— Спокійно, Джейк! — сказав Кортец. — Продовжуйте свою розповідь, князь…
— Вони… порозсовували древні книги… по всьому монастирю… Я десять років збирав їх… Зібрав і знову заховав… Тепер уже ніхто… не знайде цих книг… — приглушено сказав старик. — Ніхто!..
Кортец і Джейк напружено дивилися на старого сторожа. Той мовчав.
Кортец хотів щось сказати, але Джейк владним жестом зупинив його.
— Князь Платон… — почав він тихо і вкрадливо, так, як говорив колись у кабінеті Кортеца. — Довіртеся нам. Ми люди вашого кола. Ми допоможемо вам винести звідси всю старовинну бібліотеку. Ви поїдете в Париж разом з мосьє Кортецом…
Старик перевів погляд на смиренну фізіономію Джейка. Він наче повернувся на землю з якогось глухого підземелля і ще не міг зрозуміти, що хоче від нього цей прилизаний, чистенький молодик.
— У Париж? — спитав він і раптом зареготав своїм глухариним сміхом. — Ні, панове, мені ваш Париж не потрібен… Мені треба тільки одне: знайти серед стародавніх книг… індійський згорток з рецептом… Він поверне мені сили, пам’ять, поверне життя…
— Ми допоможемо вам знайти індійський рецепт, — зворушливо зашепотів Джейк. — У цього пана є знайомі професори, які знають усі індійські наріччя…
— Ні! — крикнув старик. — Рідний брат украв у мене план тайника! Більше я нікому не вірю! Я не віддам вам стародавніх книг… Я знайшов їх… Я врятував їх від загибелі! Я! Я сам!.. Вони мої… І більше нічиї!..
Джейк обмінявся швидким поглядом з Кортецом і, відкинувши вкрадливий тон, заговорив уже з погрозою:
— А якщо ми розповімо, хто ви такий? Якщо доведемо, що ви привласнили собі цінності, які належать Радянській владі?
— Так, так! — підтвердив Кортец, дивлячись палаючими очима на старого маніяка. — Ви знаєте, що з вами зроблять комуністи?..
Старик подивився на Кортеца, потім на Джейка і відповів виразно й спокійно:
— Знаю. Вони віднімуть у мене мої скарби, а мене посадять у тюрму наче того злодія…
— Ото ж бо! — вигукнув Кортец. — Ви розумна людина, князь!
— О так! — сміючись, вигукнув старик. — Я розумна людина… І тому я знаю… що ви нічого… І нікому про мене не розкажете… Ви самі в моїх руках, панове…
Він хитро примружився, і Кортец з Джейком знову почули глухарине квоктання.
— Знаєте що? — раптово обірвавши сміх, різко сказав старик. — Забирайтеся ви обидва… туди, звідки завітали… поки я перший не заговорив… Ось вам, панове… відповідь князя Платона Бєльського…
Він грубо відштовхнув спочатку Джейка, потім Кортеца і незграбно поліз у пролом.
Джейк вихопив ніж, але Кортец схопив його за руку:
— Джейк! Опам’ятайтеся!
— Проклята стара колода! — позеленівши від люті, просичав Джейк, але ножа сховав.
Його «азбука Морзе» після довгої перерви працювала повним ходом…
— Нам треба добре поміркувати, — сказав Кортец. — Ходімо, Джейк…
— Що він сказав? — пошепки спитав Волошин.
— «Нам треба добре поміркувати. Ходімо, Джейк…» — переклала Тася останню французьку фразу, вимовлену в «кам’яному мішку».
— Значить, «товариша Богемського» звуть Джейком?.. — сказав Волошин. — Ого! Цікаво!
Тася і Волошин полежали ще хвилин зо дві на настилі, доки не стихли кроки Кортеца і Джейка.
— А зараз треба негайно бігти в міліцію, — рішуче сказав Волошин, допомагаючи Тасі підвестися і обтрушуючи її плаття.
— А це не обов’язково, товаришу Волошин! — вимовив хтось майже поруч з ним.