Покарання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Отримавши свободу та насолоду від безтурботного, гламурного, студентського життя, я прагнув досягти якомога більше вражень, відчуттів та переживань, що існували зі мною в одній площині. Тому, не помітно для всіх і в першу чергу для себе, я почав пити спиртні напої (звісно, все почалося з пива), а трохи згодом додалася звичка палити цигарки. Мені просто хотілося бути в дусі часу, модним, крутим з понтами, впевненим у собі мачо. Крім того, моє екзальтаційне, графоманське захоплення літературою штовхало на дослідження границь власних можливостей, відкриття усіх потаємних закуточків підсвідомості.

Після отримання диплому і перед початком нової сторінки в своєму житті, я надудлився під зав’язку, додавши до алкоголю, ще гашиш, що повністю мене вирубало на деякий час. Так не повинно було продовжуватися далі, але після переїзду в окрему квартиру, я почав безконтрольно спиватися і курити коноплю.

Це остаточно підштовхнуло мене у прірву. Я опинився дуже близько від смерті і лише тоді усвідомив, що весь процес руху може припинитися в одну-єдину мить від затуманеної психотропними речовинами свідомості. Лише якесь внутрішнє, перманентне «Я» допомогло мені триматися на плаву далі, незважаючи на сильний шторм.

Часом буває так, що мені становиться прикро за самого себе. Я проклинаю свої вчинки, дії, що призводять до неприємностей і це дає можливість поглянути на своє життя зовсім під іншим кутом зору. Чомусь я пригадую клуб «Аномалія», ще не розуміючи, що з цього все і почалося. Хоча, ні — все почалося з мого вибору.

Кілька місяців тому, я вступив до клубу «Аномалія», прихильники, дослідники (а правильніше буде сказати, шизофреники, параноїки, що схилені на паранормальних явищах та відокремлені від реального світу) якого, вивчали усі феноменальні речі та події, які відбувалися навколо нас та у нас самих всередині. Цей крок і призвів мене з часом до тієї страшної, незрозумілої ситуації, з якою мені довелося зіткнутися дуже скоро. Про це я буду вести мову трохи далі.

Після таких спогадів мені захотілося курити. Я вже збирався це зробити, коли раптом задзвонив телефон. Від несподіванки я аж здригнувся, наче побачив привила з іншого виміру. Але буденні, монотонні гудки цього пристрою мене заспокоїли та запевнили у абсолютній та цілковитій раціональності всього існуючого. З таким флегматичним станом і сконцентрованою увагою я підійшов до телефону і зняв обережно пластмасову зеленого кольору слухавку, відчуваючи кін естетичний контакт з цим предметом.

— Я слухаю.

Спочатку була тиша і я подумав, що абонент помилився номером та розгубився. Проте, в наступну мить до мого вуха долетів набір звуків, себто звичайних людських слів з вуст дуже знайомої людини.

— Куди це ти пропав, Остапе? Не дзвониш, вимкнув побілку…

— Хто це? — здивувався я і почухав потилицю, бо не в змозі був пізнати голос абонента.

Нарешті до мене дійшло.

— А-а… то це ти, Юрко! Вибач, друже, я тебе відразу не впізнав. Багатим будеш.

— Не в нашій державі, — лаконічно зауважив він. — А ти чим зараз займаєшся?

— Е-е… та, власне, нічим…

— А чого так? Ти ж повинен писати свій новий шедевр, га?

— Мій шедевр зараз у відпустці.

— Чого так? До речі, давай зустрінемося. Вип’ємо пивка, поговоримо?

Непогана пропозиція. Треба нею неодмінно скористатися.

— Гаразд. Давай через годину в пабі «Таверна».

— Домовилися.

З пафосним відчуттям я поклав слухавку і пішов на балкон курити.

З Юрком ми вчилися в одному класі до випуску, а потім наші дороги розійшлися. Він поступив на екологічний, а я на фінансовий факультет. Але час від часу, ми підтримували зв'язок, щоб випити пива та потеревенити язиками про життя-буття.

За час навчання в університеті, в період, коли студентська, молодіжна та енергійна атмосфера повністю огорнула мене своїми просторами, я дуже часто потрапляв в смішні та прикольні ситуації або ставав їх безпосереднім свідком. Якось ми з Юрком та ще компанією кількох хлопців та дівчат чудово відмітили Новий Рік. Як годиться в подібних випадках: п’яні, збуджені і дуже веселі, ми прикалувались, голосно кричали всілякі дурниці, знаходячись під впливом алкоголю. Звісно, страшенно втомлений, я повернувся додому першого січня аж під вечір, коли зумів більш-менш прийти до тями. Все ще перебуваючи у стані алкогольної ейфорії із неадекватним сприйняттям оточуючого світу (треба додати, що першого січня я теж добряче заклав за комір), я швидко переодягнувся і відразу завалився спати.

А на ранок комедія і почалася.

— Остапе, ну як відмітив Новий Рік? Добре погуляли? — поцікавилася в мене мати.

— Добре.

— Пили напевно багато?

Мати на мене уважно подивилася і не знаючи де себе подіти, я опустив очі вниз.

— Та нє… лише трошки шампанського…

Про горілку і косяк я мовчу.