— Цей світ такий тоненький… Я проробила в ньому віконце. Віконце в оболонці. Рану, якщо чесно. Він став пручатися. Він порвав мені струни. Ваш світ. Йому, певно, було боляче. Я знала, що довго не протримаюся.
Аспірин узявся за телефон — і відклав слухавку. Телефонувати… кому? Любі з Первомайська? Усе, що трапилося сьогодні, здавалося йому маренням. Роздвоєнням дійсності.
— Тобі треба відпочити. І все можна почати спочатку.
— Ні, не можна. Я програла. Я чесно намагалася, але я програла, Олексію, у мене немає більше струн.
— Що ж, — запитав він нерішуче, — тепер ти… будеш просто моєю дочкою? Так?
Вона заплющила очі.
— Вибач, Олексію. Мені більше нема сенсу жити. Я вже не буду — ніким.
Він узяв її за плечі.
— Слухай. Мені начхати. Якщо ти… та припини істерику! Ти моя дочка, все інше мені глибоко по барабану. Твій вітчим тебе й пальцем не торкнеться, а твоя божевільна матінка…
Гримнув дверний дзвінок.
— Спущу сходами, — сказав Аспірин крізь зуби. — І нехай потім скаржиться, кому хоче.
Широким кроком він пройшов у передпокій і, не дивлячись у вічко, відчинив двері.
— Доброго вечора, Олексію Ігоровичу.
З коридора дихнуло холодом. Крижаним. Зимовим. Аспірин стояв, роззявивши рота, уставившись в очі-свердлики — блакитні з прозеленню, безтурботні й безжальні.
Аспірин смикнув кадиком. Опустив очі. Гість стояв босоніж на лінолеумі, камуфляжні штани закочені, довгі вузькі ступні — чисті й білі, ніби з алебастру.
— Я прийшов по Олену.
— А я вас не кликав, — хрипко сказав Аспірин, не рухаючись із місця.
Гість ледь посміхнувся:
— Що поробиш, Олексію Ігоровичу. Я, буває, приходжу без запрошення.
І він переступив поріг. Аспірин пропустив його. Тремтіли коліна.
З вітальні, де лежала Олена, не долинало ні звуку.
— Зачекайте, — швидко сказав Аспірин. — Одну хвилину.
Гість повернув голову:
— Так?
— У мене до вас два слова, — вичавив Аспірин. — Ходімо на кухню, у мене там… чудовий коньяк…
Гість посміхнувся ширше. Захитав головою:
— Ні, Олексію Ігоровичу. Не сьогодні.
І ввійшов у вітальню.
Аспірин кинувся за ним. Обминув зоддалік, трохи не перевернувши етажерку з дисками. Став між гостем і Оленою.
— Привіт, малявко, — сказав босоногий, не звертаючи на нього жодної уваги.