Один з цих вождів підійшов до “Наутілуса” ближче і почав уважно оглядати його. Очевидно, це був “мадо”, вождь найвищого рангу, бо на ньому було покривало з бананового листя з подертими краями, що виблискувало яскравим забарвленням.
Мені було дуже легко вбити цього тубільця, який стояв зовсім близько; але я вважав за краще почекати, поки його наміри не стануть відкрито ворожими. До того ж мені, як європейцеві, більше личило оборонятись і не нападати першим.
Поки продовжувався відплив, тубільці нишпорили поблизу “Наутілуса”, але ворожих дій не починали. Я чув, як вони часто повторювали слово “ассе”, і з їхніх жестів здогадався, що вони запрошували мене зійти до них на берег. Проте я визнав за краще відхилити це запрошення.
Отже, цього дня шлюпка не відійшла од борту “Наутілуса”, що викликало велике незадоволення Неда Ленда, який, таким чином, не міг поповнити своїх запасів харчів. Щоб не гаяти даремно часу, спритний канадець почав виготовляти консерви з продуктів, привезених з острова Гвебороара.
Об одинадцятій ранку, коли верхівки коралів почали зникати під хвилями припливу, дикуни повернулися на берег. Я помітив, що кількість їх на березі значно зросла. Можливо, вони прибували з сусідніх островів або з самої Нової Гвінеї. Проте я не побачив жодної тубільної піроги.
Щоб якось згаяти час, я вирішив спустити драгу на морське дно; мені хотілося дістати з нього щедро розсипаних там черепашок, зоофітів і морських рослин, які було чітко видно крізь прозору воду. До того ж це була остання можливість дослідити фауну і флору цих місць. Адже завтра, за розрахунками капітана Немо, “Наутілус” повинен був покинути ці місця і вийти у відкрите море.
Я покликав Конселя і звелів йому принести легку драгу, подібну до тих, що використовуються ловцями устриць.
— А як поводять себе дикуни? — запитав мене Консель. — З дозволу пана скажу, що вони не справляють на мене враження злих людей.
— І все ж таки це людожери, мій друже!
— Можна бути людожером і одночасно порядною людиною, — заперечив Консель, — як, наприклад, ласун може бути чесною людиною. Перше не виключає друге.
— Гаразд, Конселю, я погоджуюся з тобою, що це чесні людожери і що вони чесно поїдають своїх полонених. Проте я не хочу, щоб мене з’їли навіть чесні люди, і триматимуся на сторожі, бо, здається, капітан “Наутілуса” не вживає ніяких заходів обережності. А тепер за роботу!
Протягом двох годин ми закидали нашу драгу, але нічого незвичайного не виловили. Вона наповнювалася черепашками під назвою “мідасове вухо”, арфами, молотками; серед останніх я зустрічав найкрасивіші екземпляри, які будь-коли бачив. Ми також вийняли кілька голотурій, перлових черепашок і з дюжину маленьких черепах, які були залишені для кухні.
Але в ту хвилину, коли я менш за все цього чекав, мені до рук потрапило чудо, або, краще сказати, незвичайна потвора, яку рідко можна зустріти в природі. Консель, який щойно закинув драгу і витягнув її з найзвичайнісінькими черепашками, раптом побачив, як я швидко простягнув руку в сітку, вийняв звідти якусь черепашку і закричав так, як кричать конхіологи, тобто найбільш пронизливим криком, який тільки може вириватися з людської горлянки.
— Що таке? Що трапилося з паном? — запитав надзвичайно здивований Консель. — Пана щось укусило?
— Ні, мій друже, але я б охоче віддав свій палець за цю знахідку!
— За яку знахідку?
— За цю черепашку, — відповів я, показуючи йому предмет своєї радості.
— То це ж звичайнісінька пурпурова олива, з роду олив, ряду гребінчастозябрових, класу черевоногих, типу молюсків…
— Так, дорогий Конселю, але замість закручуватися справа наліво ця олива закручується зліва направо.
— Хіба це можливо? — вигукнув Консель.
— Так, мій хлопче! Це черепашка-лівша!
— Черепашка-лівша! — повторив Консель тремтячим голосом.
— Поглянь на її завиток.
— О, пан може мені повірити, — сказав Консель, беручи дорогоцінну черепашку з величезною обережністю, — що я ще ніколи так не хвилювався.
Справді, було від чого хвилюватися! Адже всім відомо, що в природі рух справа наліво зустрічається найчастіше. Зірки і їхні супутники обертаються навколо своєї осі і в космосі справа наліво. Людина частіше користується правою рукою, ніж лівою, а тому всі її інструменти, прилади, сходи, замки, пружини годинників пристосовані так, щоб користуватися ними справа наліво. Природа додержується цього закону і для закручування черепашок молюсків: усі вони, за дуже рідкісним винятком, закручуються справа наліво. А в тих випадках, коли черепашки виявляються лівшами, любителі віддають за них великі гроші.
Консель і я поринули у споглядання нашого скарбу. Я вже мріяв про те, що збагачу ним природничий музей, коли раптом злощасний камінь, кинутий якимось тубільцем, розбив ущент дорогоцінний екземпляр у руках Конселя.
У мене вирвався крик розпачу. Консель кинувся до моєї рушниці і націлився в дикуна, який розмахував пращею в десяти метрах від нього. Я хотів його зупинити, але постріл уже стався, і куля розбила браслет амулета на руці тубільця.
— Конселю! — докірливо крикнув я. — Конселю!
— Що? Невже пан не бачить, що цей канібал першим напав на нас?