У мене буде острів: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Вчора ввечері тато запитав:

— Жолі, ти вже вивчив уроки? Чи не хотів би ти спуститися зі мною в підвал?

Вони взяли кишеньковий ліхтарик, і зійшли в підвал до дровітні. Там поприбирали, поскладали гарненько дрова.

— Навіщо нам потрібна ця дровітня? — з надією в голосі запитав Жолі.

— Добре знаєш, хитруне, а питаєш! — засміявся тато. — Я сюди зноситиму мотлох з комірчини.

— З мого острова?

— З твого острова. Бо, як видно, ти незабаром допливеш до нього…

Отже, Жолі стояв перед «Дошкою» і рахував. Сьогодні четвер. П’ятниця, субота… До неділі — тільки три дні! Але перед човном — ще чотири бакени. Якщо, звичайно, він, Жолі, дуже й дуже гарно поводитиметься. Якби одержати п’ятірку з відзнакою!.. Якби навести лад у шухляді письмового столу… Якби… І тоді в неділю він припливе до острова, і розкине там намет, і розкладе вогнище, і запросить туди своїх друзів…

Ютка та Каті тим часом робили якусь таємничу справу. Вони зшивали докупи якісь клаптики, щось на них вишивали. Коли Жолі підходив до них — хутко ховали свою роботу. Та Жолі все ж таки вгледів. Угледів… То був чудовий прапорець з вишивкою: «Острів Жолі»!

Було пів на восьму ранку. Жолі хутенько помив свою чашку з-під кави, поправив ковдру на гарно застеленому ліжку, прилаштував на спині ранець і подався до школи. На переході почекав, поки світлофор покаже зелене світло. Жолі не підбивав ногами камінці, обходив калюжі — одне слово, поводився гарно й чемно: будь-що хотів допливти до острова.

Та на жаль, життя — річ непроста. Біля шкільних воріт Жолі зустрівся з Берці Хартаї, з яким торік сидів на одній парті. Але потім Берці став носити окуляри, і вчителька посадила його на першу парту, а з Жолі сів Шаньї Еніш.

Двоє давніх приятелів радо привіталися, і Берці показав Шаньї… компас, подарунок од старшого брата. Справжній компас! «Куди б ти його не повертав, як би ним не крутив — стрілка показуватиме на північ. Глянь — ось переді мною північ, за спиною — південь, ліворуч сонце заходить, праворуч сходить… Правда, чудово?» — захоплено вигукував Берці.

Жолі був зачарований. Компас! Пливе корабель морем, хмари заслали сонце, або нічний туман оповив море — а ти ніколи не згубиш напрямок!.. У кожного справжнього моряка є компас… І на кожному острові потрібен компас. Бодай позичений на один день…

Але Берці, очевидно, і в гадці не мав випустити компас з рук — ані на хвильку.

— Навіщо тобі цей компас? — спитав Жолі.

— Як то навіщо? Бавитися.

— Я попрошу тата — він і мені купить.

— А тобі навіщо?

— Я візьму його на острів.

— На який острів?

— А в мене є острів. Посеред моря. Я пливу туди на човні. І коли схочу — допливу до неділі. Пальми будуть на моєму острові, і слони, і леви, і їжак.

— Брехун із тебе!

— Я не брехун.

— Тому й пересів на іншу парту, що справжній брехун.

— Неправда, це ти пересів! Тому, що ти очкарик!

— Я скажу тьоті Гізі, що ти з мене смієшся.

— Ну, начувайся! — обурено вигукнув Жолі і, нахиливши, мов бичок, голову, посунув на Берні. Але якийсь шестикласник схопив Жолі за руку.

— Ви що, хлоп’ята? Битися? Як тебе звати? Ї як звати твою вчительку? Я їй все розповім…

— Ябеда! — крикнув Берці. — Нас ніяк не звати! Жолі, біжімо!

Обидва помчали до школи.