Мандри Лемюеля Гуллівера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Я попросив короля дозволити мені оглянути острів, і король не тільки ласкаво дав мені дозвіл на це, але й звелів моєму вчителеві супроводити мене. Найбільше кортіло мені дізнатися, які природні або штучні причини рухають острів, і тепер я можу розповісти про це читачеві.

Летючий або плавучий острів має форму правильного кола в чотири з половиною милі (або сім тисяч вісімсот тридцять сім ярдів) у діаметрі, і, значить, площа його становить десять тисяч акрів. Товщина його триста ярдів. Дно його, тобто спідня поверхня, яку видко тільки знизу, являє собою алмазну пластину ярдів у двісті завтовшки. На ній у звичайному порядку лежать різні породи мінералів, укриті зверху шаром чудового чорнозему в десять, а то й дванадцять футів завглибшки. Поверхня острова нахилена від країв до середини, і через це роса та дощова вода, що падає на острів, рівчаками стікає у чотири великі водозбори. Кожен з них має щось із півмилі в обводі й розташований за двісті ярдів од центра. Воду у водозборах удень випаровує сонце, і тому вони ніколи не бувають переповнені. А втім, король при потребі може піднести острів понад хмари і таким способом запобігти дощеві чи росі.

В самому центрі острова є провалля щось із п'ятдесят ярдів у діаметрі. Ним астрономи входять у печеру, що має форму купола і зветься через те Фландон а Ганьйоле, або Льох Астрономів. Вона заглиблюється на сто ярдів у товщу алмазу. Печеру завжди освітлюють двадцять ламп, і їхнє світло, відбиваючись од рівних стін, заливає все навкруги. Льох устатковано найрізноманітнішими секстантами, квадрантами, телескопами, астролябіями та іншими астрономічними приладами, але головне чудо, від якого залежить доля цілого острова — величезних розмірів магніт у формі ткацького човника. Він має шість ярдів завдовжки і, в найтовщому місці — принаймні три ярди завширшки. Магніт прикріплено до міцної алмазної осі, і на ній він урівноважений так точно, що повертається від найменшого дотику. Його вміщено у порожистий алмазний циліндр у чотири фути заввишки, стільки ж завтовшки і дванадцять ярдів у діаметрі, поставлений горизонтально на вісім алмазних ніжок, кожна в шість ярдів заввишки. Всередині внутрішньої поверхні циліндра є два отвори в двадцять дюймів завглибшки, куди встановлено кінці осі магніту.

Ніяка сила не може зсунути магніт із місця, бо циліндр з ніжками становить єдине суцільне тіло з алмазом, що править за спід острова.

За допомогою магніту острів рухається вгору, вниз або вбік. З одного кінця магніт має відштовхувальну, а з другого — притягальну силу. Поставивши його вертикально, притягальним полюсом до Землі, лапутяни знижують острів, а коли повернути вниз відштовхувальний полюс, острів одразу підіймається вгору. Поставлений навскоси, магніт примушує Лапуту йти теж навскоси, бо його сили завжди діють по лініях, паралельних його напрямові.

Таким скісним рухом острів пересувається від однієї частини володіння короля до іншої. Отже, підіймаючи, коли треба, або опускаючи магніт, острів змушують то підійматись, то знижуватись у скісному напрямі; таким чергуванням підіймань та опускань (рух відбувається під незначним кутом) острів пересувається від однієї частини держави до іншої.

Слід, проте, зауважити, що він не може підійматись вище як на чотири милі. Астрономи пояснюють це тим, що магнітне тяжіння відчувається лише на відстані чотирьох миль. Поза межами володінь його величності магніт не має ніякої сили, бо мінерали, які діють на нього, залягають лише в межах цього королівства. Користуючись перевагами такого вигідного становища, король легко може привести до покори будь-яку країну, що лежить у полі тяжіння магніту.

Коли магніт стоїть горизонтально, острів зупиняється. Адже в такому випадку полюси магніту, перебуваючи на однаковій відстані від землі, діють з однаковою силою, один — штовхаючи острів угору, другий — тягнучи його вниз, через що він зовсім зупиняється.

Доглядати магніт доручено надійним астрономам, що з наказу короля змінюють його положення, скеровуючи острів у потрібний бік. Більшу частину свого життя вони проводять, вивчаючи небесні тіла крізь підзорні труби, перед якими наші телескопи багато поступаються своєю якістю, їхні найдовші телескопи мають тільки три фути, але збільшують краще, ніж наші стоярдові, та ще й дають чистіше зображення. Ось чому у відкриттях своїх вони випередили наших європейських астрономів і вмістили в своєму каталозі неба десять тисяч зірок, тоді як у найповнішому нашому немає й третини цього числа.

Лапутяни вели спостереження над дев'яноста трьома різними кометами і з великою точністю встановили час їхнього повернення. Якщо всі ці виміри правильні, то бажано було б опублікувати їхні спостереження; тоді вся теорія комет, що й досі шкутильгає на обидві, набула б виразності та ясності інших галузей астрономії.

Коли яке-небудь місто знімає бунт або відмовляється сплачувати звичайні податки, король приводить мешканців до покори двома способами. Перший, менш жорстокий, полягає в тім, щоб поставити острів якраз над містом та околишніми землями й тим позбавити їх сонячного світла та дощу, тобто викликати голод і хвороби. А якщо провина їхня того заслуговує, їх можна водночас бомбардувати великим камінням, од якого в них немає іншого порятунку, як тільки ховатися в підвали та льохи, причому покрівлі їхніх будинків вщент руйнуються. Коли ж повстанці вперто тримаються свого, до послуг короля є останній спосіб — острів просто спускається на землю й знищує все дощенту — і будівлі, і людей. Проте це — крайній засіб, і король дуже рідко вдається до нього. З одного боку, йому й самому він не до вподоби, а з другого — і міністри не наважуються дати йому таку пораду. Вони бояться викликати ненависть народу, який міг би сплюндрувати їхні маєтки. Хочу пояснити, що вся власність вельмож міститься внизу, а летючий острів належить самому королю.

Крім того, є ще важливіша причина, чому королі цієї країни завжди відчували огиду до жахливої кари й удавались до неї хіба тільки в крайній потребі. Якщо в місті, засудженому на зруйнування, є якісь високі скелі або в ньому багато високих шпилів чи кам'яних стовпів, то раптове падіння може пошкодити алмазну основу острова. Вона може розколотись од великого удару або тріснути від вогню пожарищ, як то часто трапляється із стінами наших залізних та кам'яних димарів. Це добре знає простий люд, і обстоюючи свою волю та власність, він знає, до якої межі можна доводити свій опір. Та й король, коли вже вирішить розчавити яке-небудь місто, наказує спускати острів якнайтихіше, начебто з жалості до населення, а насправді боячись пошкодити алмазне дно. Бо тоді, на думку всіх їхніх філософів, магніт не триматиме острова, і вся його маса впаде на землю.

Років зо три перед моїм прибуттям до лапутян сталася незвичайна подія, що замалим не була фатальною для тої монархії, принаймні для її теперішнього державного ладу. Його величність прилетів до Ліндаліно, другого за своїми розмірами міста в королівстві, і одержав багато скарг на представників влади. За три дні по його відбутті городяни зачинили міську браму, заарештували губернатора і з дивовижною енергією та швидкістю спорудили по кутах міста (стіни його становлять правильний чотирикутник) чотири масивні башти, такі заввишки, як і гранітна гостроверха скеля в самому центрі міста. На баштах, так само як і на вершечку скелі, вони поставили по великому магніту і запасли колосальну кількість дуже горючого палива, сподіваючись страшним полум'ям розколоти алмазний спід острова, в тому разі, коли їхній план з магнітами зазнав би невдачі.

Тільки за вісім місяців короля повідомили про се, що Ліндаліно зчинило бунт, і він наказав привести острів до того міста. Населення міста вирішило боротися до кінця і запаслось провіантом. Посеред міста протікає велика річка. Марно король ширяв над повстанцями, позбавляючи їх дощу і сонця. Тоді він звелів спустити з острова безліч мотузів, але нікому й на думку не спало просити в нього ласки. Зате до Лапути полетіла сила надзвичайно зухвалих претензій; в них вимагалось відшкодувати всі вчинені місту несправедливості, повернути привілеї, надати населенню права самому обирати губернатора і такі інші безглузді речі. У відповідь на це його величність звелів усім остров'янам кидати зі спідньої галереї великі каменюки на місто, але ліндалінці врятувалися від цього лиха, поховавшись із своїм майном у чотирьох баштах та інших кам'яних спорудах і по льохах.

Тоді король, постановивши за всяку ціну приборкати зухвалих, наказав негайно спустити острів на сорок ярдів од верхів башт і скелі. Наказ королівський було виконано, але урядовці, які здійснювали його, виявили, що спуск проходив куди швидше проти звичайного. Повернувши магніт, вони ледве спромоглися зупинити острів у повітрі, але помітили, що він усе ж таки має тенденцію падати. Негайно повідомивши короля про це дивне явище, вони попросили в його величності дозволу підняти острів вище. Король згодився, скликали велику нараду, і урядовці, які відали магнітом, дістали наказ бути присутніми на ній. Одному з найстаріших та найдосвідченіших серед них дозволено було провести запропоновану ним спробу. Він узяв міцний мотуз у сто ярдів завдовжки, а коли острів піднявся над містом на таку височінь, що помічена ними притягальна сила перестала діяти, прив'язав до кінця мотуза уламок алмазу з домішкою залізняку, такого складу, як на споді острова, і став повільно спускати його з долішньої галереї над однією баштою. Не встиг алмаз спуститися на чотири ярди, як урядовець відчув: його тягне вниз із такою силою, що він ледве витяг його назад. Потім він скинув з острова кілька уламків алмазу і спостеріг, що їх усі з великою силою притяг до себе верх башти. Таку ж саму спробу провів він і з іншими трьома баштами та зі скелею, і наслідки щоразу були однакові.

Отак городяни розладнали всі плани короля, і (ми не будемо зупинятися на подробицях) йому довелося дати спокій тому місту.

Один з міністрів запевняв мене, що коли б острів спустився над містом так низько, що не міг би знову піднятись, то ліндалінці позбавили б його здатності пересуватися, вбили б короля з усіма міністрами і цілком змінили б державний лад.

Основний закон цієї держави забороняє королю, двом його старшим синам та королеві залишати острів з будь-якого приводу.

РОЗДІЛ IV

Автор покидає Лапуту. Його приставляють до Балькібарбі. Він прибуває до столиці. Опис столиці та прилеглих місцевостей. Один вельможа гостинно приймає автора. Його розмова з цим вельможею.

Не можу сказати, щоб зі мною там погано поводились. Проте я відчував деяку зневагу в ставленні до себе, бо і король, і його підданці з усіх галузей знання цікавилися тільки математикою та музикою, з якими я був обізнаний куди менше, ніж вони; тому й поважали вони мене мало.

Я зі свого боку, оглянувши все варте уваги, дуже хотів покинути острів, бо він, та й жителі його вкрай мені набридли. Лапутяни, щоправда, великі знавці в двох згаданих мною галузях, які я завжди шанував і в яких сам дещо тямлю, але вони так захопилися абстрактним мисленням, що я ніколи не зустрічав неприємніших компаньйонів. Під час мого двомісячного перебування в Лапуті я розмовляв тільки з жінками, крамарями, служниками, що носять міхури, та придворними пажами — через що мене надзвичайно зневажали, — але тільки від них і міг я дістати розумні відповіді.

Ревно вивчаючи мову, я її добре засвоїв і вирішив при першій же нагоді залишити острів, де мені так мало приділяли уваги.

При дворі був один вельможа, близький родич короля, якого всі мали за найбільшого неука та дурня і тільки через його родинні зв'язки з королем оддавали йому належну шану. Він зробив великі послуги королівському дому, мав чималі природні здібності та добру освіту, був, безперечно, порядною й чесною людиною, але не мав музичного слуху і, як зловтішно казали його вороги, не вмів навіть витримувати такт у музиці.

Крім того, тільки з великими труднощами навчили його доводити найпростіші теореми. До мене цей вельможа ставився надзвичайно прихильно і часто вшановував мене своїми візитами, під час яких розпитував про європейські справи, про закони, звичаї та освіту в тих численних країнах, де мені довелося бувати. Він дуже уважно слухав мене і завжди робив цілком слушні зауваження. Відповідно до свого стану він мав двох слуг із міхурами, але брав їх з собою тільки до двору або коли віддавав офіційний візит і негайно відпускав, ледве ми лишалися вдвох.

Ось цю видатну особу я й просив поклопотатися за мене перед королем у справі мого від'їзду. Він погодився, хоч і з жалем, як сам мені сказав; він робив мені різні вигідні пропозиції, але я їх одхиляв, висловлюючи при тому глибоку подяку за них.

Шістнадцятого лютого я попрощався з королем та його двором. Його величність дав мені щедрі подарунки, що коштували не менше як двісті англійських фунтів; на таку ж суму обдарував мене мій протектор, родич короля, який дав, крім того, ще й листа до свого приятеля в Лагадо. Острів у той час кружляв над горою милі за дві від столиці, і мене спустили з нижньої галереї так само, як колись підняли.

Частина континенту, що становить володіння монарха Лапути, зветься Бальнібарбі, а столиця, як уже я згадував свого часу, має назву Лагадо. Я з деякою приємністю відчув під ногами твердий грунт і без ніяких перешкод, одягнений по-їхньому і досить обізнаний з їхньою говіркою, добувся до міста. Швидко знайшовши будинок особи, до якої у мене була рекомендація, я передав хазяїнові лист од мого друга — вельможі з острова — і був прийнятий дуже ласкаво. Цей вельможа, М'юноді на ім'я, надав мені помешкання в своїм будинку, де я й жив увесь час мого перебування в Лагадо, користуючись надзвичайною гостинністю господаря.

Другого ранку по моїм приїзді цей вельможа повіз мене каретою оглянути місто, приблизно вдвічі менше, ніж Лондон. Будинки в ньому дуже оригінальної форми, і серед них багато зовсім зруйнованих. Городяни, одягнені здебільшого в лахміття, швидко ходили по вулицях, безтямно втупивши погляд в одну точку. Поминувши міську браму, ми проїхали милі зо три полем, де я бачив багато селян, що якимсь знаряддям длубались у землі. Що саме вони робили, я розібрати не міг. Не помітив я також ніде ні трави, ні хліба, дарма що грунт був, очевидно, дуже родючий. Незвичайний вигляд міста та його околиці не міг не здивувати мене, і я попросив пояснень у свого супутника. Я не розумів, як при такій силі заклопотаних облич, при стількох головах і руках ніде не видно наслідків їхньої праці — лани лежали необроблені, будинки занедбані, а зовнішній вигляд людей та їхній одяг свідчили тільки про злидні та нестатки.

Пан М'юноді був дуже значний урядовець; протягом кількох років він був губернатором у Лагадо, але через чиюсь намову його звільнено, як нездатного до врядування. Проте король не позбавив його своєї прихильності і вважав за добромисну, хоч і обмежену та химерну людину.