Покарання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я про це ніколи не думала.

Виникла пауза, на протязі якої я запалив чергову цигарку.

— Пропоную випити за лозунг: мрії збуваються!

Ми знову випили. Я відчув приємне тепло в середині і дещо неадекватне сприйняття реальності.

— А ти віриш у те, про що пишеш чи ні?

— Не вірю.

— Але чому? Чому ти пишеш містику і не віриш цьому? Адже якесь пояснення є цим загадковим речам.

— Річ не в поясненні. Розумієш, в світі літераторів існує одне дуже важливе правило. Ніколи не пиши про те, у що віриш і ніколи не вір в те, про що пишеш.

Зоряна замислилася.

— Вражає! Отже, ти покладаєшся на власну фантазію. А сам ніколи не шукав пояснення тому, що відбувається навколо нас?

— Є речі, походження яких краще залишати у пітьмі. Тим паче, не усе можна пояснити логічно. Більшість процесів можна лише усвідомити на рівні інтуїції. Саме творче начало дозволяє краще розуміти окремі елементи цього світу. Це, наче ти дивися на уламки розбитого дзеркала і у кожному шматочку кольорового скла бачиш оригінальне відображення. А якщо на цей шматок глянути з іншого боку, то виникає нова картинка. Із різних поглядів, суджень, міркувань складаються індивідуальні картинки світу, які формують усю реальність. Отже, під яким би кутом зору не подивишся на предмет чи подію це буде реальність. Я впевнений, що немає поганих та хороших речей. Є лише наші судження, критичні оцінки, аналіз минулого, певні критерії. Первинна сутність речей втрачає своє значення, коли ми починаємо оцінювати ці речі.

— Я про це десь читала, але ніколи не уявляла собі, що все відбувається лише від наших думок, слів та вчинків. Але тепер мені стає ясніше, що свій всесвіт, створений власними думками, можна контролювати самому. А судити інших людей не варто, бо у кожного з нас своя реальність, своє неупереджене та унікальне життя. Кожен дивиться на кольорове дзеркало і бачить лише своє відображення та таку картину, яку хоче бачити.

Я кивнув, погоджуючись з дівчиною. Наша цікава розмова завершилася не так чудово, як я собі уявляв. Але по-іншому вже не могло бути, адже я перебрав з алкоголем і не міг показати себе перед дівчиною з найгіршої сторони. Тому, найкращим варіантом було розпрощатися та розійтися по власних домівках.

Саме це ми і зробили.

Розділ 5

Наступного ранку настрій в мене був край паскудний. Тим вечором, приїхавши додому, я випив ще достатньо горілки, а тому зараз в мене боліла голова. Юрко Іздрик у «Воццеку» описував головний біль дуже детально, досконало із найменшими подробицями. А в мене описання цього неприємного процесу зводилося до двох слів: боліла голова.

Першу частину дня я провалявся у ліжку, а думки все крутилися то навколо Зоряни, то навколо майбутнього роману, який ще треба написати. Проте ніяких конкретних думок, про що слід писати я не мав.

Так повільно і дуже нудно пройшла частина мого бездіяння.

О другій годині дня життя в моїй оселі трохи почало ворушитися, наче пробуджуючись після сомнабулістичного стану.

Спочатку мені подзвонили друзі з клубу «Аномалія» та запросили на неформальну зустріч на дачі, де, як правило вони збиралися. Я погодився прийти на зустріч, ще не знаючи за які межі реальності мені доведеться вийти і який небезпечний прохід з іншого виміру відкриється у наш світ.

Це чекало на мене попереду.

Перш ніж ми перегорнемо сторінки мого життя далі, мушу сказати кілька слів про клуб «Аномалія». Адже клубок усіх карколомних, страшних та смертельно-небезпечних подій почався саме звідти. І деякі невирішені проблеми і досі мене переслідували. Можливо, це буде тривати усе моє подальше життя. Але давайте повернемося до клубу.

Власне, виник цей клуб кілька років тому, але я про нього дізнався випадково зовсім недавно, коли шукав інформацію для свого роману і познайомився з Петром. Я відразу зацікавився клубом, де проводилися неформальні зустрічі для любителів езотерики і усього, що з нею безпосередньо пов’язано. Оскільки, я писав белетричну, утопічну прозу на подібну тематику, то вирішив стати офіційним членом цього клубу. З моєю популярністю та харизматичністю я вступив туди без жодних умов та обмежень.

Побувавши на кількох закритих неформальних зустрічах, я зрозумів, що дещо корисне зможу для себе винести. Зокрема, в «Аномалії» обговорювали таємниці НЛО, паралельні виміри, екстрасенсорні можливості деяких людей (телекінез, яснобачення, телепатія, левітація, психокінез, ченнелінг), привидів, упирів та спіритичні сеанси, коли медіум входячи в транс, міг спілкуватися з душами померлих і отримувати відповіді на свої запитання. А ще там спілкувалися про безмежні можливості підсвідомості, про практику астральних подорожей, трансцендентальну медитацію та про усвідомленні сновидіння (про це особливо говорили прихильники Карлоса Кастанеди).

Деякі балачки виявилися для мене нудними, але були теми, які захоплювали та затягували у вирій фантазій.

Членами клубу були різні люди, в основному, віком від 21 до 40 років. Хоча, було кілька літніх людей, яких потягнуло на старості літ зануритися в атмосферу метафізики, у світ альтернативної реальності. Проте, більшість людей, які стали членами клубу «Аномалія», серйозно відносилися до езотерики, вважаючи це своїм хобі. Дехто пішов ще далі, ставши фанатом надприродних подій, витрачаючи весь свій вільний час на вивчення таких феноменів і, забувши про реальний світ.

В клубі «Аномалія» було єдине правило, яке я постійно порушував. Правда, про це ніхто не знав.

Річ в тім, що треба було вірити у всі ці речі, про які так жваво розмовляють учасники клубу. Але я майже не вірив у цю містику, а усіх медіумів, контакторів, екстрасенсів вважав брехунами, шарлатанами, які користуючись наївністю та довірливістю деяких людей, заробляли на цьому шалені гроші. Звичайно, потім мені довелося трохи змінити свою точку зору, але це сталося трохи пізніше, ніж я на це сподівався в глибині душі.

Місце де збиралися члени клубу, було розташоване на одній невеличкій дачі. Там стояв двоповерховий будинок у сучасному стилі, огороджений невисоким парканом темно-зеленого кольору. На території нічого не росло окрім бур’янів та кропиви. Остання жалила ноги, якщо ходити босими у шортах. Але члени клубу з’являлися тут рідко і не переймалися зовнішнім виглядом дачі.

Одна із кімнат була обставлена під сучасну бібліотеку езотеричної літератури. А інші кімнати були вільними для різноманітних експериментів окультного спрямування, що проводилися дуже рідко. Частіше всього все закінчувалося прийняттям психоделіків у організм і після пробудження були деякі провали у пам’яті. Тому ніхто не міг точно та хронологічно відтворити усі події та сказати чим конкретно ми тут займаємося. Займаємося тим, про що так писали Вільям Берроуз чи Карлос Кастанеда.