Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ти ще тут? — запитав господар, несподівано заходячи у кімнату і сідаючи поруч з гостем.

— От тобі й на! Ти ж сам сказав мені: «Почекай трохи, я вмить повернуся».

— Хіба це вперше? — глянула господиня на Мейтея.

— Поки тебе не було, я дізнався про чимало подробиць з твого життя.

— Жінку хлібом не годуй, а дай побалакати. От якби люди вміли мовчати так, як оцей кіт, — господар погладив мене по голові.

— Кажуть, ти хотів нагодувати дитину тертою редькою.

— Ну, — і господар засміявся, — а ти знаєш, які розумні теперішні малюки? Ти його питаєш: «Скажи, рибонько, де тобі гірко?» — а воно тобі язика показує. Отак!

— Що за мордування? Як можна муштрувати дитину, наче собаку? До речі, незабаром прийде Канґецу.

— Канґецу? — недовірливо спитав господар.

— Атож. Я послав йому листівку: «На першу годину дня приходь до Кусямі».

— От людина! Все робить, я йому заманеться, на інших не зважає.. Ну, навіщо було кликати Канґецу?

— Це не моя ідея. Канґецу-сенсей сам напросився. Сенсей сказав, що готується виступити з доповіддю на засіданні Фізичного товариства. «Я, — каже, — зроблю собі репетицію, а ти слухай». — «Гаразд, — кажу, — нехай і Кусямі послухає». От і вирішив запросити його сюди… Тобі не завадить послухати, — самовільно розпорядився Мейтей.

— Але у тій доповіді я нічого не втямлю, — заперечив господар, діткнутий Мейтеєвим самоуправством.

— Ти не думай, що доповідь буде нудна й нецікава, приміром, про якесь там сопло з магнітом. Тема доповіді надзвичайно своєрідна: «Механіка повішення». Раджу послухати.

— Це тобі варто послухати, ти ж пробував вішатися. А мені навіщо?

— Хто повірить, що людина, яка тремтить на саму згадку про «Кабукі», не може вислухати такої доповіді? — своїм звичаєм пожартував Мейтей.

Господиня захихотіла, глянула на чоловіка і перейшла в суміжну кімнату. Господар мовчки гладив мене по голові. Такої ласки до себе я ще не пригадую.

Через кілька хвилин, як було домовлено, прийшов Канґецу-кун. Готуючись до доповіді, яку мав виголосити ввечері, він зодягнувся в елегантний сюртук, високо підняв білий як сніг комірець і став на двадцять відсотків привабливішим, ніж завжди.

— Вибачте, що трохи запізнився, — спокійно звернувся він до присутніх.

— А ми ніяк не можемо дочекатися тебе. Починай, — і Мейтей зиркнув на господаря. Той тільки невиразно буркнув щось. Kaнґeцу-кун не квапився.

— Будь ласка, принесіть склянку води, — мовив він.

— Ти ба, хоче, як по-справжньому? Диви, ще й оплесків заманеться, — не вгавав Мейтей.

— Це лиш репетиція, тож одверто висловлюйте свою думку, — вийнявши з внутрішньої кишені текст доповіді, повільно проказав Канґецу-кун, а потім почав: — Страта злочинців через повішення була поширена здебільшого серед англосаксів, але якщо заглибитися в давніші часи, то стане ясно, що до повішення вдавалися переважно самогубці. У євреїв, кажуть, був звичай каменувати злочинців. Аналіз Старого завіту показує, що слово «повішення» означало віддавати на з’їжу хижим звірам або птахам підвішений на стовпі труп злочинця. Якщо вірити Геродотові, то ще до виходу з Єгипту євреї відчували огиду до привселюдного показу трупів у нічну пору. Кажуть, єгиптяни відрубували злочинцям голови, а на хресті розпинали тільки їхні тіла. Перси…

— Канґецу-кун, — втрутився Мейтей, — по-моєму, не варто відхилятися від теми.

— Потерпіть трошки, зараз переходжу до головного… Так от, що робили перси? Можна вважати, що й вони розпинали злочинців на хресті. Щоправда, невідомо, коли вони прибивали їх до хреста — живцем чи мертвими…

— Це не істотно, — господар знуджено приборкав позіх

— Я ще багато міг би розповісти, та боюся задати вам клопоту…

— Може, краще б сказати «завдати клопоту». Як ти гадаєш, Кусямі-кун? — прискіпався Мейтей.

— Все одно, — байдуже відповів господар.

— Переходячи до головної теми, повідаю…