Клеркенвельські оповіді: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хто вчив тебе чемності?

— Самітник з маяка.

Вона розсміялася, й незабаром вони досягай порозуміння. В присутності галантерейника їм не можна було нічого робити, але варто йому було піти на день чи бодай на годинку, як вони віддавалися бісівській грі.

Після першого кохання Анна Страго зітхнула й поскаржилася, що Радульф не одягає її належно.

— Інші жінки, — мовила вона, — мають гарніше вбрання.

— Ти отримаєш гідне плаття.

— Чи не від тебе? Ти маєш не більше грошей, аніж чернець — волосся.

— Де є хотіння, буде й уміння.

Долю Радульфа Страго було вирішено.

Отже, цього весняного світанку Дженкін застебнув пряжки на черевиках і спустився сходами, тримаючи в руці скриньку зі слонової кістки.

— Що це таке? — спитав він. — Воно лежало серед вовняних капелюхів у солярії.

— А сам як гадаєш? Скринька під; гребінець. — Радульф Страго підійшов до учня й висипав уміст коробки тому на долоню. — Ось твої кістки. Твої ножиці. Твої вушні пінцети та інші дещиці.

Раптом прогуркотів вибух — такий сильний, що швиргонув Радульфа та Дженкіна через прилавок. Він стався на протилежному боці вулиці, де стояла самітницька ораторія. Власне, самітник помер близько трьох місяців тому, і відтоді прилеглі райони сперечалися щодо призначення наступника; втім ораторія лишалася популярним місцем молитви за душі тих, хто вирушив до чистилища. Почувши гучний вибух, люди з криками повибігали на вулицю. Стіни ораторії висадило, а солом'яний дах згорів ущент. Радульф не міг підвестися на ноги й так і лежав поміж капелюхів і кошелів, укритий обгорілими соломинками.

Дженкін же піднявся та обтрушував пил зі свого тафтяного жакета, коли раптом помітив високу фігуру, яка швидко рухалася в бік міста. Він був надто приголомшений, аби кричати пробі. Натомість він підтримав Радульфа, який нетвердо встав на ноги й бурмотів собі під носа: «Ісусе й хрест Його, спаси нас і збережи!» Навкруги всі волали: «Пожежа!» Одні були загорнуті в плащі, другі нашвидкуруч понатягали панталони та жакети, інші ж устигли вже вдягтися в робоче. Вони скупчилися довкола жевріючої ораторії, де серед почорнілого каміння лежав дерев'яний образ Богоматері, розколотий на шматки. В повітрі стояв запах сірки, ніби на землю повіяло димами з самого пекла. Радульф нетвердою ходою наблизився до згарища й помітив сліди чорного пороху на земляній підлозі.

— Вони застосували грецький вогонь,[25] — сказав він, ні до кого конкретно не звертаючись.

Але навіщо комусь було руйнувати місце молитви, куточок Лондона, де постійно поминалися душі тих, хто горів очисним полум'ям? Воно слугувало не тільки мертвим, але й живим. Поминальний священик із невеличкої сусідньої церкви Св. Мученика Діонісія стверджував: той, хто молитиметься в ораторії цілу ніч, буде нагороджений десятьма рокам збавлення чистилища. То хто ж споганив таке місце вогнем і порохом?

Від воріт Св. Івана прибігли двоє братїв-госпітальерів і по чали волати, що клеркенвельська черниця все це прорікала. Купець глянув на них із явним презирством і тієї миті помітив на стіні біля ораторії якусь мазню. То був нехитрий апарат, зображений свинцевим білилом. Придивившись ближче, купець побачив кола, з'єднані поміж собою. Туту нього заболіла голова, й він відчув, що падає долілиць.

Отямився від дошкульного запаху оцту під носом. Розплющивши очі, Радульф побачив перед собою обличчя своєї дружини.

— Ти зачинила крамницю? — спитав він.

— Дженкін засунув і замкнув двері. Можеш не турбуватися.

— Ти чула гамір? Ораторії більше нема. — Вона кивнула. — Сьогодні п'ятниця. П'ятниця — день важкий. Невдатний день, циганський. Саме у п'ятницю я купив те фальшиве срібло.

— Цить. Заспокойся.

— Понеділковий грім приносить смерть жінок. П'ятничний грім передвіщає забиття великого чоловіка. Хто потерпає після цього? Чи, може, що сам король? Лиси розбрату бігають поміж нами. — Радульф помітив, що дружина роздягла його. Він лежав під білим укривалом, розшитим золотими агнцями, місяцями та зорями. — Мені треба до ями, — сказав він. — Допоможи мені.

Він іще кілька тижнів тому повідав жінці, що потерпає віл «гурчання» у животі, але ніщо так і не допомогло. Також відчував легкість у голові та п'ятах, ніби ходив по моху. Він від. носив ці симптоми до зіпсованої крові, і йому декілька разів ставили кровоссальні банки. Але процедури лише втомили його ще більше. Тоді він почав блювати. Дружина заохочувала його пробувати всі можливі засоби, хоча знала, що його вже ніщо не врятує.

Вона пішла до рецептаря в Голландському провулку, неподалік від її парафії, та спитала в нього, якою отрутою можна вивести пацюків. Також вона сказала, що до неї надвір бігає ласиця і краде курей, тож її також доведеться знищити. Рецептар дав їй лляний мішечок із кількома крупинками миш'яку та докладно пояснив, як ним користуватись, і від того вечора вона почала підмішувати їх до юшки, що нею незмінно вечеряв Радульф. Дженкінові вона нічого не сказала, побоюючись, що той може розбовкати її секрет.

— Допоможи мені, — повторив Радульф, нетерпеливо злізаючи з ліжка.

— Ось. Візьми накидку. І йди по подушках. Не ступай босими ногами на плитки.

Відхоже місце було у дворі поза крамницею, поряд із кухнею та стайнями. Він повільно спустився вниз, спираючись на руку Анни, але було видно, що сил у ньому обмаль. Він зупинився на наступному майданчику під вовняним гобеленом із зображенням Юдіфі та Олоферна; у нього в животі знову розпалився жар, і він присів на масивний дерев’яний рундук.

— П'ятниця — день Вигнання та Потопу, Зради та Розпинання. Відведи мене надвір.

Вона допомогла йому подолати останній прогін і подивилась услід, коли він зашкандибав до клозету.

[25] Вибухова суміш невідомого складу, що використовувалась як зброя до ХІХ ст.