Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Скільки разів треба говорити: покажи!

— Постривай хвилину. Яке в неї гарне волосся! До пояса. Дивиться вгору, дуже висока, але вродлива.

— Я ж тобі сказав: покажи, значить покажи, — втративши терпець, напосівся господар.

— Ой пробачте. Нате, дивіться скільки завгодно, — і господиня передала ножиці чоловікові. Саме в ту мить служниця повідомила: «Прийшло замовлення гостеві», — і внесла два кошички гречаної локшини.

— Господине, частування за мій рахунок. Дозвольте почати, — Мейтей чемно вклонився.

Господиня не розуміла чи гість всерйоз говорить, чи жартує, а тому не знала, як далі поводитися. Втупившись у Мейтея, вона лише коротко відповіла: «Будь ласка». Господар нарешті відірвався від фотографії:

— Слухай, у таку спеку шкідливо їсти локшину.

— Нічого страшного, все буде гаразд. Улюблені страви рідко вадять, — і Мейтей зняв покришку. — Ого, свіженька! Чудово! Від локшини, що злипається, як і від дурника, добра не жди. — Мейтей присмачив юшку прянощами і взявся її розмішувати.

— Не клади стільки хрону, гірчитиме, — стурбовано застеріг господар.

— Гречану локшину їдять з юшкою та хроном. Вона тобі, мабуть, не до смаку.

— Мені подобається пшенична.

— Пшеничну їдять погоничі. Людей, що не розуміються на локшині, можна тільки пожаліти, — балакучий Мейтей устромив хасі в кошичок і, підхопивши якомога більше локшини, підняв її на висоту два суни.

— Господине, є кілька способів їсти локшину. Тільки недосвідчені додають до локшини багато юшки. Так губиться смак. Ось як я дію, — Мейтей підняв хасі і довгий жмуток локшини завис у повітрі. Мейтей було в думці вирішив, що операція вдалася, як зненацька помітив ускладнення — з десяток локшин зав’язли в кошичку.

— Ну й довгі! Ви тільки погляньте, які вони довгi, — шукав він співчуття у господині.

— Еге ж, довгі,- відповіла господиня. 3давалося, що вона захоплена цією сценою.

— Оцю довгу локшину на третину занурюють у юшку і за одним духом ковтають. Жувати не годиться. Пропадає смак. Найкраще, коли локшина прослизає у гoрло. — Мейтей рішуче підняв хасі. Нарешті локшина відділилася від кошичка. Коли він, тримаючи в лівій руці чашку, поволі опускав туди локшину, рівень юшки згідно зі законом Архімеда підвищувався. Але юшка і так майже сягала вінець, тож не встигла локшина зануритися наполовину, як чашка переповнилась. На відстані п’яти сунів від чашки хасі на хвилину завмерли. Це й не дивно. Адже якби вони ще трохи опустилися, юшка потекла б через край. Мейтей теж, здавалось, вагався, але раптом отямився, нахилив рота до хасі, почулося цмокання, борлак на шиї засіпався — і локшини не стало. Дивлюсь — у кутиках Мейтеєвих очей сплили дві краплі, схожі на сльозини, і покотилися по щоках. І досі не збагну, яка причина тих сліз — хрін чи зусилля, потрачені на ковтання локшини.

— Молодець! За одним духом проковтнув, — захоплювався господар.

— Браво! — господиня теж не скупилася похвалити Мейтеєву спритність.

А він мовчки поклав хасі й кілька разів ударив себе в груди.

— Господине, один кошичок локшини я з’їдаю за три з половиною — чотири ковтки. Якщо довше воловодитися, пропадає насолода від їжі. — Мейтей витер хусточкою рота і передихнув.

Саме тоді надійшов Канґецу-кун. З якoгocь дива у таку спеку на ньому була зимова шапка, ноги запорошені.

— Ач, наш красень завітав. Вибач, що я без тебе взявся обідати, — Мейтей безсоромно перед очима усього товариства ум’яв рештки локшини. Цього разу його манера їсти не була такою вишуканою, як раніше, — він втерся хусткою, перевів подих і легко впорався з двома кошичками локшини.

— Канґецу-кун, ти вже дописав дисертацію? — запитав господар.

— Подавай дисертацію якнайскоріше, панночка Канеда жде не діждеться — підхопив Мейтей.

Канґецу-кун, як звичайно, похмуро всміхнувся:

— Я сам хочу якомога швидше спокутувати вину, написати дисертацію і заспокоїти панночку. Як не є, а тема у мене не з легких, вимагає чимало зусиль.

Він говорив цілком серйозно про те, що іншим і не здавалося серйозним.

— Якщо вона така велика, то ти не зможеш справдити надії Носа. До речі, той Ніс вартий того, щоб до нього підлещуватися, — тоном Канґецу-куна завважив Мейтей. І тільки господар зберігав поважний вигляд.

— Яка тема твоєї дисертації?

— Вплив ультрафіолетових променів на електричні процеси в очному яблуці жаби.