Мандри Лемюеля Гуллівера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Щодо невеликих розмов, то потрібне для них приладдя вільно вміщується в кишені та в руках; особливо ж легко підтримувати коротку розмову дома.

В помешканнях, де відбуваються побачення наслідувачів цієї науки, повнісінько різних речей, і співрозмовники завжди мають напохваті все, що може здатися для їхніх балачок.

З другого боку, цей винахід міг би заступити міжнародну мову, зрозумілу для всіх націй, де речі та хатня обстановка однакові. Тоді посланники могли б порозумітися з першим-ліпшим королем або прем'єр-міністром, не звертаючись до перекладачів.

Був я і в школі математики, де вчитель викладав цю науку за зовсім новим методом. Теореми та доведення їх писалися на тоненьких облатках чорнилом, зробленим із спеціального настою. Учень натщесерце ковтав облатку і протягом трьох днів не вживав нічого, крім хліба та води. Під час перетравлювання облатки чорнило разом з кров'ю проходило в мозок і вносило туди теорему. На жаль, наслідки цієї системи не відповідали сподіванкам — почасти через те, що якась помилка закралась у визначення дози та пропорцій складових частин чорнила, а почасти й через зледащіння самих учнів. Ті облатки такі гидкі на смак, що хлопці звичайно відверталися й випльовували їх раніше, ніж вони починали діяти. До того ж їх неможливо було умовити стримуватись, як приписано, від їжі.

РОЗДІЛ VI

Дальший опис Академії. Автор пропонує деякі вдосконалення, які приймаються з подякою.

Школа політичних прожектерів справила на мене погане враження. Професори її здалися мені божевільними, а таке видовище завжди смутить мене. Ці невдахи вишукували спосіб переконати монархів, щоб ті добирали своїх радників з числа людей розумних, здібних та порядних, навчити міністрів зважати на благо суспільства, винагороджувати чесних людей, які зробили суспільству видатні послуги, навчити монархів, що їхні інтереси повинні збігатися з інтересами народу і що на урядовців слід призначати осіб, гідних своєї посади.

Ці безумці плекали багато ще й інших нездійснених та диких химер, які ніколи доти не спадали на думку нікому з мислячих людей, і я ще раз пересвідчився, що на світі немає нічого настільки незвичайного або безглуздого, щоб його дехто з філософів не захищав би як істину.

Проте я мушу визнати, що не всі в цій частині Академії були химерниками. Там був один талановитий доктор, що чудово знався на природі та системах державного врядування. Ця славетна особа, вельми корисно проводячи свій час, знайшла ліки проти всіх недуг, на які хворіють урядові органи через хиби та вади високих урядовців і через розбещеність їхніх підлеглих. І справді, відколи чисто всі письменники та вчені визнали цілковиту схожість між природним тілом і організмом держави, стало очевидно, що й запобіжні засоби, і способи лікування їхніх хвороб мають бути однакові. Ми знаємо, що сенатори й інші великі особи часто запалюються і бувають занадто багатомовні та дражливі. Вони часто хворіють на голову, а надто на серце, на конвульсії, коли в них сіпаються обидві руки, а особливо права[41], на нервовий розлад та маячіння, на золотушні пухлини, на вовчий апетит та нетравлення шлунку, не кажучи вже про інші хвороби, що їх не варто згадувати.

Отож учений цей пропонував, щоб під час засідань сенату протягом перших днів у залі були присутні медики. Щовечора по закінченні засідань вони повинні лічити пульс кожному сенаторові; порадившись і докладно обговоривши характер кожної хвороби та способи лікування, медики ці повинні вернутися на четвертий день до зали засідань уже з аптекарями та потрібними ліками. Перше ніж сенатори почнуть засідати знову, лікарі мають дати кожному з них, залежно від хвороби, проносного, очисного, роз'їдного або ліків проти головного болю, проти жовтяниці, проти паралічу, проти глухоти і на наступному засіданні, залежно від дії ліків, повторити, змінити або скасувати свої приписи й лікування.

Цей проект недорого обійшовся б суспільству і, на мою скромну думку, був би дуже корисний, прискорюючи розгляд справ у тих країнах, де сенат бере участь у законодавстві. Він породжував би одностайність, скорочував дебати, одімкнув би кілька вуст, тепер закритих, і закрив би куди більшу кількість розкритих, угамував би запал молоді і виправляв статечність старості, збуджував би тюхтіїв і заспокоював запальні характери.

Знов-таки, всі скаржаться, що царські улюбленці завжди мають коротку та ледачу пам'ять. Цей учений пропонував, щоб кожний громадянин, допущений до прем'єр-міністра, переказавши коротко та ясно своє діло, на прощання смикнув би його за носа, або штовхнув ногою в живіт, або наступив на мозоль, або тричі потяг за вуха, або ляснув його по заду, або до синців нащипав йому руку, щоб міністр не забув. Ці операції, мовляв, треба повторювати при кожному побаченні, доки справа буде розв'язана остаточно або прохачеві категорично відмовлять.

Він радив також, щоб кожен сенатор, висловивши свою думку й обгрунтувавши її, неодмінно голосував за протилежну. Вчений запевняв нас, що в такому разі наслідки голосування завжди будуть благодійні для суспільства.

Щоб примирити ворожі партії, коли суперечки між ними стають занадто запеклі, він рекомендував такий дивний спосіб. Слід узяти по сто проводирів кожної партії, посадити їх парами один проти одного, добираючи по змозі людей з черепами однакового розміру. Далі двоє хірургів мусять воднораз розпиляти їм потилиці так, щоб поділити їхні мозки навпіл, і негайно обмірити відпиляні частини, приставивши кожну з них до голови супротивника. Робота ця, звичайно, вимагає точності, але професор запевняв, що коли операцію зроблено вдало, то добрі наслідки забезпечені. Доводив це він так: дві половинки мозку, змушені дискутувати про якісь питання в межах одного черепа, незабаром повинні порозумітися, а це зробить мислення поміркованим та правильним, що дуже бажано в головах людей, які вважають, ніби вони з'явилися на світ спеціально для того, щоб керувати ним. Що ж до різниці мозків, якісної чи кількісної, у проводирів партій, то він запевняв нас на підставі свого досвіду, що це сута дрібниця.

Я чув палкі дебати двох професорів з приводу найвигіднішого та найефективнішого способу діставати гроші, не обтяжуючи населення. Один твердив, що найсправедливіше було б оподатковувати вади та дурний розум, і хотів, щоб розмір податку встановлювали сусіди. Другий додержувався прямо протилежного погляду. На його думку, оподатковувати треба якраз ті прикмети душі та тіла, яким людина сама складає найвищу ціну. Отож кожному буде дано право визначати суму податку. Крім того, кожен може бути власним суддею і в питанні про свою дотепність, відвагу та чемність які також мають підлягати великим податкам. Щодо чесності, справедливості, розуму та освіти, то їх передбачалося не оподатковувати зовсім. Це ж бо такі своєрідні якості, що їх ніхто не визнає в сусіда, і кожен завжди помилиться, визнаючи їх у себе.

Щоб зв'язати сенаторів з інтересами корони, він пропонував розподіляти посади між членами сенату з допомогою лотереї, причому кожен має спершу заприсягтися, що голосуватиме в інтересах королівського двору, незалежно від того, чи виграє він, чи ні; а хто програє, може вільно брати участь у новій лотереї на якусь іншу вакансію. Таким способом у них завжди житиме надія, ніхто не скаржитиметься на невиконану обіцянку і всі невдачі свої скидатиме цілком на долю, плечі якої ширші й дужчі, ніж у міністрів.

Інший професор показав мені величезний рукопис інструкцій для викриття змов проти уряду. Він радив, щоб видатні державні діячі довідувались, яку їжу споживають усі підозрілі особи, о якій годині їдять, на який бік лягають спати, щоб таким чином скласти собі уявлення про їхні думки та наміри.

Вся розвідка написана дуже гостро, і містить вона в собі багато спостережень, цікавих і корисних для політиків, але, здається мені, не зовсім повних. Я дозволив собі сказати це авторові й запропонував йому внести кілька доповнень. Професор прийняв мою пропозицію прихильніше, ніж то буває взагалі в письменників, а надто в прожектерів, і заявив, що буде радий дістати свіжі відомості.

Я сказав йому, що в королівстві Трібнія, яке тубільці називають Лангден — там я жив під час однієї подорожі — головна маса населення складається із шпигунів, свідків, викажчиків, обвинувачів, переслідувачів, позивачів та різних їхніх помічників і підручних, і всі вони дістають вказівки та платню від міністрів та їхніх помічників.

Змови в тому королівстві бувають звичайно наслідком роботи осіб, які хочуть зміцнити свою славу глибоких політиків, надихнути новою силою спорохнілу владу, придушити або відвернути громадське невдоволення, наповнити свої скрині конфіскованим майном, зміцнити або підірвати державний кредит — залежно від того, що вигідніше для них самих. Насамперед вони погоджуються між собою і встановлюють, кого саме з підозрілих осіб обвинуватити в змові, далі намагаються перехопити все їхнє листування та папери, а злочинців закувати в кайдани. Папери передають фахівцям, що дуже спритно вміють знаходити таємниче значення слів, складів та літер.

Вони, наприклад, можуть довести, що табун гусей означає сенат, кривий собака — загарбника, чума — регулярну армію, яструб — прем'єр-міністра, подагра — архієпископа, шибениця — державного секретаря, нічний горщик — палату вельмож, решето — фрейліну, мітла — революцію, пастка на мишей — державну службу, бездонний колодязь — скарбницю, помийниця — царський двір, блазенський ковпак — фаворита, зламана очеретина — судову палату, порожня діжка — генерала, гнійна рана — владу.

Коли цей спосіб виявиться недостатнім, у них є ще два ефективніші способи, які вчені називають акростихами та анаграмами. Перший дозволяє розшифрувати всі початкові літери, згідно з їхнім політичним змістом.

Отже, «Н» означає змову, «Б» — кінний полк, «Л» — флот на морі. Користуючись другим способом, вони переставляють літери підозрілого листа і таким чином можуть виявити якнайглибше приховані наміри незадоволеної партії. Спритний розшифрувальник проаналізує найневинніше речення з мого листа до приятеля і доведе, що літери, з яких воно складається, можуть дати фразу: «Опирайтеся, змову викрито». Це і є спосіб анаграми.

Професор дуже дякував мені за це повідомлення і обіцяв згадати про мене в почесному місці у своєму трактаті.

Я не бачив тепер нічого, що могло б затримувати мене в цій країні, і почав думати про повернення до Англії.

РОЗДІЛ VII

Автор покидає Лагадо й прибуває в Мальдонадо. Кораблів нема. Він одбуває недовгу подорож до Глаббдабдрібу. Як його приймає губернатор.

Континент, частину якого становить це королівство, тягнеться, як у мене є підстава гадати, на схід у напрямі до тієї недослідженої частини Америки, що розташована на захід од Каліфорнії і на північ од Тихого Океану, до якого від Лагадо не більше як сто п'ятдесят миль. Там є добрий порт, що провадить жваву торгівлю з островом Лаггнеггом, розташованим на південному заході під 29° північної широти та 140° довготи. Цей острів Лаггнегг лежить на південний схід од Японії на відстані щось із ста ліг. Японський імператор перебуває в дуже дружніх стосунках з королем Лаггнеггу, і тому між цими двома островами часто плавають кораблі.

Вибравши цей шлях, щоб повернутися до Європи, я найняв провідника з двома мулами для мого невеличкого багажу. Потім я по-дружньому попрощався з паном М'юноді, подякувавши йому за ласку. Розлучаючись зі мною, він щедро обдарував мене. Моя подорож відбулася без будь-яких вартих уваги читача пригод.

У порту Мальдонадо, коли я туди прибув, не було жодного корабля на Лаггнегг. Не чекали його і найближчим часом.

[41] Натяк на хабарництво, поширене серед державних діячів Англії.