Ваш покірний слуга кіт: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Чудовий звичай. Скромний і здоровий.

— Та місцевість виділяється ще однією чудовою особливістю: там ніде не роздобудеш попільнички. Якось мій приятель (він там був на державній службі) надумав купити собі бамбукову попільничку знаменитого тамтешнього різьбяра. Та хоч скільки він шукав, навіть звичайної попільнички не знайшов, не кажучи вже попільничку славетного майстра. Він здивувався, спитав, у чому справа, чому не продають попільничок, а йому відповіли, що нема потреби — кожен може вирізати собі з бамбука. Докусен-кун, як ти гадаєш, ця повчальна історія також свідчить про скромні й здорові звичаї?

— Усе це так, але…

— Але, але, але… Досить тих «але»… Правду казати, мене вразила така відповідь. Треба схилити голову перед Kaнґeцу-куном, який у такій глушині та навчився грати на скрипці. В «Чуци» [193] про таких сказано: «Геніальний і самотній». Канґецу-кун, ти — Цюй Юань епохи Мейдзі.

— Мені Цюй Юань не до вподоби.

— В такому разі ти — Вертер двадцятого століття… Що? Ти хочеш, щоб я рахував пішаки? Навіщо така чесність? Я без тих підрахунків знаю, що програв.

— Ні, так не годиться. Треба справу довести до кінця…

— Тоді сам доводь… Не вистачало, щоб я рахував! Пробач, але предки мені не подарують, якщо не вислухаю розповіді генія нашої епохи про те, як він навчився грати на скрипці, - Мейтей-кун підсунувся до Канґецу-куна. Докусен-кун, заповнюючи вільні клітки то білими,

то чорними камінцями, мовчки щось підраховував.

Канґецу-кун вів далі:

— У наших краях звичаї суворі, а мої земляки люди дуже жорстокі. Бувало, наші учні чинили немилосердну розпрaву над слабкодухими лише тому, щоб не впасти лицем у болото перед учнями сусідніх провінцій.

— Справді, з такими небезпечно заводитися… Хотів би я знати, навіщо вони одягають сині хакама? Це вже занадто. А до того ж усі вони смагляві, аж чорні. Мабуть, солоний морський вітер у цьому винен. Чоловікам ще нічого, а от жінкам такий колір зовсім не пасує.

Мейтеєве втручання відвернуло розмову від головної теми — скрипки.

— Еге ж, жінки в нас теж смагляві.

- І все-таки легко виходять заміж?

— А що ти вдієш, коли всі у провінції смагляві.

— Ото нещастя! Правда, Кусямі-кун?

— Ну й добре, що смагляві. Краще, ніж біляві. Ті вміють лише перед дзеркалом крутитися та собою милуватися. Що ти з жінками поробиш? — сумно зітхнув господар.

— А хіба жінки не будуть захоплюватися смаглявістю, як усі будуть смагляві? — слушно зауважив Тофу-кун.

— В кожному разі, жінки ні на що непридатні, - сказав господар.

- Не дуже розбалакуйся, а то від жінки перепаде.

- Нічого, минеться.

— Що, її нема дома?

— Кудись пішла з дітьми.

— А я собі гадаю: чого так тихо? Куди пішла?

— Не знаю. Куди заманулося.

- І вернеться, коли заманеться?

— Мабуть. Добре тобі, нежонатому.

Тофу-кун невдоволено скривився, Канґецу-кун хихикнув, а Мейтей-кун відповів:

— Усі жонаті так думають. Докусен-кун, і тобі жінка просвітку не дає?

[193] «Чуци» — збірка творів Цюй Юаня, китайського письменника епохи Воюючих царств (403–221 рр. до н.е.), та його учнів. Стародавня хроніка розповідає, що він збожеволів і втопився