У мене буде острів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та ні. мамцю! — вигукнув Жолі і знову зібрався заплакати. — Я хочу поїхати на справжній острів. На невідомий, безлюдний острів… Як Робінзон. Де ростуть пальми, банани… І я там… Змайструю собі лук і стрілу…

— Ніяких стріл, ніяких луків! Я не дозволяю. Пам’ятаєш, що трапилося влітку на пляжі, коли ти влучив стрілою в лице отій дівчинці?

 — Але ж, мамцю, мені стріла потрібна, без неї я не зможу полювати.

Мама пішла до комори по яблука, отже, знову не дослухала сина.

— Жоліко, їстимеш яблука? Може, хочеш печених, а може, зварити компот?

— Я хочу поговорити з тобою про острів, а ти не слухаєш…

— Бачиш, Жолі, я готую вечерю. Ти теж голодний, правда? Пиши тим часом своє завдання, бо не встигнеш.

Жолі, зітхнувши, взявся до писання:

«Школа велика. Діти добрі. Я люблю ходити до школи».

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Тату, де знайти острів?

Тата Жолі звуть Петер Ковач. Жолі дуже схожий на тата і, траплялося, його питали на вулиці: «Хлопче, ти бува не син Петера Ковача?» Однак батько й син не тільки схожі — вони ще й добрі друзі.

Після вечері діти перевірили свої ранці — чи всі підручники й зошити покладено. Бо вже було якось, що Ютка переплутала розклад і замість того, щоб покласти в ранець географію, природознавство, угорську мову, математику, впхнула туди історію, російську мову, підручник з малювання.

Одне слово, жодного потрібного підручника! Що ви на це скажете?

В кімнаті дітей на стіні висіли цікаві речі.

Перш за все — «Дошка шаленої поведінки». Так називався великий білий пакувальний папір, пришпилений кнопками до стіни. Під ним на столику лежали грудки різнокольорової крейди. Коли на Ютку, Каті або Жолі нападала «шаленість» — хтось із них брав крейду і мазюкав папір скільки сам хотів. Коли було помальовано весь папір, на стіну вішали новий. І цей ось папір майже весь був замальований. Чого тільки тут не було: павіан, дівчинка, що грає в теніс, сільська хата, міська вулиця, кілька арифметичних прикладів і безліч суворих попереджень. Більшість попереджень починалися так: «Жолі, коли ще один раз…»

Поруч з «Дошкою шаленої поведінки» висів «Розпорядок дому» — розклад обов’язків членів сім’ї. Тому — накривати на стіл, тому — мити посуд, тому — чистити черевики…

Жолі щоранку дивився в «Розпорядок» і щовечора бурчав. У понеділок казав: «Знову я повинен мити посуд?» У вівторок ремствував, що не любить стелити постелі — краще вже чистити горошок. А в четвер побивався через те, що треба чистити взуття. То ж така важка робота! І черевики в дівчат такі вже брудні! І хоч як він старається — сестри завжди крутять носами: мовляв, черевики не дуже блищать!

Але сьогодні ввечері Жолі, глянувши в «Розпорядок», зрадів.

Там стояло:

Жолі поспіхом повечеряв і побіг до комори по ваксу та щітки.

— Тату, любий тату, нумо чистити черевики!

Тато задоволено всміхався: он який у нього син! Старанний, чемний, працьовитий.,. А Ютка та Каті перезирнулися: що сталося з їхнім братусем?

Тато і Жолі посідали на ослінчики. Простелили долі газети і поклали на них брудні черевики. Заходились зчищати щітками грязюку.

— Тату…

— Не розмовляй зараз, Жолі, бачиш, яка курява! Потім скажеш, коли вже наваксуємо черевики і натиратимем їх до блиску.

Жолі старався як ніколи, навіть язика висунув.

— А тепер уже можна говорити?

— Звичайно, можна.

— Тату, я так хотів би, щоб у мене був острів! Справжній острів! І щоб я туди поїхав зі своїм другом. Щоб цей острів лежав за далекими морями, і щоб він був такий, як острів Робінзона. І щоб там були вовки, леви. Я стріляв би їх із лука, смажив би їхнє м’ясо на вогнищі. Пив би козяче молоко, їв банани та інжир. Побудував би собі пліт і плавав би на ньому, коли схочу. Зі мною траплялися б незвичайні пригоди…

— Он воно як! А нас бачити вже не хочеш? — похитав головою тато.