— Що ж, капітане, — вимовив я, — ще є час, і в інтересах навіть цих китів дозвольте Недові…
— Не варто рискувати життям, професоре! — перервав мене капітан. — Одного “Наутілуса” вистачить, щоб розсіяти цих хижаків. Він озброєний стальним тараном, який, я думаю, з успіхом замінить гарпун пана Ленда. Канадець не соромлячись знизав плечима. Нападати на ссавців з тараном? Хто чув коли-небудь щось подібне?
— Зачекайте, пане Аронакс, — сказав капітан Немо. — Ми вам покажемо полювання, якого ви ще ніколи не спостерігали. Ніякого жалю до цих лютих хижаків, у яких тільки й є, що паща та зуби!
Паща та зуби! Краще не можна було охарактеризувати великоголових кашалотів, тіло яких іноді досягає двадцяти п’яти метрів у довжину. Величезна голова цих тварин займає приблизно одну третину всього тіла. На відміну од китів, з верхньої щелепи яких виростають лише рогові пластинки, так званий “китовий вус”, кашалоти озброєні двадцятьма п’ятьма зубами на кожній щелепі, розмір яких досягає двадцяти сантиметрів. Зуби кашалота циліндричні, зрізані на конус при вершині, кожен з них важить близько двох фунтів. У задній частині черепа цієї велетенської голови є дві камери, розділені хрящовою перетинкою, в яких вміщується від трьохсот до чотирьохсот кілограмів дорогоцінної маслоподібної речовини — спермацету.
Кашалот, безумовно, найогидніша тварина, яку можна тільки зустріти в морях. Він схожий, як зауважує натураліст Фредо, швидше на пуголовка, ніж на рибу. Кашалот вражає своєю асиметричністю: в нього, так би мовити, “відсутня” ліва частина кістяка, і дивиться він лише правим оком.
Тим часом стадо морських страхітливих потвор усе наближалося. Воно помітило китів і приготувалося до нападу. Можна було вже наперед сказати, що перемога в цій нерівній боротьбі залишиться за кашалотами не тільки тому, що вони краще озброєні для нападу, ніж їхні смирні супротивники, але й завдяки їхній здатності залишатися під водою значно довше порівняно з китами.
Настав час подати китам допомогу. “Наутілус” заглибився у воду. Консель, Нед Ленд і я посідали перед вікнами салону. Капітан Немо прийшов у рубку стерничого, щоб особисто керувати кораблем у його новій ролі знаряддя винищення. Незабаром я відчув, як гвинт збільшив кількість обертів, і “Наутілус” почав набирати швидкість.
Коли “Наутілус” наблизився, стало видно, що битва між китами й кашалотами вже почалася. Капітан Немо спрямував свій корабель так, щоб розбити надвоє стадо великоголових кашалотів. Останні спочатку мало стривожилися, побачивши нового супротивника, який уже вступив у бій. Але невдовзі вони відчули силу його ударів.
Якою страшною була ця битва! Навіть Нед Ленд настільки захопився нею, що забув усе і почав аплодувати! “Наутілус” перетворився у велетенський гарпун, який посилала міцна рука капітана. Він кидався на м’ясисті туші кашалотів і розсікав їх навпіл, лишаючи після себе два понівечених, стікаючих кров’ю куски тварини. Він не відчував страшних ударів, яких йому завдавали хвости кашалотів по корпусу. Вони здавалися слабкими поштовхами. Знищивши одного кашалота, він кидався на іншого, повертався на місці, щоб не випустити нову жертву, мчав уперед, назад, поринав, коли кашалот намагався врятуватися в глибині, і підіймався слідом за ним, коли той повертався на поверхню, нападав на кашалота з боку, з фронту, розсікав, шматував, нанизував на свій страшний бивень, незалежно від того, якими були швидкість і напрям тварини.
Яка бойня! Який шум на поверхні океану! Який різкий свист і хропіння переляканих кашалотів! Навіть у нижчих, завжди спокійних шарах води їхні могутні хвости піднімали великі вали.
Цілу годину тривало це нечуване побоїще, якого кашалоти ніяк не могли уникнути. Багато разів вони збиралися групами в десять-дванадцять голів і кидалися на “Наутілус”, намагаючись розчавити його своїми масивними тілами. У вікно було добре видно величезні зубасті пащі і люті очі. Нед Ленд, який більше не володів собою, загрожував їм кулаками, посилаючи прокльони. Було чути, як кашалоти намагалися вчепитися зубами в обшивку корабля, немов собаки, що повисли на шиї зацькованого в кущах кабана. Але “Наутілус” збільшував швидкість, не помічаючи ні неймовірної ваги, ні зусиль могутніх ворогів. Він тягнув їх за собою вглиб або виносив на поверхню, продовжуючи знищення.
Нарешті, маса кашалотів значно порідшала. Хвилі поменшали. Я відчув, що ми підіймаємося на поверхню. Люки відкрились, і ми вискочили на палубу.
Море було всіяне понівеченими трупами. Навіть найсильніший вибух не зміг би з такою силою розкидати, пошматувати і порізати ці гори м’яса. Корабель плив серед велетенських тіл кашалотів, синюватих на спині, білуватих на череві, що погойдувалися величезними опуклими горбами на морських хвилях. Кілька переляканих кашалотів швидко віддалялись од корабля. Поверхня води була забарвлена в яскраво-червоний колір на кілька миль навкруги, і здавалося, що “Наутілус” пливе серед моря крові.
До нас приєднався капітан Немо.
— Ну, що скажете, пане Ленд? — звернувся він до канадця.
— Що ж, капітане, — відповів Нед Ленд, збудження якого поступово вже вгамувалося, — це справді жахливе видовище! Але я не м’ясник, я мисливець, а ви нам показали бойню.
— Це було знищення шкідливих хижаків, — мовив капітан, — а “Наутілус” — не ніж м’ясника.
— Мені більше до вподоби гарпун! — зауважив канадець.
— Кожному своя зброя! — відповів капітан, уважно вдивляючись у Неда Ленда.
Я боявся, що наш приятель наговорить капітанові грубощів, що могло б мати для всіх нас неприємні наслідки. Але, на щастя, гнів канадця відвернула поява кита, до якого “Наутілус” у цей час підпливав.
Ця тварина не встигла врятуватися від зубів кашалотів. Я розпізнав південного кита, зовсім чорного, з вдавленою головою. Анатомічно він відрізняється од звичайних, північних китів тим, що сім шийних хребців у нього зростаються, і він має на два ребра більше. Нещасний кит лежав на боці мертвий з пошматованим черевом. Коло його понівеченого плавця притулилося маля, якого йому так і не пощастило захистити. З відкритої пащі кита лилася вода, що, протікаючи між пластинками китового вуса, дзюрчала, мов струмок.
Капітан Немо повів “Наутілус” до туші вбитої тварини. Два матроси зійшли на неї, і я з подивом побачив, що вони вицідили з її молочних залоз усе молоко, яке там було, тобто дві-три бочки.
Капітан запропонував мені випити кухоль ще теплого молока. Я не міг приховати виразу огиди до цього питва, але він запевнив мене, що китове молоко надзвичайно смачне і нічим не відрізняється од коров’ячого.
Я покуштував. Молоко справді було чудове. Отже, ми зробили корисне поповнення їстівних запасів, бо це молоко, приготовлене у вигляді масла чи сиру, приємно різноманітило нашу страву.
З цього дня я з тривогою почав помічати, що відношення Неда Ленда до капітана ставало все більш ворожим, і я вирішив уважно стежити за вчинками й діями канадця.
РОЗДІЛ XIII
Крижані затори
“Наутілус” продовжував неухильно рухатися на південь. Він ішов уздовж п’ятдесятого меридіана з досить значною швидкістю. Невже він хотів досягти полюса? Я не вірив у це, бо досі всі спроби досягти південної точки земної кулі закінчувалися невдачами. Крім того, було вже надто пізно, бо 13 березня в Антарктиці відповідає 13 вересня в північних районах, тобто початку осені.
14 березня під 55° південної широти я побачив плавучу кригу. Це були невеликі уламки синюватого льоду від двадцяти до двадцяти п’яти футів завдовжки; збираючись докупи, вони утворювали крижаний бар’єр, об який розбивалися морські хвилі.
“Наутілус” тримався на поверхні океану. Нед Ленд, що вже не раз промишляв в арктичних морях, уже звик до зустрічей з айсбергами. Консель і я захоплювалися ними, бачачи їх уперше.