Часом і тепер приходиться чути наївне питання: В чім же полягає вина Болбочана, що його так тяжко покарали? Для мене, як тоді так і тепер, справа цілком ясна: вина Болбочана не одна, а їх декілька:
1) Невиконання наказу вищого командування і Директорії про від'їзд до Італії для вивозу відтіля наших полонених.
2) Легковажний послух незаконному наказу Гавришка, якому Болбочан не підлягав.
3) Незаконне захоплення влади в Запорізькій Групі та ще в умовах бойових дій.
4) Непослух головному державному інспекторові В. Кедровському, якому Болбочан підлягав.
5) Спроба перевороту в умовах військового часу.
Це з формального боку; а з погляду національного й етичного, це — безперечно безоглядне переслідування дрібних, егоїстичних амбіцій в тяжкий час національної боротьби, коли особисті інтереси, особиста пиха мусіли б бути підпорядковані інтересам загальнонаціональним.
Найбільше нарікань доводиться чути якраз з боку тих, хто в той час закидав Урядові недостачу твердої влади, — тих, що пізніше виступали проти демократії, а як взірець державної мудрості виставляли ідеї й практику Мусоліні й Гітлєра. Вони забувають, як в Італії року 1944 засуджено було на кару смерти 18 високих достойників в тому числі міністра гр. Чано, маршала де Боно та інш. і то лише за намір зробити переворот, бо до якогось виступу, подібного до виступу Болбочана, не дійшло; а як розправився Гітлєр зі змовниками 20 червня?
Та й демократичні уряди не відмовлялися від найсуворіщих кар, коли йде про охорону держави: 19. VI. 1953 в ЗДА виконано смертний вирок суду над Ю. і Е. Розенберґ, засудженими за шпіонаж. Виконанння присуду відбулося аж через два роки після суду: на прохання Розенберґів суд кілька разів відкладав виконання присуду, щоб дати їм можливість подати якісь факти, що могли б сприяти полекшенню їхньої долі, подібно до того, як це робив ген. Осецький в справі Болбочана.
До речі, Розенберґи подавали також прохання про помилування, але президент Д. Айзенгавер, як і С. Петлюра, відмовився інтервенювати, себто використати своє право помилування.
Моральна й політична відповідальність за авантуру П. Болбочана падає на партію хліборобів-демократів. Як авантура В. Оскілка скомпрометувала партію соц. — самостійників, так авантура П. Болбочана скомпромітувала в очах українського громадянства партію хліб. — демократів, і ця партія, так само як і партія соц. — самостійників, цілковито заникла, не залишивши по собі доброї памяти.
Я виклав усі ці сумні події з найбільш можливою об'єктивністю з єдиною метою звернути увагу нашої молоді на те, що подібні південно-американські методи державного будівництва цілковито не мають грунту серед українського народу, і буду щасливим, коли подібні виступи не повторяться при відбудові нашої державності.
ДОДАТКИ
Додаток ч. 1
ВИТЯГ З ПОЛОЖЕННЯ
про Державний Інспекторат у військових частинах та інституціях УНР
П. 1. Надзвичайні обставини, в яких перебуває тепер Україна, вимагають, щоби Державний Інспекторат, з одного боку, був правою рукою і очима вищої центральної влади, а з другого боку, він не повинен зупинятися перед ніякими мірами, аби врятувати нашу армію від розпаду й деморалізації.
Через усю працю органів Інспекторату повинно проходити червоною ниткою: перемога Української Народньої Армії над ворогами Республіки, звідкіля б вони не прийшли й хто б вони не були — за всяку ціну.
П. 6. Завданням Державного Інспекторату є:
а) Стежити за своєчасним і точним виконанням всіх наказів центральної військової влади, перестерігати й у пні винищувати демагогічність, саботаж, розпусту, п'яцтво, мародерство, грабіжництво та недбале відношення до служби, а також за тим, щоб не було господарських зловживань в частинах та в інституціях;
б) Стежити за політичним настроєм старшин і козаків та вживати всіх заходів, щоб військові інституції та частини були щиро демократичними і національно вихованими. Про весь ворожий та непевний елемент інспектори своєчасно повідомляють відповідних муштрових начальників, а в крайньому випадку, ворожий і непевний елемент інспектор може негайно усунути з Армії, рівночасно повідомляючи про це відповідне начальство, Правительство та Головного Отамана, а коли Правительство та Головний Отаман не знайдуть поважної причини до усунення, інспектор підпадає під відповідальність по закону 26 січня про надзвичайні суди, згідно з параграфом 20-им цього Положення.
в) Допомагати муштровій владі в справі зміцнення дисципліни серед вояцтва, розвивати між козаками й старшинами почуття слухняності та братерства й доглядати, щоби жадна провина не проходила винному безкарно.
г) Вживати всіх заходів для підвищення войовничого настрою проти всіх ворогів Республіки і боротися з дезертирством.
д) Брати участь в усіх нарадах муштрової та адміністративної влади: командний склад веде оперативні та адміністративні справи самостійно, але з відома інспекторів, інспектори ж не мають права втручатися в ці справи.
е) Налагоджувати й керувати просвітною працею у військових частинах та інституціях і піклуватися про розвиток національної свідомості серед вояцтва, для чого інспектори улаштовують школи, лекції, розмови про сучасний мент, засновують книгозбірні, читальні, військові просвітні та драматичні гуртки, організовують хори, оркестри і т Д.
П. 8. Інспектори мають право негайно припиняти виконання наказів, які очевидно йдуть на шкоду Республіки.
П. 9. Всі грошеві витрати провадяться під контролем інспектора і за підписом команданта частини, при чому обидва несуть відповідальність за невиправдану витрату.
П. 14. Інспектор не має дисциплінарної влади, але він може опротестувати дисциплінарну кару, наложену муштровим начальником.
П. 17. Вся робота інспектора зводиться до підняття престіжу командного складу і до своєчасної інформації вищої центральної влади про ворожий і непевний елемент в Армії.
П. 18. Інспектор працює в повному контакті з командним складом, тому всяке неправдиве загострення відносин буде розглядатися, як дезорганізація Армії й як невідповідність інтересам Республіки, тому буде суворо каратися (по закону 26 січня), згідно з параграфом 20-м цього Положення.