Гаррі Поттер і келих вогню: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Френка збудив біль у хворій нозі. Так сильно на його довгім віку вона ще не боліла. Він устав і пошкандибав на кухню, щоб налити гарячої води в грілку, яку прикладав до хворого коліна. Стоячи біля умивальниці й наповнюючи чайник, він зиркнув на редлівський будинок і побачив у верхніх вікнах мерехтливе світло. Френк одразу збагнув, що там діється: хлопці знову пробралися в дім і, судячи з мерехтіння, розпалили там вогнище.

Френк не мав телефону, та ще й глибоко зневірився в поліції, відколи його затримали й допитували стосовно смерті Редлів. Він негайно поставив чайника на місце, поспіхом пошкутильгав назад до спальні, і невдовзі повернувся на кухню вже одягнений. Знявши іржавого старого ключа з гачка біля дверей, він схопив свого костура, обіпертого до стіни, і вийшов у ніч.

Передні двері будинку Редлів були цілі. Усі вікна - так само. Френк обійшов будинок, дошкандибав до майже цілком зарослого плющем чорного ходу, витяг старого ключа, встромив його в замок і нечутно відімкнув двері.

Він опинився в кухні, більше схожій на печеру. Френк не заходив сюди багато років. Одначе навіть у пітьмі пригадав, де містяться двері в передпокій, і навпомацки рушив до них. Його нюх відчув запах тліну, а слух загострився, щоб почути згори будь-які кроки чи голоси. Він зайшов до передпокою, де завдяки великим вікнам обабіч парадних дверей було трохи світліше, й почав підніматися по сходах, утішаючись, що кам'яні східці вкриті товстим шаром пилюки, яка приглушувала його кроки й постукування костура.

Нагорі Френк повернув праворуч і зразу побачив, куди залізли непрохані гості: двері в самому кінці коридору були ледь прочинені, і крізь щілину пробивалося мерехтливе світло, кидаючи на темну підлогу довгу золотаву стежку. Френк підкрадався ближче й ближче, міцно стискаючи костура. Коли до дверей залишилося з півметра, він зміг розгледіти невеличку частину кімнати.

Тепер він бачив, що вогонь палахкотить у каміні. Це неабияк його здивувало. Старий завмер і напружено прислухався: з кімнати долинав чоловічий голос - тихенький і боязкий.

- Мій пане, у пляшці є ще трохи, якщо ви голодні.

- Пізніше, - озвався другий голос, що також належав чоловікові, проте був на диво пронизливий і холодний, немов раптовий порив крижаного вітру. Було в тім голосі щось таке, від чого ріденьке волосся на Френковій потилиці стало дибки.

- Підсунь мене ближче до вогню, Червохвосте. Френк прихилився до дверей правим вухом, яким чув трохи краще. Дзенькнула пляшка, яку поставили на щось тверде, а тоді глухо зарипіло важке крісло, що його поволокли по підлозі. Френк мигцем побачив спину дрібного чоловіка, що штовхав крісло. Одягнений він був у довгу чорну мантію, а на тімені блищала лисина. Потім він знову зник з поля зору.

- А де Наджіні? - поцікавився холодний голос.

- Я... я н-не знаю, мій пане, - нервово відповів перший голос. - Либонь, оглядає будинок...

- Подоїш її перед сном, Червохвосте, - звелів другий голос. - Я вночі захочу їсти. Подорож мене страшенно виснажила.

Наморщивши чоло, Френк прихилив ще ближче до дверей своє праве вухо, намагаючись нічого не пропустити. Якусь хвилю панувала мовчанка, а тоді чоловік, якого називали Червохвіст, заговорив знову.

- Мій пане, дозвольте запитати, як довго ми тут пробудемо?

- Тиждень, - озвався холодний голос. - Або й довше. Це місце доволі зручне, а наш план іще не готовий. Безглуздо починати, поки не завершиться Кубок світу з квідичу.

Френк устромив у вухо свого гачкуватого пальця й покрутив ним. У вусі зібралося забагато сірки, тому, мабуть, йому й причулося чудернацьке слово «квідич».

- Ку... Кубок світу з квідичу, мій пане? - перепитав Червохвіст. (Френк задлубав пальцем у вусі ще енергійніше). - Д-даруйте, але... я не розумію... навіщо нам чекати, доки завершиться Кубок світу?

- Тому, бовдуре, що зараз сюди з'їжджаються чарівники з цілого світу, і кожна нишпорка з Міністерства магії буде, як навіжена, винюхувати наймізерніші ознаки чогось незвичайного, перевіряючи всіх по сто разів. Вони просто одержимі манією приховати все від маґлів. Тому нам слід зачекати.

Нарешті Френк перестав длубатись у вусі. Цього разу він виразно почув слова «Міністерство магії», «чарівники» та «маґли». Очевидно, кожне з них мало якесь потаємне значення, а Френк знав лише два типи людей, що спілкуються подібним чином - шпигуни та злочинці. Він міцніше стис костура і прислухався ще уважніше.

- То ваша світлість таки не передумали? - тихенько запитав Червохвіст.

- Звісно ж, не передумав, Червохвосте. - У холодному голосі тепер вчувалися погрозливі нотки.

Після короткої паузи Червохвіст заговорив знову. Слова вилітали з нього так поспішно, мовби він примушував себе викласти все до того, як утратить самовладання.

- Це можна зробити й без Гаррі Поттера, мій пане.

Знову пауза, цього разу трохи довша, а тоді...

- Без Гаррі Поттера? - м'яко видихнув другий голос. - Зрозуміло...

- Мій пане, я це кажу не від турботи за хлопця! - вигукнув Червохвіст писклявим голоском. - Він для мене ніхто, абсолютний нуль! Просто, якби ми використали іншого чарівника чи відьму... будь-кого... то все можна було б здійснити значно скоріше! Якби ви дозволили мені вас покинути хоч на короткий час - ви ж знаєте, як чудово я вмію маскуватися - я був би тут уже за якихось два дні з відповідною особою.

- Я можу скористатися іншим чарівником, - м'яко вимовив другий голос, - це правда...

- Мій пане, в цьому справді є сенс, - полегшено зітхнув Червохвіст. - Дістатися до Гаррі Поттера буде вкрай важко, його так добре охороняють...

- То ти зголошуєшся знайти йому заміну? Цікаво... може, тобі набридло мене доглядати, Червохвосте? Чи, може, твоя пропозиція відмовитися від мого плану - ніщо інше, як спроба від мене втекти?

- Мій пане! Я... я й гадки не мав від вас тікати, що ви...