— Та лежить твій Антипко на лаві. Здорова вже до ляльок.
— А вона вчора весь вечір з ними розбалакувала, спати не давала, — жаліється Іванко.
— Не слухайте, мамо, то він усе вигадує, — знічується Любка. — Він сам увесь вечір з дядьком Семирозумом змія пускав.
— Сідай до куделі, кажу! — гримає Марія.
Філарет виносить з сіней дві гасові лампи. За склом ледь жевріють багрові язички.
— Даниле, а, Даниле!
— Я туточки, господаре, — озивається з-за тину наймит і стрибає в двір.
— Ти де був? — підозріло питає Філарет.
— Зашаруділо в стогах, думав, чиясь худобина прибилась.
— А-а-а… Бери лампу. Та обережно, підпалиш — в тюрмі згною…
Вони чалапають через городи до клуні. Філарет одмикає двері. В клуні солодко пахне влежаним житом. У снопах шарудять миші. Філарет ставить лампи в заглибини ушул. Блищать під стіною вичовгані долонями ціпи.
Заходить до клуні Денис Бугай, у дверях знімає шапку:
— Драстуйте, хазяїне!
Заходить Дахновець, що в нього шестеро дітей, у дверях знімає шапку:
— Драстуйте, хазяїне!
Заходить кривий Почепня, вклоняється Філарету:
— Драстуйте, хазяїне!
Заходить Матвій Семирозум, руки в кишенях сірячка.
— Драстуй, Філарете! Не спиться?
— Хто рано встає, тому й бог дає, — хмуриться Філарет.
— Он Дахновець від народження з півнями встає, тільки бог йому чомусь дуже мало дає…
— Краще ціпами, ніж язиками, — злиться Філарет. — До роботи!
Данило з Кирилом вже під стріхою, шпурляють на тік снопи. Філарет плює на долоні, розмахує ціпом:
— З богом!
З хеканням, гупанням падають на розперезані снопи важкі бичі, повискують у мозоляних долонях ціпилна і тужно порипує ув'язь. Од кожного удару здригається тік, танцюють язички полум'я в лампах.
— Гуп-гуп, гуп-гуп…
Щедро пирскає в солом'яну загорожу Філаретові зерно…
ЗИМА. БРИСЬКО
Ще восени, одразу по розмові з дідом Кириком, зібрався її було навідати Батрака, Миколаєвого дядька, що він з ним колись пас корів. Але сестра охолодила мене:
— Так він у місті, в лікарні. Орина казала, ледве довезли.