Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Неси-но мерщій у божник, запалимо кадильні палички.

«Що з Мікеко? Щось дивне тут коїться», — подумав я і підвівся на лапи.

«Дзень», — дзенъкнув дзвіночок і вчителька заголосила:

— Хай світиться ім’я твоє Мьойосінньо, хай святиться ім’я твоє будда Аміда [70]. І ти помолись за упокій її душі, - звернулась вона до служниці.

«Дзень», — і та й собі почала:

— Хай святиться ім’я твоє Мьойосінньо, хай святиться ім’я твоє будда Аміда.

У мене защемiло серце. Я завмер на дзабутоні, як вирізьблена з дерева фігурка, навіть перестав кліпати очима.

— О, яке лихо! Ой, яке нещастя! А все ж почалося з простої застуди.

— Якби Амакі-сан приписав якісь ліки, може, усе б і обійшлося. .

— Немилосердна людина цей Амакі-сан, що так жорстоко повівся з нашою Міке.

- Не треба погано говорити про людей. Так вже їй судилося.

Отже, й Мікеко лікувалася в Aмaкi-сенсея.

- А я гадаю, в усьому винен учителів кіт-волоцюга. Це він її виманював надвір.

— Авжеж, це він, тварюка, довів Мікеко до могили.

Мені так хотілось якось виправдатися! Але мусив терпіти і, ковтаючи слину, слухати. Розмова раз по раз уривалася.

— Скільки несправедливості на цьому світі! Передчасно вмирає красуня Міке, а ця бродяча потвора здорова і далі бешкетує…

— Ваша правда, пані. Іншої такої милої людини, як Міке, і серед дня зі свічкою не знайдеш, — погодилася служниця.

Замість «іншої кішки» вона сказала «іншої людини». Видно, служниця вважає; що коти людям рівня. Що правда, то не гріх: обличчя у служниці таки справді котяче.

— Якби замість Міке…

— Здох той вчителів волоцюга. Чого кращого ще бажати?

Буде мені непереливки, якщо їм заманеться виконати своє бажання. Мені ще не доводилось відчувати навласній шкурі, що таке смерть, а тому не певен, чи вона мені сподобається. Недавно я змерз і вирішив залізти у гасильницю з рештками жарин. Служниця й не підозрювала, що я там, і накрила мене покришкою. Страшно й згадати, якого страху я набрався. Сіро-кун мені пояснила, ще трохи і я, напевне, сконав би. Я прийняв би смерть замість Міке, але за будь-кого вмирати не хочеться, якщо це пов’язане з такими стражданнями.

— Її нічого жаліти, адже над нею, кішкою, і сутру [71] монах прочитав та й ім’я посмертне їй дали.

— Так, так, правду кажете, вона щасливиця. Тільки шкода, що він невиразно прохарамаркав ту сутру.

— Молитва була таки трохи закоротка. Коли я сказала Ґеккейдзі-сану: «Надто швидко ви скінчили», він відповів: «Я прочитав найсуттєвіше, а цього досить, щоб кішка потрапила в рай».

— Он воно що! А якби той волоцюга?…

Я не раз застерігав, що в мене немає імені, але служниця все одно називає мене волоцюгою. От нечема!

— Його провина неспокутна. Навіть найблагочестивішою сутрою не вимолити йому спасіння.

Не знаю, скільки ще після того вони повторювали слово «волоцюга». Я вже не міг слухати цю розмову, сповз із дзабутона і стрибнув на землю. Вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят моїх волосків стали сторч, весь я тремтів. Відтоді вчительчин дім я обходив десятою дорогою. Тепер, напевне, Ґеккейдзі-сан нерозбірливо читає заупокійні молитви над нею самою.

Останнім часом я не наважуюсь виходити з дому. Світ видається мені похмурим і непривітним. Я зледащів не менше за господаря. Тепер я можу повірити, що причина господаревого відлюдництва — нещаслива любов.

Я все ще не брався ловити пацюків, і якось служниця навіть запропонувала мене вигнати, але господар, знаючи, що я не простий собі кіт, не дозволив цього. Без жодного вагання я складаю щиру подяку господареві, що й далі живу, лиха не знаючи, в його домі, і захоплююсь його проникливістю. Мене навіть не дратує, що служниця не визнає мене й поводиться зі мною жорстоко. Якби зараз з’явився Хідарі Дзінґоро [72] і взявся вирізьблювати на стовпі брами мій образ, а японський Стейнлен [73] заходився малювати на полотні мій портрет, ці тупі голови почервоніли б за свою сліпоту.

[70] Аміда (по-санскритському Амітабга) — буддійське божество

[71] Сутра — буддійське священне писання

[72] Хідарі Дзінґоро — напівлегендарний японський скульптор. Йому приписують створення скульптури сплячого кота, що міститься в усипальниці першого сьогуна Токуґава Іеясу в містечку Нікко

[73] Стейнлен Теофіль (1859–1923) — видатний французький художник, відомий картинами жанрових сцен Парижа