Пластусів щоденник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Тосюха-чепуруха… Тосюха-чепуруха!— пустив одну із своїх стріл і влучив їй прямісінько в ніс.

Оце така справедливість у світі?

Якби я був більший, — поговорив би я з Бронеком!

Тося ж могла ті дурні стріли викинути, а вона їх позбирала й заховала! От лобуряка!

Мені теж схотілося бути черговим у пеналі. Я голосно гукав, щоб усі вийшли на перерву, але ніхто й оком не моргнув.

Гумка-мишка запищала, щоб я не кудкудакав, як стара квочка.

Це все від заздрощів, — вона, мабуть, сама хоче бути черговою.

Я образився і пішов спати до своєї кімнатки.

Не бажають, то й не буде у них чергового. От і все!

Як я з крейдою сперечався

Тося ще чергова.

Ми принесли з дому чисті ганчірочки — витирати дошку. Мені дуже хотілося витирати дошку, як Тося. Це так приємно! Шах! Мах! І пописана крейдою дошка знову стає чорнісінька!

А Тося, мабуть, знала, що я хочу витирати дошку. Вона дала мені маленький клаптик ганчірочки і посадила в канавці біля дошки, де мешкає крейда.

От я витирав, витирав — шуру… буру… шуру… буру… Аж крейда блимала на мене одним оком і від сміху за боки хапалася — ледве не покришилась. І все нахвалялася, що вона, крейда, одразу все знову забруднить.

Ми сваримось, а тут заходить до класу вчителька арифметики.

Тося побігла на місце, а мене забула біля дошки. Я дуже злякався.

Вчителька довго опитувала дітей, а потім сказала, що напише на дошці складне завдання.

Вона підійшла до дошки та й взяла, замість крейди, мене, бо, витираючи дошку, я став зовсім білий.

Вчителька хотіла мною писати, притиснула ніжками до дошки (добре, що не носом), а я тільки прилипаю! Глянула вчителька на мене та як засміється!

А про мене — це зовсім не смішно. Мірошник теж білий, але ніхто з нього не сміється.

Нічого не вдієш — довелось Тосі про мене розповісти. Урок минув, а на завдання часу вже так і не вистачило.

Після дзвоника всі діти збіглися до мене.

— Хай живе Пластусь! От молодець Пластусь!

А Бронек узяв мене за ніс і сказав:

— Пластеку, ти хлопець хоч куди!

Я повернувся до пенала і спитав у своїх друзів:

— Ну що, чули?

А вони сказали, що не чули. Але ж я знав напевно, що вони нашорошували свої вуха.

Про сестричок-боровичок і маленького гнома

Сьогодні був гарний день, бо Тося видавала книжки. До речі, я забув написати, що у нашому класі є своя бібліотека. Така гарна й велика, що кращої не треба! Мабуть, уп’ятеро більша від нашого пенала.