Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Пробі! — несамовито закричав господар і вискочив зі спальні.В одній руці він тримав лампу, в другій — кийок, в очах наче й не було сну, вони горіли лютим блиском. Я сумирно зіщулився біля черепашки з морського вушка. Обидві потвори зникли в буфеті. Збентежений господар гнівно закричав, хоч і не було до кого: «Який дідько зчинив такий галас?» Місяць стояв при заході, і смуга білого світла повужчала.

Розділ VІ

Такої спеки навіть кіт не витерпить. Розповідають, начебто якогось там Сіднея Сміта [131] вона так мучила, що той ладен був зняти шкіру, здерти м’ясо, аби лиш охолодити кості. Аж до кісток, може, й не слід оголюватися, а от випрати і висушити моє сірувате в плямках xутро або закласти його тимчасово у ломбард таки доконче треба було б. Люди, напевне, вважають, що обличчя у котів протягом цілого року не міняється, що коти живуть спокійним і забезпеченим життям, яке не вимагає від них жодних грошових витрат, але цьому не вірте, бо навіть коти болісно відчувають і холод і спеку. І мені інколи кортить облитися водою з шаплика, але я знаю, що висушити хутро за день не легко, а тому терплю запах поту; досі ще ні разу не відвідав лазні. Іноді виникає бажання обмахнутися віялом, але що вдію, коли не можу вдержати його в лапах. Порівняно зі мною люди надто вибагливі. Що можна з’їсти сирим, вони варять, смажать, поливають оцтом, місо [132] — одне слово, завдають собі клопоту, та ще й радіють. Їм, зроду недосконалим, мабуть, дивно, що коти цілий рік не скидають свого єдиного одягу. Але ж можна щасливо жити й не напинаючи на себе стільки шмаття. Люди здаються на ласку овець, їх утримують шовкопряди і беруть під опіку бавовникові поля. Можна з певністю заявити, що таке розкошування — наслідок бездарності. Якщо на їжу та одяг ще можна дивитися крізь пальці і знайти хоч якесь виправдання людям, то я ніяк не доберу, чому вони виводять свою нитку навіть у справах, які безпосередньо не впливають на їхнє лікування. От хоч би волосся на голові. Здавалося б, росте собі, ну і хай росте. Та де там! Люди вдаються до зайвих хитрощів, — надають волоссю найрізноманітніших форм і знаходять у цьому втіху. В ченців, чи як там вони себе називають, голова завжди полискує синявою. У спеку вони розкривають над собою парасольки, в холодну погоду зігрівають голову хусткою. Який тоді сенс доводити голову до такого стану, щоб вона синіла? Трапляються і такі, що залюбки ділять волосся нарівно з допомогою так званого гребінця — чудернацького інструмента, схожого на пилку. А якщо не нарівно, то по-людському штучно У співвідношенні трьох до семи. Є й такі, в яких проділ іде через тім’я аж до потилиці. Це вже схоже на штучний лист банана. Дехто вистригає маківку голови, а по боках підрізує волосся. Голова, наче вправлена в чотирикутну рамку, справляє враження етюду, що зображає садівника в огорожі з криптомерій. Крім того, розповідають, що стрижки відрізняються номерами: п’ять, три і навіть один. Мабуть, незабаром увійдуть у моду нові види стрижки з номером мінус один, мінус три тощо, коли почнуть стригти волосся всередині голови. Взагалі, чого намагаються досягти люди такою дивною пристрастю? Або ноги. То ж чистісінька примха — ходити на двох, коли їх у тебе чотири. На чотирьох люди швидше ходили б. А вони, капустяні голови, тільки двома вдовольняються, іншим двом нікуди дітися — знічев’я теліпаються, як сушена тріска. Як отак приглядаєшся, то доходиш висновку, що в людей далеко більше вільного часу, ніж у котів, їм нудніше, і щоб якось розважитися, вони вдаються у різні витівки. Тільки от дивовижа: як стрінеш такого неробу, він тобі вуха протуркоче, що, мовляв, і хвилини спочинку не має. Їxнi обличчя справді-таки заклопотані, люди так метушаться, аж страшно: а що, як той клопіт їх у могилу зажене? Поглядаючи на мене, дехто з них іноді каже: «Ото насолода пожити, як оцей кіт». Хочете жити в насолоді, ну й живіть. Здається, ніхто вас не просив метушитися. Самовільно вигадати для себе непосильну роботу, а потім скаржитися: «Ой тяжко, ой важко!» — однаково що розпалити вогнище і кричати: «Ой пече, ой пече!» Навіть коти, видумавши і двадцять способів стриження, не зазнали б спокою. Як хочете безтурботного життя, загартуйте свою волю, щоб і влітку, як я, не скидати хутра… А втім, під хутром трохи гаряче. Та де там трохи — надто парко.

Через це я не можу скористатися монопольним правом на денний сон. Хоч би щось цікаве сталося. Я ж так давно перестав стежити за людським суспільством, що не завадило б подивитися, як люди задля власної примхи метушаться. Але, на жаль, господар характером скидається на кота. Опівдні спить не гірше за мене, а надто, як почалися літні канікули, — роботу занехаяв, тож скільки за ним не пантруй, нічого не побачиш, а тільки знудишся. Коли в таку пору хоч Мейтей надійде, обличчя хворого нетравленням шлунка господаря трохи оживає і він на якийсь час перестає скидатися на кота… «Час би Мейтеєві завітати», — тільки встиг я подумати, як зачув, що хтось голосно плюскається у ванній. Як тільки хлюпіт стихав, у будинку розлягалося: «Гаразд!», «От приємно!», «Ще полий!» Голосно кричати і поводитися так безцеремонно — на це здатна тільки одна людина. Без сумніву, це — Мейтей.

«Нарешті прийшов, отже, півдня сьогодні не нудьгуватиму», — тільки я подумав, як витираючи піт і натягуючи на плечі кімоно, Мейтей-сенсей, як завжди, не питаючи дозволу, заходив у вітальню.

— Пробачте, а де Кусямі-сенсей? — гукнув він і шпурнув шапку на мату. Різкий Мейтеїв голос розбудив господиню від солодкого сну в суміжній кімнаті; знехотя розплющивши очі, вона побачила, що Мейтей, одягнутий у кімоно з тонкого caцумського полотна, вмостився якнайзручніше у вітальні й обмахується віялом.

— Ласкаво просимо, — мовила господиня, а потім трохи збентежено додала: — А я й не знала, що ви прийшли, — і вклонилася.

— Я щойно зайшов. І оце попросив служницю помити спину. Я наче знову на світ народився… Ну й спека сьогодні!

— Правду кажете, oциx кілька днів жахлива спека — хоч сидиш, а все одно потом обливаєшся… У вас ніяких змін?

На кінчику носа в господині блищали краплі поту.

— Спасибі, ніяких. У таку спеку не може й бути мови про зміни. Але цього літа особливо пече. Аж тіло мліє.

— Я рaнiше вдень не спала, а от у цю спеку…

— Спите? Це добре. По-моєму, нема нічого кращогo, якщо людина може спати і вдень і вночі, - своїм звичаєм, безтурботно теревенив Мейтей, але, видно, цього йому було замало, і він провадив далі: — А от у мене така натура, що я не хочу спати. Заздрю таким, як Кус ямі-кун — коли не прийду до нього, він завжди спить. Напевне, така спека вадить шлункові. Навіть здоровій людині несила тримати голову на плечах. однак, коли вже вона там стирчитъ, відривати не годиться, — вперше розгyбивcя Мейтей, не знаючи, як йому розпорядитися головою. — А з таким, як у вас, тягарем на голові всидіти, мабутъ, важко. Під вагою самої зачіски хочеться лягти. Подумaвши, що з вигляду зачіски Мейтей здогадався, що вона спала, господиня промовила: «Ох який ви злий на язик!» — і заходилась давати лад волоссю.

Байдужий до її слів, Мейтей бовкнув:

— Я вчора на даху спробував пригoтувати яєчню.

— Як же ви її готували?

— Черепиця на даху страшно розпеклася, тож я подумав, що не годиться проходити мимо. Я розтопив масла і вибив яйця.

— Ого!

— Але сонце пекло не настільки, як мені хотілося. Яйця навіть наполовину не засмажилися, тому я спустився вниз і сів читати газету. Коли це до мене завітав гість і мені випала з голови затiя. Сьогодні вранці раптом пригадав і виліз ва дах — ну, думаю, вже готова.

- І що ж?

— Не тільки не підсмажилась, а вся розтеклася.

— Ой-йо-йой, — забідкалась господиня, насупивши брови.

— Дивна річ: у розпалі літа було прохолодно, а тепер так гаряче.

— Атож. Нещодавно в літньому кімоно було холодно, а позавчора нараз потеплішало.

— Краби повзають боком, а цьогорічна погода задкує. Наче хоче сказати: «Замість іти вперед, чи не краще повернути назад?»

— Що ви сказали?

— Нічого особливого. Далебі, зворотній рух погоди схожий на поведінку Гераклового бика, — давши собі волю, заходився плести небилиці Мейтей.

Господиня, звісно, нічого не второпала. Але, навчена гiрким досвідом, вона більше не перепитувала, а тільки промимрила: «Ага». Як так, то зусилля Мейтеєві зійшли нанівець.

— Ви чули про Гераклового бика?

— Ні, такого бика я не знаю.

[131] Сідней Сміт (1771–1845) — англійський пастор і письменник

[132] Місо — приправа з перекислих соєвих бобів