Гаррі Поттер і келих вогню: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Червохвосте, Наджіні принесла цікаву вістку, - мовив він.

- С-справді, мій пане? - перепитав Червохвіст.

- Справді, - підтвердив голос. - Наджіні каже, що там за дверима стоїть старий маґл і прислухається до кожного нашого слова.

Френк не мав жодного шансу сховатися. Почулися кроки і двері кімнати рвучко розчинилися.

Перед Френком постав низенький лисуватий чоловік із сивіючим волоссям, гострим носом і водянистими очицями. Його лице виказувало суміш страху й тривоги.

- Запроси ж його сюди, Червохвосте. Де твоя вихованість?

Холодний голос лунав зі старовинного крісла перед каміном, але Френк не бачив, хто там сидить. Натомість бачив змію, що скрутилася на зітлілому килимку, наче жахлива пародія на домашнього пса.

Червохвіст кивком запросив Френка в кімнату.

Приголомшений Френк ще міцніше вп'явся в костур і перешкандибав через поріг.

Кімнату освітлював лише камін. Вогонь відкидав на стіни довгі павучисті тіні. Френк пильно вдивлявся у спинку крісла. Чоловік, який сидів там, здавався ще меншим за свого слугу, бо Френк не бачив навіть його потилиці.

- Ти все чув, маґле? - поцікавився холодний голос.

- Як ви мене назвали? - виклично перепитав Френк, бо тепер, коли він потрапив до кімнати, коли настав час для якоїсь дії, він став відважніший. Так завжди бувало на війні.

- Я назвав тебе маґлом, - незворушно відповів голос. - Це означає, що ти не чаклун.

- Не знаю, що по-вашому означає «чаклун», - вів далі Френк, голос якого вже не тремтів. - Але те, що я почув, має зацікавити поліцію. Ви скоїли вбивство й задумали нове! І я вам ще одне скажу, - додав він у пориві раптового натхнення, - моя дружина знає, що я зараз тут, і якщо я не повернуся...

- Ти не маєш дружини, - зовсім тихо заперечив холодний голос. - Ніхто не знає, що ти тут. Ти нікому не казав, куди йдеш. Не бреши Лордові Волдеморту, маґле, бо він знає... він усе знає...

- О, та невже? - зухвало відказав Френк. - Лордові, кажете? Невисокої ж я думки про ваші манери, мілорде. Чому ж ви не повернетесь і не глянете мені у вічі як людина?

- Бо я не людина, маґле, - холодний голос ледве чувся крізь потріскування вогню в каміні. - Я більше, значно більше, ніж людина. Хоча... чом би й ні? Я гляну тобі у вічі... Червохвосте, розверни моє крісло.

Слуга заскімлив.

- Ти чув мене, Червохвосте.

Поволі, зі скривленим обличчям, так, ніби він радо зробив би що завгодно, замість наближатися до свого господаря й до килимка зі змією на ньому, чоловічок ступив уперед і почав розвертати крісло. Змія звела свою потворну трикутну голову й легенько засичала, коли ніжки крісла зачепили її килимок.

І ось крісло повернулося до Френка і він побачив, хто там сидить. Його костур зі стуком упав на підлогу. З горла вирвався крик. Френк кричав так голосно, що не почув слів, які промовляла істота в кріслі, підіймаючи чарівну паличку. Спалахнуло зелене світло, хльоснув різкий звук і Френк Брайс повалився додолу. Він помер ще до того, як його тіло торкнулося підлоги.

За двісті миль звідти, здригнувшись, прокинувся хлопець, якого звали Гаррі Поттер.

- РОЗДІЛ ДРУГИЙ -

Шрам

Гаррі лежав горілиць, важко дихаючи, немов після швидкого бігу. Він щойно бачив дуже яскравий сон і досі ще затуляв руками обличчя. Давній шрам на чолі, що мав форму блискавки, палав під його пальцями, неначе хтось притис до шкіри розпечене залізо.

Він сів, однією рукою й далі тримаючись за шрам, а другою намацав у пітьмі окуляри, що лежали на столику біля ліжка. Надів їх і зміг краще розгледіти кімнату, освітлену слабким оранжевим світлом, що просочувалося крізь фіранки від вуличного ліхтаря за вікном.

Гаррі ще раз торкнувся пальцями шраму. Він і далі болів. Гаррі ввімкнув настільну лампу, виліз із ліжка, перетнув кімнату, відчинив шафу і глянув у дзеркало на внутрішньому боці дверцят. Побачив там худющого чотирнадцятирічного хлопця з ясно-зеленими спантеличеними очима під розкуйовдженим чорним чубом. Пильніше придивився до шраму у своєму віддзеркаленні. Усе було нормально, проте й досі пекло.

Гаррі спробував пригадати, що йому снилося. Сон був такий реальний... там було двоє знайомих йому людей і один незнайомий... він насупився, зосереджуючись і намагаючись усе згадати...

Невиразно пригадав темну кімнату... на килимку біля каміна лежала змія... маленький чоловічок на ім'я Пітер і на прізвисько Червохвіст... а ще холодний, пронизливий голос... голос Лорда Волдеморта. При згадці про нього Гаррі похололо у грудях...

Він міцно заплющив очі й спробував пригадати, як виглядав Волдеморт, але не зміг... Згадав єдине - тієї миті, коли розвернулося Волдемортове крісло, і він, Гаррі, побачив, хто там сидить, він відчув неймовірний жах, який його і розбудив... Чи то був біль у шрамі?