— Пане Аронакс, — спокійно відповів капітан Немо, — інколи буває не так легко пройти крізь люки “Наутілуса” навіть тоді, коли вони відкриті.
Я подивився на капітана.
— Ви не розумієте мене? — спитав він.
— Ні.
— Що ж, вийдіть і самі побачите!
Я направився до центрального трапа. Там уже стояли заінтриговані Нед Ленд і Консель. Вони з цікавістю дивились, як кілька матросів команди відкривали люки. З палуби в цей час долинали жахливі завивання й розлючені крики.
Дверцята люка відчинилися в обидва боки. І відразу ж в отворі з’явилося з дванадцять потворних облич. Але перший з дикунів, який схопився рукою за поручні сходів, був відкинутий назад якоюсь невидимою силою і втік, неймовірно підстрибуючи і страшенно завиваючи.
Десять його товаришів наслідували його приклад, але з таким самим успіхом.
Консель був у захваті.
Нед Ленд, захоплений своїм войовничим темпераментом, кинувся до сходів. Однак тільки-но він схопився за поручні обома руками, як був теж відкинутий.
— Тисяча чортів! — закричав канадець. — Мене ударила блискавка!
Ці слова пояснили мені все.
Поручні трапа були перетворені на провідники струму високої напруги, що закінчувалися біля виходу на палубу. Кожен, хто торкався їх, відчував величезний удар — і цей удар міг би бути смертельним, коли б капітан Немо захотів спрямувати в провідник струм усіх своїх батарей. Але він обмежився тим, що встановив між собою і нападаючими електричний бар’єр, який ніхто безкарно не міг подолати.
Тимчасом перелякані на смерть папуаси почали панічно тікати. А ми, ховаючи усмішку, заспокоювали і розтирали бідного Неда Ленда, який несамовито лаявся.
У цю мить “Наутілус”, піднятий останніми хвилями припливу, покинув своє коралове ложе. Було рівно дві години сорок хвилин — час, точно визначений капітаном. Гвинт корабля почав бити воду з величною повільністю. Але поступово швидкість його збільшилась, і, пливучи на поверхні океану, “Наутілус” цілим і неушкодженим вийшов з небезпечних вод Торресової протоки.
РОЗДІЛ XXIII
Знову в тюрмі
Наступного дня, 10 січня, “Наутілус” знову почав підводне плавання, але швидкість його набагато збільшилася, — за моїми розрахунками, він робив до тридцяти п’яти миль на годину. Гвинт обертався з такою швидкістю, що я вже не міг стежити за ним і підрахувати кількість обертів за хвилину.
Коли я думав, що ця чудова сила — електрика — не тільки рухала “Наутілус”, не лише давала йому тепло й світло, а й захищала від зовнішніх нападів, перетворювала його у фортецю, куди жоден сміливець не міг проникнути, не рискуючи загинути від блискавки, — коли я все це згадував, моєму захопленню не було меж. Проте ще більше мене захоплювала людина, яка була творцем цього незвичайного корабля.
Ми тримали курс прямо на захід. 11 січня “Наутілус” обігнув мис Весель, який розташований під 135° довготи і 10° північної широти і замикає зі сходу затоку Карпентарія. Тут ще зустрічалися численні рифи, але вони були розкидані на більшій відстані один від одного і, крім того, були точно нанесені на карту. “Наутілус” легко обійшов і залишив з лівого борту буруни Моне, а з правого — підводні скелі Вікторії, розташовані під 130° довготи і на тій же десятій паралелі, якої ми точно додержувалися в своєму маршруті.
13 січня ми ввійшли у води Тіморського моря і пройшли острів тієї ж назви, що лежить під 122° довготи.
Острів Тімор, поверхня якого дорівнює одній тисячі шестистам двадцяти п’яти квадратним льє, управляється раджами. Володарі острова називають себе синами крокодила, тобто вважають себе за походженням найшляхетнішими людськими істотами на землі. Лускаті хижі “предки” раджів кишать у річках острова. Їх захищають, годують, про них піклуються, пропонують їм як їжу молодих дівчат, і горе тому іноземцеві, який насмілиться підняти руку на священних плазунів. Але “Наутілусу” були байдужі ці огидні створіння.
Острів Тімор був видний лише кілька хвилин опівдні, коли помічник капітана робив чергове спостереження. Так само побіжно я бачив острівець Ротті, який належить до тієї ж самої групи і жінки якого уславилися своєю вродою; вони високо цінуються на меланезійських невільничих ринках.
Звідси “Наутілус” різко повернув на південний захід, до Індійського океану. Куди могла завести нас фантазія капітана Немо? Можливо, до берегів Азії? А може, він наблизиться до континенту Європи? Важко було чекати подібного рішення від людини, що завжди намагалася обминути населені землі. Значить, ми спустимося ще нижче на південь? А можливо, капітан Немо вирішив обминути мис Доброї Надії, потім мис Горн і попливе до Південного полюса? Чи повернеться він у води Тихого океану, де для легкого плавання “Наутілуса” були такі неосяжні простори? На всі ці питання тільки майбутнє могло дати відповідь.
Ми пройшли вздовж підводних рифів Картьє, Гіберні, Серінгапатама і Скотта, цих останніх форпостів твердої землі у водній стихії, а 14 січня вже були далеко від будь-якої землі. Швидкість “Наутілуса” значно зменшилася. Дуже примхливий у своїй ході, він то плив під водою, то розсікав хвилі на поверхні океану.
Під час цієї частини подорожі капітан Немо зробив цікаві спостереження температури морської води на різних глибинах. У звичайних умовах ці дані одержують з допомогою досить складних і все-таки мало точних приладів — термометричних зондів, скло яких часто роздавлюється тиском води, або особливих апаратів, заснованих на принципі неоднакової електропровідності деяких металів. Але результати, здобуті таким шляхом, не можуть бути достатньо перевірені. Капітан Немо, навпаки, сам спускався на різні глибини моря, і його термометр, поміщений у різні водяні шари, відразу точно показував температуру.
Таким чином, користуючись своїми резервуарами, наповненими водою, або косо поставленими рулями, “Наутілус” заглиблювався послідовно на три, чотири, п’ять, сім, дев’ять, десять тисяч метрів. На підставі дослідів капітан Немо прийшов до остаточного висновку, що під усіма широтами температура води в океані на глибині тисячі метрів залишається постійною і дорівнює чотирьом з половиною градусам.
Я стежив з великою цікавістю за дослідженнями, які були справжньою пристрастю капітана Немо, і часто запитував себе: для чого він робить усі ці спостереження? Невже на користь людству? Але це було мало ймовірно, бо так чи інакше його роботи повинні були загинути разом з ним у якомусь невідомому морі. Правда, можливо він вирішив передати через мене всі результати своїх експериментів. Тоді треба припустити, що моя незвичайна подорож колись закінчиться. Але, на жаль, поки що надіятися на це я не мав ніяких підстав.
У всякому разі капітан Немо продовжував знайомити мене з наслідками своїх спостережень, зокрема з дослідженнями щільності води в найголовніших морях земної кулі. З цього я зробив висновок, до речі, зовсім не пов’язаний з наукою.
Це трапилося ранком 15 січня. Капітан Немо, з яким я прогулювався по палубі “Наутілуса”, спитав мене, чи відомо мені що-небудь про щільність морської води. Я йому відповів, що ні і що наука не має перевірених даних з цього питання.
— В мене є ці дані, - сказав він, — і вони абсолютно перевірені.