Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Справді? — господиня повернулася до Мейтея. Видно, вона не байдужа до чоловіка, якщо переживає за його репутацію. — Що ж там пишуть?

— Небагато, лише кілька рядків. Мовляв, у Кусямі-куна стиль легкий, як хмаринка на небі, прозорий, як джерельна вода.

Господиня радісно всміхнулася.

- І це все?

— Далі ось що було: «От-от, здається, докопаєшся до суті, як раптом усе зникає без сліду, навіть забуваєш, про що допіру йшлося».

Обличчя господині прибрало дивного виразу.

— Напевне, хвалили? — недовірливо спитала вона.

— Мабуть, хвалили, — спокійно відповів Мейтей, поводячи хусточкою мені перед очима.

— Що ж, якщо книжки потрібні йому для роботи. Та все ж він дивак.

«Ого, вона вже наступає з іншого флангу!» — подумав Мейтей, а, щоб захистити господаря і не образити господиню, ухильно промовив:

— Справді, він трохи дивакуватий, але ж не забувайте, що всі люди, причетні до науки, схожі на нього.

— Оце нещодавно прийшов він додому і каже, що має кудись іти, тож роздягатися, мовляв, не буде. Отак у пальті й сів на стіл, дзен [79] поставив на котацу й заходився їсти. Я сиділа з мискою у руках і з дива не виходила, позираючи на це чудернацьке видовисько…

— Кусямі-кун, напевне, скидався на генерала, по-сучасному елегантно одягнутого, що у цебрі розглядає голову свого ворога. Однак це в його дусі, принаймні не банально, — нахваляв Мейтей свого приятеля.

— Банально чи ні, - жінці однаково не збагнути. В кожному разі його поведінка переходила всякі межі.

— Найгірше — це банальність, — наполягав Мейтей.

Господиню така відповідь не задовольнила. Вона посуворішала:

— Усі ви тільки й умієте, що повторювати: банальність, банальність. А що воно таке — банальність?

— Банальність? Банальність — це… Отак зразу й не поясниш…

— Якщо ота ваша банальність така невизначена, то навряд чи вона означає щось добре, — з чисто жіночою

логікою напустилась господиня.

— Чого це невизначена? Просто її важко пояснити.

— В усякому разі, ви називаєте банальністю все, що вам не до вподоби, — ненароком улучила в ціль господиня.

За таких обставин Мейтею довелося якось рятувати свою банальність.

— Ось вам, пані, найпоширеніша банальність: «Люди двадцяти восьми — двадцяти дев’яти років, усім задоволені й безтурботні, готові завжди, як випаде сонячний день, йти гуляти на греблю Сумітей, прихопивши зі собою саке в баклазі, зробленій з дині».

— Невже є і такі? — навмання сказала господиня, не второпавши нічого з Мейтеєвої тиради, а відтак призналася: — Щось я нічого не второпаю.

— У такому разі приладнайте до Бакінового [80] тулуба голову майора Пенденніса [81] й пустіть їх на рік-два в Європу.

- І тоді вийде банальність?

Мейтей лише засміявся.

— Можна зробити простіше. Додайте учня середньої школи до продавця з крамниці «Сіракія» і розділіть навпіл. От і дістанете чудовий зразок банальності.

— Та невже? — задумано сказала господиня. Їй, очевидно, було важко збагнути Мейтеєву думку.

[79] Дзен — низький обідній столик

[80] Кьокутей Бакін (1767–1848) — японський письменник, автор дидактичних романів

[81] Пенденніс — персонаж роману англійського письменника Теккерея «Історія Пенденніса»