Поручник Дуб ще на якийсь час повинен був залишатись у бригадному лазареті, але саме того дня, коли Швейк відправився в батальйон, штабний лікар передумав, довідавшись, що після обіду в напрямку розташування батальйону 91-го полку від’їздить санітарний автомобіль.
Він з радістю позбувся поручника Дуба, який, за своєю старою звичкою, кожне твердження аргументував словами: «Про це ми ще перед війною говорили з паном окружним старостою». «Mit deinem Bezirkshauptmann kannst du mir am Arsch lecken»[180], — подумав штабний лікар, дуже вдячний тій нагоді, що санітарні автомобілі їдуть нагору на Кам’янку-Струмилову, саме через Жовтанці.
Швейк не бачив у бригаді кадета Біґлера, бо той вже понад дві години сидів у офіцерському ватерклозеті. Кадет Біґлер в подібних місцях, можна сказати сміло, ніколи даремно не гаяв часу, бо повторював усі визначні битви хоробрих австро-угорських військ, починаючи з битви під Ньордлінґеном 6 вересня 1634 року і кінчаючи Сараєвом 19 вересня 1888 року. Вже котрий раз смикаючи за ланцюжок у ватерклозеті і слухаючи, як вода з гуркотом вивертається в унітаз, він, заплющивши очі, уявляв собі рев битви, атаку кавалерії і гуркіт гармат.
Зустріч поручника Дуба з кадетом Біґлером була не дуже привабливою і, напевно, спричинила їх вороже ставлення один до одного в майбутньому на службі і поза службою. Поручник Дуб, вже четвертий раз добиваючись до клозету, вигукував:
— Хто там?
— Кадет Біґлер, 11. Marschkumpanie, 91. Regiment[181], — звучала горда відповідь.
— Тут, — відрекомендувався конкурент перед дверима, — поручник Дуб, з тієї ж самої роти.
— Я зараз скінчу, пане поручнику.
— Чекаю.
Поручник Дуб нетерпляче позирав на годинник. Ніхто б не повірив, скільки треба енергії і завзяття, щоб витримати в такій ситуації перед дверима ще п’ятнадцять хвилин, потім ще п’ять, ще п’ять і на всі постукування пальцем, грюкання кулаками і нарешті ногами — діставати одну і ту ж саму відповідь: «Зараз скінчу, пане поручнику».
Поручника кидало в жар, коли після багатообіцяючого шарудіння папером минуло ще сім хвилин, а двері не відчинялися.
Кадет Біґлер був таким тактовним, що не спускав кожного разу воду.
Поручник Дуб у невеликій гарячці почав розмірковувати, чи не поскаржитись йому командирові бригади, який, можливо, накаже виламати двері і винести звідтіля кадета Біґлера. Йому також спало на думку, що це, мабуть, є порушенням субординації.
Після наступних п’яти хвилин поручник Дуб відчув, що йому, власне, вже нема чого робити там, за дверима, бо йому вже давно перехотілося, але він принципово не відходив від клозету, тарабанячи ногами у двері, з за яких доносилось одне і теж саме: «In einer Minute fertig, Herr Leutnant!»[182]
Нарешті почулося, як Біґлер спускав воду, а за хвилину вони зустрілися віч-на-віч.
— Кадете Біґлере, — гарикнув поручник Дуб. — Не думайте, що я тут був з тією ж метою, що й ви. Я прийшов сюди, бо ви, прибувши до штабу бригади, не зволили з’явитись до мене з рапортом. Ви що, не знаєте порядків? Ви розумієте, заради чого ви мене обійшли?
Кадет Біґлер намагався пригадати, чи не зробив він чогось такого, що суперечить дисципліні і розпорядкам щодо стосунків між нижчими і вищими офіцерськими чинами.
В його обізнаності в цій галузі була велика прогалина.
В школі їм не читали лекцій, як повинен тримати себе в такому випадку нижчий офіцерський чин щодо вищого. Чи не мусив він, наприклад, не скінчивши потреби, вискакувати з дверей вбиральні, однією рукою тримаючи штани, а другою козиряючи.
— Відповідайте, кадете Біґлере! — з викликом вигукнув поручник Дуб. І тут кадетові Біґлеру спала на думку проста відповідь:
— Пане поручнику, я, прибувши до штабу, не мав поняття, що ви знаходитесь тут, і, уладнавши свої справи в канцелярії, я одразу ж подався до вбиральні, де і затримався аж до вашого приходу. — Потім додав урочистим тоном: — Кадет Біґлер доповідає про себе панові поручнику Дубу.
— Ось бачите, це не дрібниця, — ущипливо сказав поручник Дуб. — На мій погляд, кадете Біґлере, ви повинні були одразу ж, тільки-но дісталися до штабу бригади, спитати в канцелярії, чи нема тут випадково когось із офіцерів вашого батальйону або вашої роти. Про вашу поведінку вирішимо в батальйоні. Я їду туди автомобілем, і ви поїдете разом зі мною. Жодного «але».
Останнє було відповіддю на заперечення кадета Біґлера з приводу того, що він дістав у канцелярії штабу бригади залізничний маршрут, і цей спосіб подорожування здався йому набагато зручнішим, враховуючи слабкість його прямої кишки. Кожна дитина знає, що автомобілі не мають обладнання для таких речей. Не проїдеш і 80 кілометрів, як напустиш у штани.
Біс його знає, як воно сталося, але автомобільна тряска з початку виїзду не мала жодного впливу на Біґлера. Поручник Дуб аж гопки плигав, що йому не вдається здійснити свій план помсти. Річ у тім, що коли вони виїздили, поручник Дуб подумав: «Зачекай-но, кадете Біґлере, хай тільки тобі припече, ти помиляєшся, коли думаєш, що я накажу зупинитися».
Розвиваючи цей план, він і почав, наскільки дозволяла швидкість, з якою машина ковтала кілометри, приємну розмову про те, що військові автомобілі з визначеним маршрутом не сміють ніде зупинятись, щоб не марнувати бензину.
Кадет Біґлер на це дуже справедливо зауважив, що коли автомобіль десь на когось чекає, то він взагалі не потребує ніякого бензину, бо шофер виключає мотор.
— Але якщо він має, — вперто продовжував Дуб, — кудись приїхати в означений час, то він не сміє ніде зупинятися.
З боку кадета Біґлера вже більше не було жодних реплік. Так вони різали повітря більше, як чверть години, аж нараз поручник Дуб відчув, що в нього здувся живіт і треба було б зупинити автомобіль, залізти у канаву, спустити штани і випорожнитись. Він тримався, як герой аж до 126-го кілометра, але далі не витримав і почав енергійно смикати шофера за плащ, вигукуючи йому просто в вухо: «Halt!»
— Кадете Біґлере, — сказав ласкаво поручник Дуб, швидко вистрибуючи з автомобіля і спускаючись у канаву. — Тепер ви теж маєте добру нагоду…
— Спасибі, — відповів кадет Біґлер, — я не хочу даремно затримувати автомобіль.
[180] Можеш мене разом з твоїм окружним старостою поцілувати в дупу (нім.).
[181] 11-а маршова рота 91-го полку (нім.).
[182] За хвилину скінчу, пане лейтенанте! (нім.).