
0
Бледней со мной
Бледней со мной
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Он привык заключать сделки. Она - замечать то, что лучше не замечать. Он контролирует цифры, людей и последствия. Она - случайности. И себя в них Они столкнулись там, где лишние
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Золушка в стиле вамп
Золушка в стиле вамп
[Любовная фантастика / Короткие любовные романы]
Живое сердце среди вечной нежити? Надолго ли? В Городе Мёртвых, где вместо фонарей — болотные огни, а дорогу указывают висельники, Золушка — единственная, кто дышит. Восемнадцать лет её охраняет
1
Близкие контакты пушистого вида
Близкие контакты пушистого вида
[Домашние животные / Современная проза]
Озорным Ральфу и Шипли, прелестной Роско и их бессменному вождю Медведю предстоят большие перемены – переезд из города в сельский дом в графстве Девон. Как они отнесутся к новым соседям: полевкам,
0
Бумага и печать
Бумага и печать
[Попаданцы]
Осень 1917 года. В городе одиннадцать учреждений, выдающих бумаги, и пятнадцать круглых печатей, из которых восемь может взять кто угодно. Проверить мандат нельзя никак — и Морозов доказывает это на
0
Отель
Отель "Империал"
[Современные любовные романы]
Меня зовут Катрина. Чтобы победить свою боль, мне пришлось бежать в другую страну. Потому что меня предали самые близкие, как мне казалось, люди. Не знаю, как бы справилась, если б не он… Мэт Уилкинс
0
Бывает и хуже? Том 12
Бывает и хуже? Том 12
[Попаданцы / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Самиздат]
ЭТО ФИНАЛЬНЫЙ ТОМ. Саня Агапов должен закончить с долгом жизни, чтобы остаться в этом мире, где у него уже появились друзья, коллеги и девушка. Но не только ради долга Саня хочет помочь.
2
Сайт знакомств
Сайт знакомств
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
У Янины Лутошиной вся жизнь пошла под откос. С работы уволили, муж ушел к другой, и в перспективе лишение водительских прав. Как поднять себе настроение? Очень просто. Зарегистрироваться на сайте
0
Брачное агентство «последний шанс»
Брачное агентство «последний шанс»
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Она искала ему идеальную невесту. Он решил, что идеальная невеста — это она. И лучше бы ей не спорить с верховным инквизитором. Ванесса — сваха магического агентства «Последний шанс». Сюда
0
Библиотекарь для Кощея
Библиотекарь для Кощея
[Любовная фантастика / Попаданцы]
Всю жизнь мне встречались два типа мужчин: брутальные альфа-самцы, от которых лучше сразу убежать, пусть даже роняя тапки, и мягкотелые плюшевые мишки, которых так и тянет задвинуть подальше в
0
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
[Детская литература: прочее / Кино]
В этой книге собраны 10 фильмов, которые изменили не только кинематограф, но и мир. Их создатели – бескомпромиссные мечтатели и смельчаки, творившие без оглядки на инструкции и правила. Они черпали
0
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
[Эротика, Секс / Психология]
Каждая мама хочет, чтобы ее сын вырос счастливым, уверенным и ответственным. Но из лучших побуждений мы часто стараемся направлять и контролировать вместо того, чтобы слышать и понимать. Эта
0
Драконы втихаря не женятся
Драконы втихаря не женятся
[Любовная фантастика / Самиздат]
Господин случай любит шутить: артефакт, безумно важный для одного наглого дракона, чудом оказался у меня. Я думала, что этот непрошибаемый гад открутит мне голову, но он вдруг вызвался решить
0
Наследница иллюзии
Наследница иллюзии
[Любовная фантастика]
Она — не ручная игрушка в их руках. Айверсон Померой — мастер обмана, наделенная силой иллюзий. Но даже её магия бессильна против зачарованного ошейника, который приковал её к трону безжалостного
0