Поїхав він. Але цар все-таки не вірить, щоб якийсь-то Іван — мужичий син та й коня такого сам дістав. От він покликав двох богатирів, панських синів, наказує їм:
— Здоганяйте, — каже, — Івана та й їдьте разом з ним.
Наздогнали богатирі Івана й кажуть йому, що цар наказав їм разом з ним їхати.
— Гаразд, — каже Іван, — тільки як же нам бути? Треба комусь із нас бути старшому, щоб ми комусь одному підкорялися.
Ну, ці богатирі, панські синки, зразу ж один наперед другого:
— Я буду старшим, я буду старшим!..
А Іван — мужичий син каже:
— Ні, так не годиться. Давайте по дорозі палиці кидати — чия далі впаде, той і буде старшим.
Погодились. Кинув один палицю по путі вперед. їдуть день, їдуть другий — палиці нема… На третій день бачать — лежить палиця. Кинув другий. їдуть день, два, три — нема палиці… Знайшли аж через тиждень.
Кинув тоді палицю Іван — мужичий син. їдуть тиждень, другий, третій — нема палиці!..
— Це вже ми твою палицю, мабуть, проминули! — кажуть богатирі.
— Не може того бути, — Іван відповідає, — моя палиця десь у гостях.
Проїхали ще тиждень, коли це бачать: стоїть великий дім, навколо мідна огорожа, глибокий рів, через той рів — мідний міст. Дивляться — Іванова палиця через огорожу перелетіла, ріг дому одбила, там і лежить.
А в цьому домі жили страшні змії, тільки їх вдома не було — воювали десь. От зайшли Іван з богатирями до того дому, коней до стайні завели, самі на ночівлю розмістилися.
— Сьогодні ти підеш на міст вартувати, — каже Іван одному богатиреві, — а ти, — другому каже, — біля коней ляжеш, а я в будинку спатиму. Та гляди ж, — першому каже, — не спи, брате, уважно стережи…
Пішов той богатир на міст, ходив-ходив, а потім ліг та й заснув міцним сном. А Іван опівночі прокинувся, вийшов на міст, бачить — спить вартовий. Коли це вітер гуде, земля двигтить — змій шестиголовий летить. Підлетів до мосту й каже своєму коневі:
— Стій, не чмихай, не трусись! Проти нашої сили нема нічого. Є тільки Іван — мужичий син, та його й кісток сюди ворон не занесе!
— Ворон кісток не занесе, а добрий молодець сам зайде! — каже Іван.
— Чи битися, чи миритися прийшов?
— Та вже ж битися, не миритися!
— Ну, — каже змій, — бий ти перший.
— Ні, — Іван відповідає, — бий ти.
Шестиголовий змій як ударив, то Іван тільки з місця трохи здвигнувся, а тоді як вдарив змія своєю палицею, то заразом усі шість голів зніс.
Посік він змія, спалив кістки і на вітер попіл пустив, а сам пішов у дім і спати ліг. На ранок і питає того, що на мості вартував:
— А що, добре стеріг?
— Так стеріг, що мимо й птиця не пролітала, — каже той.
На другий день послав другого вартувати на мості, а того на стайню. Той по мості походив, походив та й заснув під мостом. А Іван прокинувся, дивиться — нас іти. Пішов і став на мості. Коли це чує — вітер гуде, земля двигтить, дев'ятиголовий змій летить!.. Каже змій своєму коню:
— Стій, не тремти, проти нашої сили нема дужчої на землі. Є тільки Іван — мужичий син, та сюди й ворон його кісток не занесе!
— Брешеш, — Іван каже, — добрий молодець сам зайде!