Бажаючи змінити тему, він одійшов од вікна і знову подивився на знімок мозаїчної підлоги.
— Сірятина, та й годі…
— А якщо підфарбувати? — нерішуче запропонувала Тася.
— Ну ні! Буде не те… Але ж як цікаво розташовані кольорові плитки… Тут цілий узор…
Тася подивилася на знімок:
— Кольорові плитки мозаїки стали сірими і утворили єдину звивисту лінію.
— Справді… — погодився Волошин. — Дивіться, ось вона починається тут, з притвору, біля величезного ромба, схожого обрисами на Кузнецьку башту, а далі в’ється… Тут в середині кружечок, за ним знову звивається лінія. А ось тут її кінець, помічений хрестиком… Цікаво!
Тася замислено дивилась у вікно.
— Я не розумію, чому Грозний звелів наслати в цій церкві таку химерну підлогу?..
— Мабуть, на пам’ять про померлого сина, — невпевнено сказав Волошин.
— А в якому місці він наказав тайник для книг побудувати?
— Професор Стрілецький певен, що тайник повинен бути десь між Кузнецькою баштою і церквою Іоанна Предтечі… А чого ви про це питаєте, Настусенько?
Тася мовчки взяла в руки знімок і стала уважно розглядати ромбовидну сіру плиточку, від якої тягнулася суцільна звивиста лінія з хрестиком на кінці. Своїми обрисами ромбовидна плиточка і справді схожа була на Кузнецьку башту.
— Невже… — тихо промовила Тася.
— Що?
Але Тася поклала знімок на стіл:
— Ні… Це мені здалося.
— Що вам здалося?
— Ні, ні! Не скажу… — Вона засміялась. — А то ви знову назвете мене божевільною…
Поснідавши, молоді друзі пішли в монастир. Але як тільки вони ступили на головне подвір’я, Волошин схопив Тасю за руку.
— Стоп! — суворо наказав він. — Нам, здається, варто простежити за цим «умільцем живопису».
— За ким? — здивовано озираючись, запитала Тася.
— За художником Єланським…
— Невже ви серйозно думаєте, що він украв листи Євгенії Бєльської?
— Не знаю, він чи ні, але, повторюю, мені його поведінка здається підозрілою…
Волошин взяв Тасю за руку і повів за собою в обхід управлінського будинку на задвірки.
— Давайте обійдемо конторські келії, вийдемо до алеї Скорботи і тихесенько підкрадемося до цього «художника», — тоном змовника запропонував Волошин.
Вони швидко пройшли березовою алеєю, дісталися до церкви Іоанна Предтечі і нишком виглянули з-за рогу… Єланського не було на горбочку, де він звичайно сидів. Там, біля занедбаної гробниці, стояв тільки його мольберт.
— Гм!.. Куди ж він подівся? — пробурмотів Волошин, зійшов на горбок і оглядівся.
— Дивіться! — вигукнула Тася і показала пальцем на другий ярус фортечної стіни, де майнула постать людини.