Гаррі Поттер і келих вогню: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Містере Візлі? Ви мене чуєте?

Гупання стихло. Хтось зашипів у димоході: «Цсс!»

- Містере Візлі, це Гаррі... камін забитий дошками. Ви не зможете сюди зайти.

- А хай йому цей та той!.. - пролунав голос містера Візлі. - Якого біса вони забили камін?

- Вони мають електричний камін, - пояснив Гаррі.

- Справді? - схвильовано вигукнув містер Візлі. - Як ти сказав, еклектичний? Зі штепселем? Я мушу його побачити... дайте-но подумати... ой, Роне!

Пролунав Ронів голос:

- Чого це ви тут? Щось не те?..

- Та ні, Роне, - саркастично озвався Фредів голос. - Ми просто вирішили тут посидіти.

- Тут розкішне місце для відпочинку, - додав Джордж напруженим голосом - так, ніби його притисли до стіни.

- Хлопці, хлопці... - завагався містер Візлі. - Я думаю, що нам робити... так... єдиний вихід... Гаррі, відійди.

Гаррі позадкував до дивана.

А от дядько Вернон рушив уперед.

- Зачекайте! - заревів він у камін. - Що ви збираєтесь...

БАБАХ!

Електрокамін полетів через усю кімнату, бо вибухнув той камін, що був забитий дошками. У хмарі падаючих трісок та щебеню з'явилися містер Візлі, Фред, Джордж і Рон. Тітка Петунія верескнула й повалилася спиною на столик для кави. Дядько Вернон підхопив її при самій підлозі й безмовно втупився у Візлів, що всі були яскраво-руді, а Фред і Джордж ще й схожі між собою до найдрібнішого ластовиння.

- Оце вже краще, - задихано проказав містер Візлі, обтрушуючи свою довгу зелену мантію і поправляючи окуляри. - А ви, мабуть, Гарріні тітка й дядько!

Високий, худий і лисуватий містер Візлі рушив до дядька Вернона, простягаючи руку, але той позадкував на кілька кроків і поволік за собою тітку Петунію. Дядько Вернон цілковито втратив дар мови. Його новий костюм був присипаний білим порохом, що вкривав також його волосся й вуса, від чого здавалося, що він постарів років на тридцять.

- Е-е... так... вибачте за це все, - промовив містер Візлі, опускаючи руку і зиркаючи через плече на знищений камін. - Це моя вина, я просто не подумав, що ми не зможемо сюди вийти. Я під'єднав ваш камін до мережі порошку флу, розумієте... тільки на один день, щоб забрати Гаррі. Маґлівські каміни, взагалі-то, не можна під'єднувати до мережі... але я маю доброго знайомого в комісії з питань застосування порошку флу, тож він мені все влаштував... Я все зроблю, як було, не журіться. Запалю вогонь, щоб відіслати хлопців, а тоді відремонтую камін і роз'явлюся...

Гаррі не сумнівався, що Дурслі не зрозуміли жодного слова. Вони й далі очманіло дивилися на містера Візлі. Тітка Петунія, похитуючись, звелася на ноги й сховалася за дядьковою спиною.

- Вітаю, Гаррі! - радісно вигукнув містер Візлі. - Зібрав уже валізу?

- Вона нагорі, - усміхнувся у відповідь Гаррі.

- Ми її візьмемо, - миттю озвався Фред. Він підморгнув Гаррі і вийшов з вітальні разом з Джорджем. Вони знали, де Гарріна кімната, бо колись серед ночі вже його звідти визволяли. Гаррі мав підозру, що Фред і Джордж сподівалися бодай на секунду побачити Дадлі. Вони багато про нього чули від Гаррі.

- Ну, - змахнув руками містер Візлі, шукаючи слів, щоб порушити напружену тишу. - Дуже... дуже гарну маєте хату.

Оскільки завжди бездоганно чиста вітальня була тепер засипана пилом і уламками цегли, то ці слова не надто улестили Дурслів. Обличчя в дядька Вернона знову побагряніло, а тітка Петунія стисла губи. Однак Дурслі були такі перелякані, що й досі не могли вимовити ні слова.

Містер Візлі роззирнувся довкола. Він любив усе, пов'язане з маґлами. Гаррі бачив, що йому аж свербіло підійти й оглянути телевізор та відеомагнітофон.

- Вони працюють на еклектиці? - зі знанням справи поцікавився він. - А, так, я ж бачу штепселі. Я збираю штепселі, - додав він, звертаючись до дядька Вернона. - А ще батарейки. Маю величезну колекцію батарейок. Моя дружина думає, що я божевільний, але то нічого.

Дядько Вернон теж явно вважав містера Візлі божевільним. Він ступив крок праворуч, затуляючи тітку Петунію, ніби боявся, що містер Візлі раптом на них нападе.

Зненацька в кімнаті знову з'явився Дадлі. Гаррі почув на сходах гупання своєї валізи і зрозумів, що Дадлі втік з кухні, злякавшись цього шуму. Дадлі прокрався попід стіною, перелякано зиркаючи на містера Візлі, а тоді спробував заховатися за спинами матері й батька. Проте широкої спини дядька Вернона вистачало тільки на те, щоб затулити кістляву тітку Петунію, а от Дадлі зі своїми габаритами аж ніяк не міг там поміститися.

- Гаррі, то це твій двоюрідний брат? - запитав містер Візлі, знову намагаючись зав'язати розмову.