— А на вологодській Софії куполи симетричні: один великий у центрі, а чотири менші — з боків… Коли дивишся прямо, бачиш одну велику баню в центрі, а з боків дві менші, Я дивилася і все пригадувала, де я вже бачила ці три голови, одну велику і дві менші з боків…
— І що ж? Згадали?..
— Згадала, Ваню… Третьяковська галерея. Васнецов «Три богатирі». В центрі — Ілля Муромець, а по обидва боки — Альоша Попович і Добриня Нікітич… Ну от, ви знову смієтеся!..
— Та ні ж, Настусенько! Розумнице ви моя! — вигукнув Волошин. — Це здорово підмічено. Звичайно, Васнецов це знав. Так он з якої натури він своїх богатирів малював! Ох, і хитрий же чаклун!
— Ви казали, що я божевільна, а тепер кажете, що я розумниця, — посміхаючись мовила Тася.
— Я й зараз те саме кажу. Ви розумниця, але…
— …з дурістю?
— Ні, з… ну, трохи шалена, чи що.
— А вам такі не подобаються?
— «Подобаються?» Це не те слово, Настусю, — сказав Волошин і простяг до Тасі руку.
Але дівчина одвернулася і відбігла до вікна.
— Який чудовий день сьогодні, Ваню…
Раптом Тася щось згадала:
— А що коли я попрошу цього художника… як його… Єланський, здається? Попрошу намалювати фарбами мозаїчну підлогу?
Волошин спохмурнів:
— Ні в якому разі не робіть цього.
— Чому?
— Я не люблю його…
— Даремно. Він робить чудові зарисовки.
— Я йому голову одірву! — проревів Волошин.
— За що, Ваню?
— Це підозрілий тип… Приїхав, нишпорить тут по всьому монастирю, скрізь суне свого носа… Куди не повернешся, він уже тут як тут і все в альбомчику малює. Проноза! Не люблю таких…
— Але він для того й приїхав з Вологди, щоб усе побачити й намалювати.
— А чи з Вологди він? — багатозначно запитав Волошин. — Чи не з Москви-матінки?.. І взагалі, Настусю, він здається мені підозрілим. Чи не він часом у Клавдії Антипівни на Ординці побував і листи Євгенії Бєльської прикарманив?..
— Що ви! — з жахом вигукнула Тася. — Чому ви так вважаєте?
— Маю підстави… — таємниче повідомив Волошин і тихо додав:
— Але вас я прошу ні слова про це. Не підходьте до нього, не говоріть з ним…
Тася закивала головою:
— Так, так! Звичайно!.. А на вигляд він такий симпатичний.
— Справжній шахрай завжди зовні симпатичний, — промовив Волошин.