Олена й Аспірин: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

ЧАСТИНА ПЕРША

НЕДІЛЯ

Хруснув шкалок під каблуком.

У всьому районі не горіли ліхтарі. При світлі зір Аспірин простував від гаража додому.

Можна було піти довшим і відносно безпечним шляхом упродовж вулиці, та Аспірин не був дівчиськом і не боявся нічних розбійників. У підворіттях смерділо, але він і до цього ставився по-філософськи. Ще кілька хвилин, і за ним зачиняться металеві двері під’їзду. Консьєрж Вася знає, що по неділях Аспірин повертається не о третій і не о четвертій, а всього лише о пів на другу, і, може, вийде зустрічати…

Він увімкнув олівець-ліхтарик, завернув у підворіття і майже одразу спинився, побачивши її.

Спочатку він подумав, що дівчинка намальована на стіні — такою нерухомою і пласкою вона здавалася на фоні червоно-синьо-чорних графіті. Але ось промінь світла торкнувся її обличчя, вона примружилася, затулилась долонею і міцніше притиснула до себе плюшеву іграшку — мабуть, ведмедя.

— Ти що тут робиш? — вирвалося в Аспірина.

Він посвітив ліхтарем довкола: у тунельному підворітті нікого більше не було. Тоді він знову навів промінь світла на дівчинку — не на лице, а на руки, що міцно стискали невідоме звірятко.

— Ти що тут робиш? — повторив він уже суворо.

Дівчинка мовчала.

На вигляд їй було років із десять. Не сказав би, що це волоцюжка чи жебрачка, ані навіть нещасна дитина, яку забули на вулиці п’яні батьки. Здавалося, вона навіть не злякалась. У рухові, яким вона обіймала іграшку, було більше сором’язливості, ніж страху.

— Що, посварилася з батьками? — припустив Аспірин і одразу відчув себе ідіотом.

Дівчинка мовчала.

— То так і будеш тут стояти? — Аспірин сердився усе дужче. — Зараз прийде злий дядько і насилить тебе на ножик… Де твої шнурки?

Дівчинка, здалося, здивувалась. Чи то перспективою зустрічі зі злим дядьком, чи раптовим інтересом Аспірина до її взуття.

— Ну ходімо, — сказав роздратований Аспірин, уже готовий відважити дівчиську ляпаса. — Ходімо, здам тебе в міліцію, нехай вони шукають твоїх предків. Кретини, глядіти треба краще за дітьми…

Аспірин боявся, що дівчинка заплаче, і тоді дурнувата ситуація переросте в критичну. Насправді він хотів передати свою знахідку консьєржу Васі: той був доброю людиною, роздавав у хороші руки приблудних кошенят і цуценят, а минулої зими влаштував навіть якогось безпритульного.

Дівчинка дивилась ясним, уважним, цілком дорослим поглядом.

— Злякався? — запитала вона нарешті.

— Я?!

Він одразу збагнув, що дівчинка має рацію. Він і справді злякався — чи відповідальності, яка незбагненним чином звалилася на нього в цьому підворітті, чи чогось іншого. Тіні дівчинки поверх потворних графіті?

— А чого ти тут стоїш геть сама? — запитав він уже м’якше.

— Я не сама. Я з Мишком. — Вона відтулила нарешті від грудей і показала Аспірину світло-коричневого ведмедика з пластмасовими очима.

— З Мишком — інша річ, — стомлено пробурмотів Аспірин. — Де ти живеш?

Дівчинка непевно знизала плечима.

— Не можна дітям уночі стояти в підворітті. — Аспірин сам собі здавався старим тупорилим занудою. — Тут небезпечно.

— Так, — погодилася дівчинка. — Він мене шукає. Він прийшов по мене.

— Хто?

Дівчинка не відповіла.