Пластусів щоденник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Кларця. А ти з чого зроблений?

— Яз пластиліну.

— А тебе хто зробив?

— Тося.

— А як тебе звуть?

— Пластусь.

Ми відразу розповіли про все одне одному.

Тут Гонорка з третьої парти сказала Тосі:

— Дивись, яка у Льодзі гидка ганчір’яна лялька. Льодзя шиє для неї препогану сіру сукню. Така лялька і цієї сукні не варта.

А Льодзя шила для Кларці платтячко з сірого клаптика, і, коли почула ці слова, гірко розплакалася. Тося дуже розсердилася на Гонорку. Вона сказала: «А от і варта», — і віддала Кларці половину найкращих наших кольорових клаптиків.

І дивіться — лялька Петронеля зовсім за ними не шкодувала. Вона навіть допомагала нам вибрати кращі, сміялась і підморгувала Кларці.

Виявляється, наша Петронеля не така вже й погана. Тільки чого б ото я сидів на зеленій канапі з цигаркової коробки, гнув кирпу та всіма командував!

Потім Гонорці вже було ніяково, і вона хотіла віддати Льодзі власну ляльку, але Льодзя відмовилась і сказала, що їй ганчір’яна Кларця подобається куди більше.

Отож Кларці пошили найкращу сукню: зелену з червоними квіточками.

Пустун Яцек

Сьогодні вранці ми сподівалися, що Тося покладе наш пенал до портфеля, аж ні! Стоїмо собі й стоїмо на столі.

Це всіх роздратувало.

Гумка-мишка пищить мені над вухом:

— Ой, ой, ой! Що трапилось? Вже давно годинник б’є восьму.

Чую, як ножик і пера аж скрегочуть від нетерплячки.

А мені й байдуже. «Не підемо до школи, — ну то й що, гадаю, принаймні як слід висплюсь…» — і перевернувся на другий бік.

Аж тут раптом чую — біля столу тут… туп… туп… Хтось шарпнув за пенал і — торох! торох! — ми всі на підлозі.

Я гепнувся так, що, напевно, розплескав носа, як коржа (треба буде подивитися в перо), гумка-мишка відскочила аж у найдальший куток кімнати, і пера, олівець, ручка, ножик — всі розсипались на підлозі. Такий розгардіяш!

Ну й набралися ми страху!

Ото Яцек, Тосин братик, дістався до нас.

Ой, біда нам, біда!

Цей Яцек хоч і малюк, а ми страшенно його боїмося, бо він здатний на все.

Одного разу він так мене розплющив своїм кубиком, що Тося ледве мене врятувала (якби його так розплющити, ото б верещав!). Іншим разом кинув мене в миску з водою, щоб я напився (а якби його вкинути в миску з водою, якої б він заспівав!..). А ще раз хотів зробити з мене негреня і вимазав мене шоколадом…

Ось чому Тося ніколи не відкриває пенала, коли Яцек в кімнаті.

Підвівшись, я сів навпочіпки за ніжкою крісла. Дивлюсь — а наша Тося лежить у ліжку з закутаним горлом. «Так ось чому Тося не пішла сьогодні до школи, вона хвора», — здогадався я.