— Дурниці! — знизав плечима канадець. — Адже дуже добре відомо, що знаходиться за цими стінами.
— Що саме? — запитав я.
— Крига, скрізь сама крига!
— Ви в цьому впевнені, Неде? Проте я далекий від цього! От чому мені хотілося б піти й подивитися.
— Тим гірше, пане професоре, — сказав канадець, — бо ви повинні відмовитись од подібної думки. Ви дійшли до кордонів вічного льоду — і цього досить. Ніхто з вас — ні ви, ні капітан Немо, ні “Наутілус” — не піде далі. І хоче він чи не хоче цього, але ми повернемося на північ, тобто в країни, де живуть усі порядні люди.
Я мусив погодитися з Недом Лендом. До тих пір, поки кораблі не навчаться плавати по крижаних полях, їм нічого не залишатиметься, як зупинятися перед вічними льодами.
Справді, незважаючи на всі зусилля й могутні способи розбити кригу, “Наутілус” залишався нерухомим.
Звичайно, буває так, що хто не може йти вперед, той, як правило, повертає назад. Але в даному випадку повертатися назад було так само неможливо, як і йти вперед, бо всі проходи закрилися слідом за нами, і коли б корабель ще залишався на одному місці, він через короткий час був би затертий кригою. Саме ця небезпека і почала йому загрожувати. Десь близько другої години вода біля його бортів почала замерзати з дивовижною швидкістю.
Я повинен був визнати, що поведінка капітана Немо була більш ніж легковажною.
Я з цей момент був на палубі. Капітан, який уже деякий час спостерігав створення льодової плівки на воді, звернувся до мене:
— Ну, як, пане професоре, що ви думаєте про наше становище?
— Я вважаю, що ми здорово влипли, капітане!
— Влипли? Що ви під цим розумієте?
— Те, що ми не можемо йти ні вперед, ні назад, ні вправо, ні вліво. Таке становище, як я розумію, і визначається в цивілізованих країнах словом “влипли”.
— Отже, пане Аронакс, ви вважаєте, що “Наутілус” не зможе звідси вибратися?
— Це майже неможливо, капітане, бо на порозі антарктичної зими важко розраховувати на пересування крижаних полів.
— Ах, професоре, професоре! — іронічно промовив капітан Немо. — Ви, як і завжди, залишаєтесь вірний собі! Ви бачите лише самі труднощі й перешкоди! Але я можу вас запевнити, що “Наутілус” не тільки визволиться з льодового полону, а піде ще й далі.
— Далі на південь? — спитав я, дивлячись на капітана.
— Так, професоре, він піде до полюса!
— До полюса? — скрикнув я з недовір’ям.
— Так! — холодно підтвердив капітан, — до антарктичного полюса, до тієї невідомої точки, де збігаються всі земні меридіани. Ви ж знаєте, що я можу примусити “Наутілус” робити все, що схочу!
Так, правда! Я це знав! Я знав і те, що ця людина, відважна до нерозсудливості! Але подолати перешкоди, що робили недоступним Південний полюс навіть більше, ніж Північний, — це могла придумати тільки гарячкова фантазія божевільного.
Мені спало на думку запитати капітана Немо, чи не відкрив він уже цей полюс, на який ще не ступала нога жодної людини.
— Ні, професоре, — відповів він, — це відкриття ми зробимо разом з вами. І там, де іншим не пощастило, мені пощастить. Ніколи я ще не заводив “Наутілус” так далеко в антарктичні моря. Але повторюю: ми підемо ще далі.
— Хочеться в це вірити, капітане, — з легкою іронією відповів я. — І я вам вірю! Значить, уперед! Для нас не існують перешкоди. Розіб’ємо крижані затори! Висадимо їх у повітря, а якщо вони будуть опиратися, дамо крила “Наутілусові”, щоб він міг перелетіти над ними!
— Над льодами, пане професоре? — спокійно спитав капітан Немо. — Ні в якому разі! Не над льодами, а під льодами.
— Під льодами? — вигукнув я.
І раптом у мене, наче блискавка, майнула думка, що освітила плани капітана. Я зрозумів, на що він розраховував. Чудові якості “Наутілуса” повинні були ще раз згодитися капітанові для виконання його надлюдського задуму!
— Я бачу, що ми починаємо розуміти один одного, пане професоре, — сказав мені, усміхаючись, капітан. — Ви, здається, вже готові припустити можливість такої спроби. Про себе я не кажу, бо повністю певен в успіху. Те, що неможливо для звичайного корабля, стає легким для “Наутілуса”. Якщо біля полюса він зустріне континент, він зупиниться перед континентом. Але якщо, навпаки, полюс омивають води відкритого моря, то він дійде до самого полюса!
— Справді, - погодився я, захоплений логічними міркуваннями капітана. — Якщо поверхня моря закута в кригу, то внутрішні шари зовсім вільні від неї. І коли я не помиляюся, занурена у воду частина льодів так відноситься до виступаючої над поверхнею, як чотири до одного?