У мене буде острів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— О дев’ятій годині вечора не можна робити уроки. О дев’ятій вечора треба спати.

Жолі заридав.

Мама не на жарт занепокоїлася. Ще занедужає дитина від такого плачу! Вона махнула рукою татові, і той підійшов до Жолі. Він ніжно погладив сина по розкуйовдженій голівці.

— Ти хотів мені щось сказати, Жоліко?

— Та-а-к, хо-о-о-тів ска-а-а-за-а-а-ти! Це я, я відклеїв марку од паперу! Я думав… я думав… я тільки хотів, щоб у мене на острові був їжак!..

— На якому острові?

— На тому… який… до якого… якби побілити комірчину… якби я був слухняний… і гарно поводився…

— А ти гарно поводишся?

— Я не знаю… не знаю… я завжди хочу гарно поводитись… але я сам не можу… бо всі помічають, коли я поганий. А як гарно поводжусь… не бачать… не кажуть… І в мене вже немає мого острова на «Дошці шаленої поведінки»!..

— Маєш слушність, Жолі, — промовив тато замислено. — Такого маленького хлопчика не можна залишати самого в розбурханому морі, бо так він ніколи не дістанеться до острова. То що, човна поставимо на місце? Вирушатимеш знову?

— Та-а-ак, — схлипнув Жолі.

Тато взяв кольорову крейду і знову намалював на дошці острів. Коли хочете, цей острів був ще кращий і веселіший, ніж попередній. На ньому розквітали й червоні квіти, й сріблясті рибки бавились біля берега, вискакуючи з морських хвиль. Над морем і островом кружляли чайки. Та й у човні сидів уже не тільки хлопчик, але й тато, і мама, і двійко дівчаток.

— Всі допомагатимуть тобі веслувати, — сказав тато.

— Але острів увесь мій? Він буде моїм? — спитав Жолі.

— Увесь твій.

У Жолі вмить висохли сльози.

А Каті шепнула йому:

— Глянь, Жолі — я накручую будильник на п’яту годину. Я встану, і ми разом поробимо уроки. Добре? А зараз біжи вмиватися.

— Біжу, — вдячно мовив Жолі і, схопивши піжаму, капці та рушник, побіг до ванної. Каті взяла будильник і побачила — він уже заведений на пів на п’яту годину ранку…

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Човен летить уперед

О пів на п’яту будильник задзвонив. Ютці саме снилося, що надворі літо, достигають абрикоси, а вона стоїть на драбині, прихиленій до дерева, і збирає в кошик солодкі фрукти. І вона думає: а що, як з’їсти одну абрикосину — немиту?.. На щастя, Ютка її не з’їла — задзвонив будильник.

«Де я? А де абрикоси? — здивувалася Ютка. — О, та надворі осінь! А я вдома; але чого так рано дзвонить будильник? А, згадала! Я ж хочу допомогти Жолі вивчити уроки».

Ютка відкинула ковдру, спустила ноги… і побачила: Каті теж не спить. Вони всміхнулися одна до одної.

— І ти?

— І ти?

Хутко виплигнувши з ліжок, сестри побігли вмиватися.

За чверть години вони розбудили й Жолі.

— Вставай, Жоліко, треба робити уроки.

І поки Жолі вдягався, Каті приготувала сніданок, а Ютка переглянула розклад уроків Жолі.

Бо і те правда, що Ютка та Каті дуже люблять свого братуся й дуже жаліють його. Уявіть собі, як гарно живеться Ютці та Каті! Вони ж бо близнята. І скільки себе пам’ятають, завжди все робили разом. Разом ходили в дитсадок, разом ходять до школи, разом граються… Якби одна з них забула, який вірш треба вивчити на завтра, друга неодмінно б згадала. Коли бавляться з м’ячем — одна кидає, друга ловить. А коли їм, бува, захочеться пограти в настільний теніс — це легше легшого: адже їх двоє.