MoreKnig.org

Музей покинутих секретів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Автор: Забужко Оксана



Шрифт:

ПРИДБАНО В ЦЬОМУ МІСЯЦІ:

1. Польський військовий хрест за Монте-Кассіно (на щитку напис «Monte Cassino Maj 1944»), бронзовий, з кільцем, без ленти, нагородний документ відсутній.

Можна промацати з цим хрестиком наших воєнних колекціонерів. Хоча найліпше б вийти на поляків — все-таки для них то ще й історична цінність…

2. Пам'ятний нагрудний знак до 150-річчя від дня народження Сковороди, виготовлений із танкової криці, з портретом і підписом «Григорій Сковорода». На щитку напис: 1794–1944.

Ти ба, як сорок четвертий рік зачастив! Як на замовлення. Шістдесятилітній цикл, чи що? Десь я колись читав про теорію циклічного розвитку, — може, як наукова гіпотеза воно й несерйозно, але чудно все-таки, якими околясами історія часом нагадує про себе…

3. Окарина майолікова, Київщина, сер. XX cm.

От не пам'ятаю, а це звідки взялося? Яка вона хоч із себе, та окарина?

Вийду з офісу, сяду в підземному переході та й заграю на окарині… Жалібненький такий буде звук — колись у метро, пригадую, якийсь дідок так на сопілці грав на ескалаторі. Нічого сумнішого я в житті не чув. Наш фольклор і взагалі не так щоб сильно веселий на голос, а вже в підземеллі, оголений тим страхітливим резонансом, і зовсім краяв по живому, як плач покинутої дитини. Глас народа, вопіющого в пустині. Покинутий звук — якраз мені зараз під настрій. Де там, блін, та окарина?..

…Давай одружимося, сказав я їй. Мені вже тридцять чотири роки, а я цього ще жодній жінці не казав. Мій тато колись для такого діла маму спеціально до ресторану запрошував, і мама від хвилювання була обляпалася вином. А на Лялюську це ніби й не зробило жодного враження: в сенсі? — форкнула вона, як вона це вміє: як лошатко, і голівкою так само скинувши. Це як — щоб штемпсель був у паспорті? Щоб я офіційно числилася не безробітною, а домогосподаркою?..

Я хотів був запротестувати: причому тут це? Звичайно, я розумію, — вона ранена тим, що сталося в неї на ТБ, куди глибше, ніж сама собі признається: вона ж ніколи не мислила себе поза роботою, в неї просто нема напоготові іншої життєвої ролі, розбуркай її серед ночі й спитай: «Хто ти?», то й спросоння відповість: «Журналістка!». По-англійськи це називається — складати всі яйця до одного кошика, і тепер, коли їй того кошика забрано, моя дівчинка почувається окраденою з цілого свого життя нараз і ні про що інше думати не годна, — я це дуже добре розумію, не ідіот, та й як би мав не розуміти, я ж свого часу переходив через таку саму ломку, — ну гаразд, хай не зовсім таку, бо мені тоді все-таки було двадцять п'ять, тоді навіть прикольно здавалося спробувати щось нового, чом би й не побавитися в антикваріат (думалося ж, тимчасово!), — а в Лялюськи зовсім інша ситуація, і коли на носі сороковник, нічого прикольного в тому нема. Особливо для жінки, чи ж я не розумію. Але тільки коли вона форкнула лошатком і сказала про штамп, який у неї вже одного разу в паспорті стояв, і навіщо я, мовляв (цього вона не сказала, але неважко було здогадатися), забиваю собі і їй голову бздурами, коли в неї на порядку денному справді серйозні проблеми, — тільки тоді мені свінуло, що в нас із нею зовсім різні уявлення про шлюб. Що я таки католик, дарма що в церкві бозна-відколи не був. А для неї ця сторона життя ніби замазана олійною фарбою, — як колись було замазане до половини вікно в нашій шкільній убиральні, і ми, хлопчиська, видряпували на ньому ножичками різні глупства, а в універі пам'ятаю на такому самому клозетному вікні надряпане: «Бог умер. Ніцше», — і внизу овал голови, з велетенськими вусами й здибленою кучмою, частоколом штрихів: портрет чи то Ніцше, чи Бога, котрий умер.

4. Дві російські мідні монети, «денга» 1708 р. і «алтин» 1723 p., обидві в хорошому стані.

Тьху ти, чорт. Як це я на таку чухню повівся? Підбираю казна-що, як бомжара, аж стидно з таких заробітків…

…Мені би пояснити їй, як малій дитині: я ж не про штемпсель, Лялюсь, — я хочу, щоб ми обвінчалися. В церкві, перед вівтарем. Я, Адріян, беру тебе, Дарину, за дружину; я, Дарина, беру тебе, Адріяна, за чоловіка. В недузі й здоров'ї, в смутку й радості, доки смерть не розлучить нас. Ось так, і хулі неясно? І я хотів би, угу, Лялюська, якщо вже начистоту, як на сповіді (про яку ти теж колись не зрозуміла, чого я туди ходив, і допитувалась, наче антрополог у туземця: що то значить, відчув потребу піти до сповіді, — щось наброїв?..), — я, чесно скажу, таки хотів би, щоб по нашій із тобою хаті їздив на велосипедику, зчиняючи рейвах, маленький лялюсік, схожий на тебе й на мене одночасно, — байдуже, хлопчик чи дівчинка. Я хотів би тримати його за ручку на вулиці, помагати йому збирати розкидані по кімнатах іграшки, і сидіти коло його ліжечка й читати йому вголос, і вчити його всього, що навчився за своє життя сам, — навіть якщо сам я навчився нестак-то й багато. Ось так. А Ніцше, коли не помиляюся, вмер у дурці, де перед тим десять років хавав власне лайно.

Чого ти боїшся, скажи мені, чого?..

Маленька, перелякана дівчинка зі зціпленими кулачками, сповнена рішучости нічим не виказати свого страху, — я розгледів і впізнав тебе такою від першої хвилини, тільки-но вгледів тебе серед залаштункового хаосу телестудії, схожого водночас на заводський цех і на музей викопних кістяків, — серед мертвих, як птеродактилі, вимкнених камер і заплутаних під ногами тросів, що виповзали нізвідки, як удави в джунґлях, на освітленому п'ятачку знайомої з телеекрана галявинки ти, щойно відзнята для запису, відщіпала від себе мікрофона, перемовляючись із колеґами, і з вас усіх парувала якась неостигла, гарячкова накрученість, — так, ніби ви щойно гуртом висипали з нічного клубу і не знали, що робити з рештками свого штучно підігрітого збудження. Я тоді ще не знав, що це необхідна умова творення всякої віртуальної реальности, і екранної насамперед: щоб існувати, вона потребує від своїх творців постійної енергетичної підживки, підкидання в огонь щоразу нових дровець, нових кілокалорій живого запалу, — це так, як із брехнею, яку теж треба ввесь час підживляти, бодай тільки держачи її в пам'яті постійним розумовим зусиллям, бо, полишена на себе, вона вмить здувається, як кожна паразитична форма життя, як омела, коли падає виссане нею дерево, і з телевізією те саме. Ти належала до армії тих, хто годує її собою — власною кров'ю, блиском очей і свіжістю шкіри, з часом я навчився розрізняти в тобі й твоїх колеґах цей короткочасний, наче наркотичний, підігрів камерою і стежити, як поза нею він вичахає — в кого швидше, в кого повільніше, а дехто взагалі по кількох роках роботи на ТБ робився сонний і хлялий, наче з розетки вимкнений, і оживав уже тільки на екрані, — ненадовго сплескував хвостом, як укинута в воду рибка, а потім знову впадав в анабіоз. Тоді я всього цього ще не знав, мене вразила тільки, як зворотним неґативом осліпивши, твоя різко освітлена фігурка єгипетської статуетки в чорних вузьких штанцях: доти я й уявити не міг, що екран так грубо нам бреше навіть у зображенні, в тому, як крупні плани всіх роблять однаково мордатими, а насправді, в житті, ти така хрупка й тендітна — делікатна, як любила казати бабця Ліна: в її устах то був найвищий для жінки комплімент… І ти здалась мені тоді не королевою цього задзеркалля, а навпаки — дівчинкою-жертвою, ягнятком із начорненими під Моніку Белуччі очима й губами: як начеб дитина граючись розмалювала себе маминою косметикою. Коли я підійшов ближче, твоя маківка виявилась акурат на рівні моїх губів, і ніби хтось підштовхнув мене тої хвилини, промовивши в ухо: ось, Адріяне, жінка, скроєна в акурат на твою мірку.

Я мав би тебе тепер захистити, але не знаю як. От у чому річ, моя дівчинко. А головне — не знаю, чи ти цього насправді хочеш. На всіх твоїх дитячих знімках, що я бачив, — від маленького лялюсіка з бантом, смішно наклеєним прямо на сократівську лисину, до підлітка з мишачими кісками, який усюди, мов ховаючись, звірятком бокує від об'єктива (ніби ти вже тоді передчувала, що об'єктив бреше!), — ручки в тебе завжди стиснуто в кулачки. Можна подумати, ти так і виростала, в стані постійної бойової готовности. Мій маленький воїн. Ці твої кулачки — підібганий великий палець сховано в жменю, — мені тепер невідступно стоять перед очима: ти в ці дні достоту так само стислася, замкнулася в собі. Якась там точиться в тобі робота, до якої мені нема доступу.

Чи можна взагалі коли-небудь до кінця зрозуміти жінку? І чи вони самі себе розуміють?..

Не те щоб ти свідомо відсторонила мене від своїх проблем, — ні, ти дуже докладно мені все розповіла про події на каналі, і дуже пильно, без «гримасенцій», слухала, коли я тлумачив тобі, як функціонує бізнес у цій зацофаній країні, де й держава є всього тільки різновид бізнесу, і телебачення, то так само бізнес, а весь ваш журналістський цех слугує, як то навіть мені зі сторони ясно, іно вершечком айсберґа, одним із способів відмивати бабло солідним дядям, — затичкою слугує, одним словом… Слово тобі не сподобалося: ти закусила губку, кліпнувши з виразом болю, — і наступної миті якось непропорційно різко сахнулась, коли я, сколихнутий ніжністю, простягнув руку, щоб погладити тебе по щоці: ти була вже зачинена переді мною, напружена й зведена, як револьверний курок, і ця коротка мімічна сценка зачепила мене за живе майже так, як коли б ти мене відштовхнула як мужчину. А може, й гірше.

Я зрозумів одну штуку, Лялюська: ти сильна, дуже сильна жінка, — значно сильніша, ніж здаєшся і ніж сама про себе думаєш. Тільки по-справжньому сильні люди на руїнах життєвого сценарію не хапаються, першим рухом, за подану їм руку, а реаґують так, як ти, — інстинктивно всамітнюються, втікають у себе. Як хворий вовк, що покидає зграю і втікає в ліс — знайти цілющу траву або здохнути. Бідолашне ти моє вовченя, що ж нам із тобою робити, га?..

Я розумію, тобі треба тепер відшукати в собі якісь нові точки опори. Перебудувати свою зруйновану хатку наново, з фундаментів. Коли я подаватиму тобі відповідні будматеріали, ти їх, звичайно, братимеш, — від мене, як і від будь-кого іншого, звідусюди, аби лиш надавалися. І всяку іншу підручну від мене поміч теж приймеш із вдячністю: вип'єш, наприклад, приготований мною насонний чай з медом, уткнешся мені в плече й скажеш, що я хароший… Але в мою хатку, — а вона теж не за один день і з немалим трудом будована, — жити не підеш. Ні в чию не підеш.

«Постав хату з лободи, а в чужую не веди». Під таким заголовком мені трапилася влітку справді гарна річ, чудесний фольковий примітивчик — із Черкащини, з серії «козак та дівчина біля криниці», десь 1950-ми роками датований. Або й кінцем сорокових. Я його незле продав, лубок нині в моді. А цей був просто класичний, хоч зараз у каталоги: козак у червоному жупані, дівчина у вінку з лентами, криниця з журавлем, білий у яблуках кінь, біла хата на зеленому полі — і внизу, жовтим по зеленому, наївним невиробленим почерком, отой підпис. Це ж сказитися можна, коли здумаєш, як ті люди тоді жили: колгоспи, рабство, кам'яний вік, у плащ-палаткових штанях ходили, на ручних жорнах жменьку краденого зерна мололи, щоби з голоду не здохнути, — а у вільну хвилину терли, розводили маковою олією Звенигородську глину й краплак — і малювали світ, якого вже не було. Який їм теж одібрали, ото тільки в піснях і зостався. Покинутий голос, плач у пустині, як сопілка в нічному метро. Постав хату з лободи. Якась у цьому є мовчазна затятість, як ті зціплені кулаки: мовляв, а як і з лободи нема способу поставити, то я ту свою хату бодай намалюю — намалюю й повішу в себе в світлиці. Остання своя територія — 80x60, взята в саморобну рамку: оце ось поти — моє.

Я зрозумів — ти з тої самої породи, що й ті безіменні сільські малярі. З тих, хто воліє міняти світ — а не достосовуватись до нього.

А я — я, виходить, пристосуванець.

Отаке-от, курча жаба, відкриття.

Блін, на хера мені здались ці блядські монети?!

Адріан Амброзьєвіч, як каже моя Юлічка (вона все ще носить міні-спідничку, а під нею стрінґи: чи то не втрачає надії, що одного дня я не втерплю й накинусь на неї з голодним риком, чи вважає, що це й є нормальний дрес-код для секретарки успішної фірми?), — Адріан Амброзьєвіч, мудак ви кончений. Ось так, шановний, і майте мужність це визнати. І нема чого втішати себе тим, що всі довкола такі самі, а то й ще гірші мудаки. А як не мудаки, то бандюки. Одне з двох, а бува, що й два в одному. До вибору, до кольору, так би мовити. Назустріч виборам, туди їх маму.

Бо й справді, яку таку «свою хату» я поставив? Коли накрилася мидницею совкова оборонка і з нею вся наша наука, я всього лише потрапив пересісти на інший поїзд, — це, якщо по правді казати, таки ж як на сповіді, а не розчепірювати перед самим собою пальці, як то я раз у раз роблю перед Лялюською: розпускаю хвоста, хай і не дуже сильно, але кому ж не хочеться постати перед коханою жінкою хоч трохи кращим, ніж насправді? Похвали мене, Лялюсь, дай знати, що ти з мене горда, — з того, який я кльовий пацан і як справно зумів собі в житті порадити… А насправді тоді, в дев'яності, мені просто повезло, — я щойно з роками зацінив, наскільки. Повезло, що в мене виявилися знайомства серед людей, які згодом навчились називати себе арт-дилерами; повезло, що я з дому знався на тому мотлохові, який вони тоді за безцінь скуповували щонеділі на Сінному ринкові, — чого там тільки не було, яких чудес можна було нарити мало не надурняк, Ющенко, ще головою Нацбанку бувши, вчащав туди кожного вікенду, як на роботу, а тепер у нього одна з найкрутіших у країні колекцій народної старовини і він іде в президенти (і Бог йому в поміч, а то задрали вже, суки! — щодня з податкової нова постанова, передавлять нас, дрібних підприємців, під ці вибори, як курчат!)… А мої пацани гребли з того щотижневого звалища все без розбору, по-сорочому, — не раз і не тямлячи, яким боком одчиняти табакерку, і що в сецесійного бюрка, хоч і обламаного до стану безногої тумбочки (за яку вони його й узяли!), може бути потайна шухляда (саме в такій ми раз були знайшли пук пожовклих старих листів, про які мені з першого погляду блисло, що вони любовні, — листи були з-перед Першої світової, писані по-польськи, і так ми несподівано відкрили для себе ще один Київ, безслідно зниклий під більшовиками: місто польської шляхти, яка жила тут від п'ятнадцятого століття, вважаючи це місто своїм, і для якої Городецький на початку двадцятого ще зводив на Васильківській нового костьола з модними натоді цементовими заморочками, тільки що той їй уже не придався, — прочитати ті листи я не зміг, але було дивне відчуття, наче вони адресовані мені особисто, — я тоді зустрічався з Тетяною і все збирався сказати їй те, чого вона ждала, — що я її люблю: вже й сам себе в тому розумом переконав, але за кожним разом так і йшов від неї, не сказавши, а з тими листами ніби щось у мені хруснуло, — з'явилась, як тріщина, дедалі ширена підозра, ніби головна любов мого життя ще попереду, і навіть десь недалеко: листи пообіцяли мені Лялюську…). Для мене то був світ речей, серед яких я виріс, — я впізнавав їхні старечі запахи, сліди лойових окапин на поверхнях, чорні, як бруд під нігтями, цяпки на невміло чищеному сріблі, — мовби знову потрапляв у тісно заставлене розсохлими ветхими комодиками, і від того ніби завжди смеркле помешкання дзядзя й бабці: вернувшись у п'ятдесят четвертому до Львова, вони вже не змогли оселитися в родинній кам'яниці на Круп'ярській, бо її зайняв майор КҐБ з сімейством, але частину домашнього начиння родина все ж зберегла, — отже, й тут мені повезло. Коли університет випустив мене, як копняком під зад, у лабораторію, де не то зарплату невдовзі перестали платити, а й апаратуру повідмикали через борги за електроенергію (одного дня, як на сигарети вже не ставало, я піймав себе на тому, що вишнипую зором ціліші бички під ногами, — й злякався, аж циганським потом пойняло: я не знав, що людину так легко опустити і що цією людиною можу бути я сам!), — коли вся соціальна матриця, в якій зростав, ураз луснула, як мильна булька, то єдиною опорою, за яку можна було вчепитися, щоб не піти на дно, виявився той світ старих речей, збережений моїми предками, — мій родовий спадок, еге ж. Оце, нарешті, воно, точне слово: я став жити за рахунок спадку; я, по суті, звичайний гівняний рантьє, а ніякий не селф-мейд-мен. Мені просто повезло, що в мене раптом виявився спадок. Що непомітно влиплі в мене в дитинстві знання й навички зненацька набули реальної вартости, в твердій валюті.

Портсигари, щипчики до гашення свічок, годинники на ланцюжку, чорнильні приладдя з накривками, фіґурні руків'я парасольок (слонова кість, прошу я вас! — казав я покупцям дзядзьовим голосом…), — я орієнтувався в тому всьому навпомацки, вмів навіть шити на машинці «Зінґер», бо ще підлітком направляв таку бабці Ліні, і заки ще ринок склався, в тодішньому болотяному хаосі, здобув собі репутацію казна-якого безцінного хріна, — а раз здобуту репутацію так само нелегко втратити, як перед тим здобути. На той час, коли болото стяглось і забетонувалось, я був уже всередині й стояв на своїх двох, — пару років пізніше вже без стартового капіталу фіґ би втиснувся, так що й тут — повезло… І вже зовсім фантастично повезло з одним із перших партнерів, нашим факультетським екс-комсоргом Льончиком Колодубом, який широким жестом відвалив нам своє гуляще приміщення, однокімнатну кавалерку в партерчику старокиївської кам'яниці, — хваливсь, ніби купив її в 1991-му за дві штуки баксів, отже рівно в СТО разів дешевше, ніж вона коштує сьогодні, але в 1991-му для нормальної людини дві штуки баксів ще були такою самою казковою сумою, як нині мільйон, і неясно було, звідки їх узяв Льончик Колодуб — стукач, бухар, бабник (або, як сам він про себе казав — статевий гігант) і геть ніякий фізик, який ще з першого курсу націливсь був на кар'єру по комсомольській лінії — з причин повної непридатності на щось інше. Задачка розв'язалася, коли одного дня Льончик здимів у невідомому напрямку, за чутками, прихопивши з собою колишню райкомівську касу, — казали, урив аж у Латинську Америку, і я в цю версію схильний вірити: попри все, Льончик таки мав у собі романтичну жилку, мав розмах і потяг до авантюр, чим, зрештою, й був симпатичний. (Якось по-п'яному він звірився нам, що дідо його був циган і що німці його повісили за вкрадену курку, — в універі вважалося, що Льончиків дідо був партизаном трохи чи не в Ковпака і геройськи поліг у бою з фашистами, Льончик п'ять років, як саксофон, виступав із цією темою на всіх зборах…) Може, в глибині своєї стукацької душі він насправді мріяв про кар'єру циганського барона — про те, щоб його віллу, придбану на комсомольські внески, охороняли чорняві й веселі шаблезубі одчайдухи в футболках із Че Ґеварою, а не знуджені й розтовстілі вкраїнські менти, куди більше схожі на колгоспників, ніж на піратів, може, його гаряча кров прагла ритмів сальси, і образ голої шоколадної дупи, ледь прикритої пір'ячком, кликав його за моря-океани як омріяна винагорода за всі його комсючачі доноси, без яких, як виявилося, цілком можна було й обійтися, бо радянській владі вони й так нічого не помогли, — а може, він тому й утік, що, на відміну від решти наших бізнес-комсюків, які вже встигли заповнити парламент, стидався свого минулого?.. Так чи інакше, Льончик зник, — а нам лишилося його помешкання з матрасом Venetto на підлозі (таким просмердженим спермою й блювотою, що довелось його викинути): власне помешкання, своя хата, сто очок фори в цьому галімому бізнесі, спасибі Льончикові — хай йому, смердючому цапові, буде добре, де б він тепер не був, і якщо він ще живий, то хай Бог пошле йому цілі стада мулаток, і хай омине його куля колумбійських партизанів — котрі ж теж, здається, марксисти й борються за комуністичну революцію. Якщо вони візьмуть його заручником, Льончик, на крайняк, завжди зможе стати в них політруком — і душними тропічними вечорами переповідатиме їм, коли ще не забув, матеріали останнього з'їзду КПРС із програмою розвитку СРСР до 2000-го року, — хай, курви, конспектують. Або вчитиме їх співати «І Ленін такой маладой»: як і годиться циганчукові, Льончик Колодуб був офіґенно музикальний.

… Я майже чую в цій хвилині Лялюсьчин голос, який розсудливо каже мені, мов холодну ніжну долоньку кладе на розпашілу голову: ну чого ти комплексуєш?.. А таки комплексую, золота моя дівчинко (бо ти — моя золота дівчинка, була, є і будеш, що б там не чекало на нас попереду!), — комплексую, і навіть знаю, чого. І навіть чесно можу собі це сказати (тільки от тобі — не знаю, чи зможу!): щоб по-справжньому мати чим пишатися, я б, сука, мусив сім років тому розп'ястися, як Icyc Христос, на нашому почилому в Бозі термоіонному ґенераторі, — розбитись, через гланди вивернутись, сісти на хліб і воду, і кинути курити, і послати, ще тоді, подалі Тетяну з її вічним нявчанням, що не має чого вдягти (сподіваюсь, вона таки вловила собі якогось жирного хріна, коли ми розбіглися, вона була для цього ще досить гарна!), і вигризти, скажімо, для лабораторії який-небудь закордонний ґрант, і день і ніч гарувати, як бульдозер, забивши на все на світі, — а таки довести проект до кінця! Ось так. Тоді я продемонстрував би собі самому те, що своїм звільненням із каналу продемонструвала ти: опір матеріалу. Я знав би, що мене не зігнути, що я здатен відстояти свою територію. А я спорснув.

Перейти на стр:
Шрифт:
Продолжить читать на другом устройстве:
QR code

Новые книги

Смотреть все
Поэтический театр Высоцкого
Поэтический театр Высоцкого
[Поэзия: прочее / Иностранные языки / Песенная поэзия]
В книге Виталия Александровича Гаврикова – доктора филологических наук (Университет МГУ-ППИ в Шэньчжэне) и Любови Геннадьевны Кихней – доктора филологических наук (Московский университет им. А. С.
0
Чехов. Просто о великом
Чехов. Просто о великом
[Биографии и Мемуары / Документалистика]
«Ничего резкого, – ни движения, ни слова, ни слишком громкого голоса, ни умствующего рассуждения!.. Чехов становился грустным и уклончивым, и даже кротко-неприязненным, когда при нем начинали
0
Награда для кота
Награда для кота
[Любовное фэнтези / Проза / Фэнтези]
Дэйна потеряла родных, свободу и будущее, а страна её захвачена врагом. Райнхардту сломали карьеру военного, которой он грезил всю жизнь. По злой прихоти императора они должны стать мужем и женой.
0
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
Агония царской России. Революция 1905 года глазами французского писателя
[Публицистика / Историческая проза]
Гастон Леру (1868–1927) — один из мэтров детективного жанра. Его романы «Тайна желтой комнаты», «Призрак оперы», «Кровавая кукла» известны на весь мир. Не раз он бывал в России — как популярный
0
Слово одесского пацана. Классики криминала
Слово одесского пацана. Классики криминала
[Биографии и Мемуары / Историческая проза / Публицистика / Подростковая литература]
Одесса — «жемчужина у моря», Южная Пальмира. Но за вычурной архитектурой скрывается тайная сторона этого города — бандитская Одесса, окутанная легендами о громких преступлениях и невероятных
0
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
Юаньфэнь. Тушить пламя души крыльями бабочки
[Героическая фантастика / Боевое фэнтези]
Каждая свеча на мосту Юаньфэнь хранит пламя души Владыки Тьмы Кастиэля, повергшего мир в хаос. Раз за разом он пытается переиграть судьбу, возвращаясь в прошлое, чтобы снова не встать на путь
0
Столкнувшиеся миры Мины Ли
Столкнувшиеся миры Мины Ли
[Иронический детектив / Детективы]
Мина стала главной героиней собственной истории. В буквальном смысле. Проснувшись в субботу утром и собираясь на подготовку к выпускным экзаменам, Мина Ли и представить не могла, что ей предстоит:
0
Снежинка в академии драконов
Снежинка в академии драконов
[Любовное фэнтези / Юмористическое фэнтези / Книги про волшебников]
Что делать, если отец хочет выдать тебя замуж за ненавистного бывшего? Конечно бежать в академию! Ну и пусть там почти одни драконы, которые магов льда недолюбливают. Главное – здесь меня папенька
0
Позови меня, Ветлуга
Позови меня, Ветлуга
[Современная проза / Подростковая литература]
Три друга по окончании института выбирают каждый свою судьбу. Один в поисках лучшей жизни оказывается в Америке. Другой после криминальных разборок 90-х застревает в Африке. Третий, потеряв
0
33 несчастья для блондинки
33 несчастья для блондинки
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Капитан Лана Айсберг отбила у пиратки корабль-гарем: 33 пленных эльфа — принцы, жрецы, знаменитости. Хотела спасти — а нашла на их телах карту сокровищ исчезнувшей древней расы. Теперь за карту идёт
0
Из дикого леса дикая тварь 3
Из дикого леса дикая тварь 3
[Попаданцы / Боевое фэнтези / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Киберпанк / Самиздат]
Все опасности и треволнения позади, дикий лес и суровые горы остались за спиной, впереди гостеприимная Ситка и уютные Теплые Ключи... Можно расслабиться и радоваться жизни. Да? Нет! Стах Темнорецкий,
0
Бледней со мной
Бледней со мной
[Детективы / Триллер / Боевик / Современная проза]
Он привык заключать сделки. Она - замечать то, что лучше не замечать. Он контролирует цифры, людей и последствия. Она - случайности. И себя в них Они столкнулись там, где лишние
0

Самые популярные книги

Хорошая, плохая, грешная 3
Хорошая, плохая, грешная 3
[Попаданцы]
У Эвирейл Миардо нет ни единой свободной минутки на грусть и рефлексию! Да и когда? Столько дел, столько дел! Шахту выкопай, лавку открой, артефакты создай, эльфа за попу укуси... Ничего не
12
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Те, кто приходит в тишине
Те, кто приходит в тишине
[Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат / Боевая фантастика]
Редкий бой бывает похож на предыдущий. Мы учимся. На своих и на чужих ошибках. Стараемся расти над собой. Противник – тоже. Он анализирует наши ошибки, учитывает остроумные решения. То есть
10
Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Измена. Я тебя (не) любил
Измена. Я тебя (не) любил
[Современные любовные романы]
— Как тебе… — слышу прерывистый голос подруги, — мой подарок в честь твоего дня рождения?По меньшей мере иду я в верном направлении. Но вот предчувствие не из лучших. Голос Светы перемешивается со
7
Наследник $$$ уровня Х
Наследник $$$ уровня Х
[Попаданцы / Книги про волшебников / Городское фэнтези / Самиздат]
Надо судить человека, прежде чем полюбил его, ибо, полюбив, уже не судят.
4
Тени сумрака
Тени сумрака
[Альтернативная история / Попаданцы / Боевая фантастика / Самиздат]
Один известный драматург сказал: вся жизнь – театр. А у Егора вся жизнь сплошное приключение. Вроде и не собирался ни с кем воевать, даже ссоры не искал, а неожиданно для себя вдруг нарвался на
4
Оружейникъ. 1866
Оружейникъ. 1866
[Попаданцы / Альтернативная история / Самиздат]
Умереть в шестьдесят шесть, заслонив собой молодого стажёра, — достойный финал для оружейника. Очнуться в теле семнадцатилетнего подручного на Тульском оружейном заводе в 1866 году — уже второй
4
Ревизор: возвращение в СССР 65
Ревизор: возвращение в СССР 65
[Самиздат / Попаданцы / Альтернативная история]
Продолжение приключений московского аудитора, попавшего из нашего времени в 1971 год. Павел Ивлев буквально завален работой по уши, но его все устраивает. Ведь он видит, как понемножку, но его усилия
4
Без страха и упрёка 7
Без страха и упрёка 7
[Альтернативная история / Попаданцы]
Алексей Штурмин достиг многого, но настоящее восхождение на вершины власти только начинается.
4
Граф поневоле. Книга вторая
Граф поневоле. Книга вторая
[Юмористическая фантастика / Альтернативная история / Попаданцы / Самиздат]
Умереть от пули киллера — обидно. Очнуться в 1827 году — странно. Обнаружить, что я теперь двадцатилетний граф, а моё имение разорено, — перебор. Хотя… Жив, молод, с титулом — уже хорошо. С
4
Второй шанс для Лекаря. Том 9
Второй шанс для Лекаря. Том 9
[Альтернативная история / Попаданцы]
Умереть после спасения чужой жизни — не самый плохой финал для врача. Всю свою жизнь я посвятил медицине. Последняя операция стала для меня одновременно победой и приговором — прямо у хирургического
4

Самые комментируемые

Замок над морем
Замок над морем
[Героическая фантастика / Любовное фэнтези]
Волны перемешивают гальку, жизнь перемешивает людские судьбы. Воины и рабы, дети Ардена и слуги Ириона, все равны перед вечностью. Казалось бы, все решено, расставлены фигуры и начата игра. Но
6
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
Семья для брошенки. Вторая жизнь с нуля
[Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
Семь лет унижений, презрения и пустой постели. Герцог Дрейк Ашфорд объявил свою истинную жену бракованной и отправил в ссылку на Ольцег — умирать среди таких же «ненужных». Он думал, что сломал
22
Отбор невест, или Три орешка для темного
Отбор невест, или Три орешка для темного
[Любовная фантастика]
Каждая приличная драконица должна пройти отбор невест, иначе внукам у камина будет нечего рассказать. Так говорила моя маменька, а ей можно верить — за ее спиной аж четыре таких отбора! Так что я
14
Печать Забытой Эпохи
Печать Забытой Эпохи
[Любовная фантастика / Попаданцы]
— Скажи спасибо, что не оставил босой на улице, Верадель. Забирай свои проклятые северные руины и убирайся, — самодовольно бросил мне бывший муж, швырнув на стол бумаги о разводе. Он думал, что
25
Кодекс Магических Зверей XI
Кодекс Магических Зверей XI
[РеалРПГ (RealRPG) / Попаданцы / Городское фэнтези]
Десятки лет спасения жизней и смерть на полу собственной ветеринарной клиники. Только вместо небытия — пробуждение в теле юнца, чья лавка «целителя чудовищ» на грани полного развала. Вот только у
2
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
Хозяйка Тиховодья. Развод на краю болот
[Любовное фэнтези / Попаданцы]
- Двадцать четыре года, Веста. Наследника нет. Подпиши, и получишь Тиховодье. - А где это? - На краю Хляби. Тихо, сыро, никого. Утром я собирала клюкву в Мещёре и шагнула в болотное окно. Очнулась в
14
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
Шахматистка. Выжить на Арене Смерти
[Любовное фэнтези / Попаданцы / Книги про волшебников / Самиздат]
Кто-то попадает в имбовых персов: Избранных, Тёмных властелинов и прочих крутых ребят. А я попала в тело бездарной адептки магической академии. Как она сюда поступила-то, без грамма магии? Неважно,
14
Пулеметчик Федя
Пулеметчик Федя
[Альтернативная история / Юмористическая фантастика / Попаданцы / Самиздат]
Пулеметчик — это не звание, это диагноз. Тридцать пять лет, пулемёт «Печенег», рукавица прилипла к раскалённому кожуху — и здравствуйте: июнь сорок первого, чужие двадцать два года, чужие руки,
11
Диагноз
Диагноз
[Самиздат / Детективная фантастика / Городское фэнтези / Юмористическая фантастика]
Некромантия в нашем мире давно стала такой же частью жизни, как радио, кино, телефоны и аэропланы. Но разве могла я подумать, что однажды приду наниматься на службу к лучшему некроманту столицы! Он —
18
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
Ведьма и Экзорцист. Второй шанс на жизнь
[Детективы / Триллер / Любовное фэнтези / Фэнтези]
Приказ ясен: отравить Дерека вель Гранна. Последствия – костёр и пепел. Белладонна уже прошла этот круг, сгорела и получила второй шанс. Теперь она знает, что приказ – лишь верхушка заговора, в
4
Последняя Гадина империи
Последняя Гадина империи
[Попаданцы / Бояръ-Аниме / Русское фэнтези / Самиздат]
Пятьсот лет назад я была прославленным зельеваром, матриархом и почтенной основательницей династии. А сегодня очнулась в теле изнеженной барышни на пепелище семейной усадьбы и обнаружила, что весь
10
Железный характер Кристианы Морли
Железный характер Кристианы Морли
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Удар копытом лошади рушит блестящие перспективы дебютантки. По мнению общества, хромота испортила не только плавную поступь девицы, но и характер! Это ж надо умудриться — вместо монастыря или
38

Прямо сейчас читают

Золушка в стиле вамп
Золушка в стиле вамп
[Любовная фантастика / Короткие любовные романы]
Живое сердце среди вечной нежити? Надолго ли? В Городе Мёртвых, где вместо фонарей — болотные огни, а дорогу указывают висельники, Золушка — единственная, кто дышит. Восемнадцать лет её охраняет
1
Близкие контакты пушистого вида
Близкие контакты пушистого вида
[Домашние животные / Современная проза]
Озорным Ральфу и Шипли, прелестной Роско и их бессменному вождю Медведю предстоят большие перемены – переезд из города в сельский дом в графстве Девон. Как они отнесутся к новым соседям: полевкам,
0
Бумага и печать
Бумага и печать
[Попаданцы]
Осень 1917 года. В городе одиннадцать учреждений, выдающих бумаги, и пятнадцать круглых печатей, из которых восемь может взять кто угодно. Проверить мандат нельзя никак — и Морозов доказывает это на
0
Отель
Отель "Империал"
[Современные любовные романы]
Меня зовут Катрина. Чтобы победить свою боль, мне пришлось бежать в другую страну. Потому что меня предали самые близкие, как мне казалось, люди. Не знаю, как бы справилась, если б не он… Мэт Уилкинс
0
Бывает и хуже? Том 12
Бывает и хуже? Том 12
[Попаданцы / Городское фэнтези / Книги про волшебников / Самиздат]
ЭТО ФИНАЛЬНЫЙ ТОМ. Саня Агапов должен закончить с долгом жизни, чтобы остаться в этом мире, где у него уже появились друзья, коллеги и девушка. Но не только ради долга Саня хочет помочь.
2
Сайт знакомств
Сайт знакомств
[Эротика, Секс / Любовная фантастика / Самиздат / Попаданцы]
У Янины Лутошиной вся жизнь пошла под откос. С работы уволили, муж ушел к другой, и в перспективе лишение водительских прав. Как поднять себе настроение? Очень просто. Зарегистрироваться на сайте
0
Брачное агентство «последний шанс»
Брачное агентство «последний шанс»
[Любовная фантастика / Попаданцы / Классическое фэнтези]
Она искала ему идеальную невесту. Он решил, что идеальная невеста — это она. И лучше бы ей не спорить с верховным инквизитором. Ванесса — сваха магического агентства «Последний шанс». Сюда
0
Библиотекарь для Кощея
Библиотекарь для Кощея
[Любовная фантастика / Попаданцы]
Всю жизнь мне встречались два типа мужчин: брутальные альфа-самцы, от которых лучше сразу убежать, пусть даже роняя тапки, и мягкотелые плюшевые мишки, которых так и тянет задвинуть подальше в
0
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
Немое кино: Магия кинематографа в буквах и картинках
[Детская литература: прочее / Кино]
В этой книге собраны 10 фильмов, которые изменили не только кинематограф, но и мир. Их создатели – бескомпромиссные мечтатели и смельчаки, творившие без оглядки на инструкции и правила. Они черпали
0
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
Мама сына. Как стать для него опорой и той, кому он по-настоящему доверяет
[Эротика, Секс / Психология]
Каждая мама хочет, чтобы ее сын вырос счастливым, уверенным и ответственным. Но из лучших побуждений мы часто стараемся направлять и контролировать вместо того, чтобы слышать и понимать. Эта
0
Драконы втихаря не женятся
Драконы втихаря не женятся
[Любовная фантастика / Самиздат]
Господин случай любит шутить: артефакт, безумно важный для одного наглого дракона, чудом оказался у меня. Я думала, что этот непрошибаемый гад открутит мне голову, но он вдруг вызвался решить
0
Наследница иллюзии
Наследница иллюзии
[Любовная фантастика]
Она — не ручная игрушка в их руках. Айверсон Померой — мастер обмана, наделенная силой иллюзий. Но даже её магия бессильна против зачарованного ошейника, который приковал её к трону безжалостного
0