Оскілко і Болбочан (спогади): читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Головною причиною спроби правих зробити переворот була, на мою думку, їхня амбіція. Наприклад, соц. — самостійники навіть не мали ясно виробленої думки про те, яку державну політику треба було в той час провадити; більшість їх навіть над цим не задумувалася. Здебільшого це були молоді люди, старшини нижчого ранґу, з невисокою освітою, ані теоретично, ані практично не ознайомлені з політикою. Про те вони мали бажання грати в нашому державному життю далеко більшу ролю, ніж то відповідало їхнім здібностям.

Коли говорити про «отаманію» тих часів, то треба насамперед сказати, що в той час, опріч повстанських отаманів, найбільше безладдя в наше державне життя і в нашу боротьбу вносили якраз отамани з соціялістів-самосіійників, що користувалися підтримкою члена Директорії Опанаса Андрієвського (соц. — сам.); досить згадати виступи отамана Самосенка. Новий військовий міністр Сиротенко розпочав боротьбу проти авантурницьких отаманів і отаманьчиків; ще раніше, бувши начальником юридичного відділу військового міністерства, він дав був наказ арештувати отамана Віденка. Тому саме на нього й посипалися нападки з боку правих партій.

Другою причиною ворожих виступів проти новоствореного уряду була політична недосвідченість наших правих, через яку вони несвідомо попадали під вплив провокаційної пропаганди польських, денікінських і навіть совєцьких тайних аґентів, що провадили систематичну розкладову працю, як на фронті, так і в запіллі: кожну чутку, пущену такими аґентами, вони безкритично приймали як щиру правду, хоч би вона явно перечила фактам щоденного життя. Ця агітація була направлена і проти С. Петлюри і проти інших членів Директорії і проти окремих міністрів.

Тут слід особливо спинитися на ролі начальника штабу Північної Групи генерала Агапієва. Це був дуже здібний генерал, що фактично й провадив усі справи Північної Групи. Як російський патріот він нічого не мав спільного з українством і, працюючи в нашому війську, переслідував свою мету. Так, він провадив таємно переговори з Варшавою, де була організація російських добровольців, що утримувала зносини з Денікіним; а з другого боку він мав зносини, як це виявилося опісля, з совєцькими генералами, що належали до таємної протибольшевицької організації і мали таємні зносини з Колчаком.

Так, один раз, наша розвідка донесла, що з совєцької сторони через наш фронт пробралися чотири підозрілі особи і перебувають у штабі Північної Групи. Коли я запитав про це по телефону Оскілка, то він нічого про це не знав: очевидно Агапієв вів ці зносини без його відома. Треба думати, що в плани Агапіева входило, використавши Оскілка і наші праві партії, знищити Директорію і її уряд, а потім, з допомогою російських добровольців з Варшави, знищити Оскілка, захопити владу в свої руки і почати відбудову Росії з заходу в контакті з Денікіним і Колчаком та з допомогою тих російських генералів, що служили в совєцькому війську.

Пізніше, в осени р. 1919, перебуваючи в Царгороді, ген. Агапієв і ще якийсь денікінець донесли на дипльоматичну місію У.Н.Р., що вона, нібито, має зносини з большевиками, німцями й Мустафою Кемалєм; місія мала з того великі неприємносте; навіть її приміщення було опечатане, аж поки виявилася брехливість того доносу (О. Лотоцький: «В Царгороді», Варшава 1939, стор. 171).

Необхідно було щось робити проти цеї розкладової роботи. На жаль, брак часу не давав мені можливосте спеціяльно занятися цією справою. На мені лежали тоді дуже важливі і складні обов'язки міністра фінансів. Міністерство складалося з 12-ти департаментів або установ, рівнозначних департаментам. Справа ускладнялася ще тим, що Державний Банк та Експедіція Заготовки Державних Паперів, що друкувала наші гроші, перебували тоді аж у Станиславові. На чолі департаментів стояли директори, не дуже підготовлені до виконання своїх складних обов'язків та ще за революційних умов: все це були колишні російські урядовці, що за царського режиму звикли працювати на невисоких посадах в спокійній канцелярийній атмосфері. Деякі з них були, люди старшого віку, яким не легко було пристосуватися до умов постійної евакуації. Майже всі вони були призначені мною за часів першого мого міністрування. Все це були люди з вищою освітою, порядні і працьовиті, але не пристосовані до праці в революційних умовах. До того ж директор Загальної Канцелярії С. Афанасіїв (соц.-самост.) перебував у Станиславові і не хотів повернутися до Рівного; такий важливий департамент, як Кредитова Канцелярія, зовсім не мав директора, бо в той час, через недостачу українських фахових сил, тяжко було знайти людину скількинебудь фахово підготовану для цієї важливої посади; не було й директора департаменту посередніх податків. По штату мало бути два товариша міністра фінансів, але через брак людей не було ні одного. Тож мені самому доводилося керувати діяльністю всіх дванадцяти департаментів та ще й доводилося часто входити в деталі.

До речі, часто доводилося чути закиди, нібито соціалісти призначали на посади людей виключно за їхньою партійною приналежністю. На скільки це не відповідає дійсносте, видно хоч би з того, що цілий ряд призначених мною вищих урядовців (напр. А. Моршинський, Й: Мельник І. Гайдовський-Потапович, С Лебідь-Юрчик, С Ігнатович, М. Данильченко, С. Афанасїв, Г. Супрун) належали до правих партій або були безпартійні. Тільки начальником корпусу кордонної охорони я призначив Жуковського (укр. соц. — рев., кол. військовий міністр).

Праця в міністерстві фінансів заповнювала майже цілий мій день, а щовечора я мусів головувати на засіданнях Ради Міністрів або доповідати Директорії про приняті постанови. Тож у мене не лишалося часу, щоб підтримувати живий контакт з представниками ріжних політичних напрямків, як то належало б голові Ради Міністрів; а знов таки через брак людей я не мав у свойому розпорядженні довірених осіб, щоб використати їх для переговорів з видатнішими політичними чинниками.

Тим часом відносини загострювалися. Командант Північної Групи В. Оскілко не виконав наказу Головного Командування виступити на фронт. Виникало питання: для чого затримує він своє військо в запіллі? Член Директорії О. Андріевський, перебуваючи в Станиславові, дав наказ Державному Банкові, що тоді також був у Станиславові, не посилати грошей до Рівного, де перебував Уряд; а одночасно послав телеграму Оскілкові з розпорядженням, щоб той забезпечив себе грішми; і той звернувся до Уряду з вимогою грошей. Міністер І. Липа (соц. — сам.) на мою пропозицію залишитися міністром віросповідань нічого не відповів і до Рівного не повертався, але й не повертав до скарбниці міністерства значних грошей, що взяв як аванс на службові видатки. Також і бувш. міністер військових справ О. Шаповал мав на руках великий аванс і не здавав його новому міністрові.

Я робив ріжні спроби, щоб якось полагодити ситуацію. Так, залишив необсадженим пост міністра віросповідань, щоб дати можливість І. Липі ввійти в склад кабінету міністрів.

На Великдень я влаштував парадний обід і закликав на нього отамана Оскілка і ген. Агапієва; але Оскілко на обід не прийшов. Агаггієв прийшов; я посадив його коло себе, говорив з ним, але він тримався з резервою: нібито погоджувався з усім, що я казав, але на мої запитання відповідав надто стримано.

Тоді я скликав до себе на нараду представників правих партій. Прийшли М. Корчинський (соц. — федер.), О. Ковалевський (нар. — респ.) і, якщо не помиляюсь, Є. Архипенко (нар-респ.) та О. Макаренко (соц. — сам.). Вітаючи їх, я вказав на особливу важливість моменту, на необхідність однодушно напружити всі сили і усунути всяке тертя. Вказавши на ненормальності у взаємовідносинах поміж Урядом і правими партіями, на цілковиту непотрібність і шкідливість їхньої опозиції, — я запитав їх про причини цих ненормальностей. На це я дістав відповідь, що праві партії підозрівають Уряд у бажанні заключити мир з большевиками. Тоді я категорично заперечив цьому і запитав їх, що дало їм підставу для такого підозріння. На це вони мені нічого відповісти не могли. Я запитав, які є ще розходження в поглядах, але ніхто з присутніх не міг нічого закинути урядові, так що я міг сконстатувати, що ніяких розходжень немає, і тому просив їх підтримки і співпраці.

Учасники наради, особливо М. Корчинський, запевняли мене, що ця нарада розсіяла всі непорозуміння, і обіцяли мені замість опозиції підтримку. Яке ж було моє здивовання, коли зараз же після цієї наради, здається у той самий день я дістав від Корчинського телеграму з повідомленням, що його партія не може обіцяти урядові своєї підтримки. Цю телеграму, як виявилося, він вислав від'їзджаючи з Рівного де Станиславова. Мене дуже тоді вразила така несолідність поведінки Корчинського як представника партії с.-ф.

Ця телеграма і несподіваний від'їзд Корчинського вказували на те, що в Рівному готується щось особливе. Справді, Уряд одержав інформації, що праві партії готують переворот, маючи намір використати для того військову силу Північної Групи.

Отже, необхідно було попередити переворот. Ми порадилися з С. Петлюрою і 27 квітня він дав повторний наказ от. Оскілкові виступити на фронт. Думалося, що Оскілко не посміє не виконати цього бойового наказу, а виступивши на фронт, не зможе використати військо для авантури в запіллю. Але Оскілко не виконав цього наказу; а тому 28 квітня С. Петлюра видав наказ про усунення бскілка від командування і про передачу командування от. Желіховському. Цей кадровий полковник з фахового боку стояв далеко вище прапорщика Оскілка, але як старий дисциплінований старшина і в думці не припускав, що йому загрожує з боку Оскілка якась несподіванка. Члени уряду були більш обережні і на час передачі командування було доручено начальнику корпусу жандармів П. Вогацькому зорганізувати охорону порядку в Рівному, а йому в допомогу був викликаний Бень з своїм відділом. У вечорі 28. 4 на засіданні Ради Міністрів військовий міністр Сиротенко доповідав про всі ці заходи для забезпечення порядку і про те, що Оскілко без спротиву вже передає справи Желіховському. Ми спокійно розійшлися по домах.

ВИСТУП ОТАМАНА ОСКІЛКА

Десь коло 6-ої години ранку наступного дня мене розбудив дзвінок. Я жив сам, без охорони; дружина виїхала тоді до Станиславова. Я вийшов відчинити роздягнений, а там — кілька наших військових. Питають: «Тут міністр Мартос?» Кажу: «Це я». Вони входять і старшина (Гемпель?) пояснює мені, що з наказу головнокомандуючого от. Оскілка він мене арештує і просить негайно одягтися.

Замість того, щоб одягатися, я почав з ним сперечатися, що Оскілко вже усунений від командування і що на його місце Головний Отаман С. Петлюра призначив Желіховського. В цей час у кімнату входить начальник розвідки при штабі Оскілка Петро Шапула і заявляє, що мій арешт переводиться з відома С. Петлюри.

Цим виявилася вся жалюгідність авантури Оскілка: він робив «переворот», арештував членів Уряду, мав намір усунути С. Петлюру від головного командування, а перед козаками не смів признатися, що йде проти Петлюри. Аж після арешту членів Уряду він розклеїв на вулицях Рівного відозву, де, хоч і туманно, повідомляв про свої наміри. Збагнувши цю ситуацію, я голосно сказав до козаків, що були в кімнаті: «Тепер я розумію все; ви зрадили нас і хочете видати большевикам. Але як що між вами є хоч один справжній українець, вірний Головному Отаманові Петлюрі, хай негайно сповістить його про все, що тут робиться».

Цей мій заклик не пропав даремне: один з присутніх козаків непомітно побіг до міністра праці О. Безпалка і повідомив його про мій арешт і про те, що скоро прийдуть арештовувати і його. «Міністр Мартос, — казав він, — просив повідомити про це Головного Отамана, але я цього не можу зробити, бо мушу негайно повернутися до своєї частини. Зробіть це ви». Безпалко зараз же одягся і пішов пішки на ст. Здолбунове (12 клм. від Рівного), де перебував тоді С. Петлюра і повідомив його про події в Рівному.

Тим часом я помалу одягався, щоб виграти час, а коли вже одягнений вийшов на вулицю, то там чекало на мене біля 20-ти вершників під командою старшини. Шапула передав мене старшині, а сам пішов переводити дальші арешти.

Старшина дав козакам наказ їхати серединою вулиці, а сам пішов зі мною пішки по хіднику. Йдучи, він почав потихеньку мене розпитувати: що це, мовляв, робиться? А я йому розповів про причини усунення Оскілка від командування і про зроблений ним переворот. «А щож з вами Оскілко хоче робити?» — «Не знаю, — кажу, — можливо, що хоче нас розстріляти». — На це старшина запевнив мене, що вони, ртаршини, будуть уважно за всім стежити і не допустять ніякого насильства над нами. Тут я побачив, що Оскілко не посмів розкрити свої пляни навіть своїм старшинам: він наївно сподівався одурити навіть їх.

Мене привели на ст. Рівне у вагон, що стояв окремо на запасовій колії. Скоро там зібралися майже всі члени уряду, а також Богацький та Желіховський. Як виявилося, Богацький з Бенем, поставивши на вулицях стежі, пішли собі в клюб, а тим часом Гемпель, чи якійсь інший сторонник Оскілка, познімав виставлені ними стежі, а на їх місце поставив свої, а потім заарештував в клюбі Богацького та Беня.

Желіховський в штабі Оскілка переймав від нього справи щось до 11-ої години вечера, не подбавши про свою особисту охорону, а потім Оскілко враз підвівся і сказав: «Досить робити комедію, я вас арештую». Інші особи були заарештовані, як і я, у себе дома.

Як виявилося пізніше, Оскілко післав, біля 4-ої години рано, до Здолбунова бронепотяг під командою от. Гризло з метою арештувати С. Петлюру; козакам знов таки було сказано> нібито це робиться для того, щоби визволити Петлюру від большевиків, що начеб то оточили Здолбуново.

Згодом прийшов до нас якийсь старшина і почав робити докладний перепис арештованих.

Потім ми побачили як повз вікна вагону пройшли Олександер Макаренко та Євген Архипенко; пройшли вільно, видно було, що вони в спілці з Оскілком.

Десь біля 11-ої год. над станцією з'явився літак і скинув відозви; у вікно вагону ми бачили, як козаки кинулися збирати ці відозви. То були відозви Головного Отамана: в них він належно кваліфікував виступ В. Оскілка. С. Петлюра, як тільки довідався про вчинок Оскілка, зараз дав наказ розкидати з літака ці відозви.

Треба було бачити, яке вражіння зробили вони на козаків. Почалася метушня, козаки збіралися купками і жваво щось обговорювали. Змінилося й поводження наших вартових: то, було, не дозволяли нам підходити до вікон, не відповідали на наші запитання і навіть дивилися на нас з підлоба; а тут все перемінилося: вже й до вікон можна підходити і вже вартовий просить нас пояснити йому, що це робиться.