Облога Белза: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Одначе... Повністю ігнорувати можливість змови Людовик-Лайош не міг. Занадто добре він пам'ятав, скільки поразок зазнали його дід і батько. І повідомлення приреченого гарнізону могло мати сенс в одному разі  — якщо готується не його, припустимо, отруєння, а повстання в самій Угорщині. Тоді кожен день, на який він зі своїми найкращими військами затримається тут, під валами цієї нікчемної горіхової шкарлупки, для заколотників там на вагу золота.

Треба кінчати переговори, на яких Дрозд явно тягне час.

Проте...

Проте досі ще не підійшов останній загін із вельми неприємним для того Дрозда сюрпризом, і тому ще три-чотири дні доведеться згаяти.

Лайош, певна річ, не міг знати, що саме зараз із його сюрпризом також стався черговий сюрприз, не перший за останні тижні.

 — Стій! Сті-і-й!

Пізно! Не так легко зупинити двадцятеро коней, запряжених цугом.

Волокуша (ніякі санки цього вантажу не вмістили, а ставити це на колеса або на лижі ще не додумалися) зачепилася за щось, хоча річкову кригу оглядали передові вершники й, здавалося, зачепитися не було за що,  — і роздався гучний ляскіт, і...

Майстер вилаявся. Тепер треба лагодити упряж.

На волокуші лежала вкрита якимись реберцями залізна труба завдовжки з дуже високу людину. У її жерло також уповзла б людина  — окрім, можливо, найкремезніших.

Майстер пригадував. Спочатку з глини зробили щось на зразок невеликої округлої колони, на обох денцях зробили виступи. Він пам'ятав, як велетенську цеглину привезли до його майстерні  — бо цю зброю виготовляли під керівництвом людини, котра обслуговуватиме її. Поки що це було так.

Майстер не знав, що досить скоро цей порядок зміниться  — йому він здавався вічним, бо в кожного такого, як він, була в голові своя конструкція, свій проект. Він особисто керував підйомом колони, так, аби кожен виступ ліг на козли, а сама колона опинилася в повітрі. Потім кільканадцять запрошених ним ковалів кували: одні  — довгу залізну стрічку, інші  — залізні обручі. Потім люди, вибиваючись із сил і часто обпалюючись, намотували розжарену до червоного стрічку на камінь. Одночасно інші натягали на стики теж червоні обручі. Це могли зробити тільки добре підготовлені майстри, бо навколо колони працювало чоловіків із двадцять.

 — Лівіше! Лівіше, а то діра буде!

Потім найліпші ковалі проковували обручі, щоби вони стали одним цілим зі стрічкою, скріпивши її. Затим залізо кілька днів остигало.

Нарешті майстер найняв каменотесів, і вони зубилами вирубали кам'яну колону. Потім ковалі скували зарядну камору, яку вставляють з одного боку труби.

Тільки королі та найбагатші серед герцогів можуть купити бомбарду.

Разом із майстром, який її розробив і обслуговує.

Розділ 8

Мечі наголо!

Хан Джанібек рухався за всіма приписами Чингізової стратегії — попереду, із боків та навіть позаду війська скакали розвідувальні загони, що повсякчас посилали гінців до головного війська. Якби комусь удалося знищити один загін так, щоби й він не встиг подати сигналу і інші нічого не помітили (що було непросто, бо в кожному з таких загонів було кілька верблюдів, навантажених бочками зі смолою,  — звалити такі бочки на землю й підпалити можна швидше, аніж вимовити «Немає бога, крім Аллаха й Мухаммед  — пророк його!»), то неприбуття гінця в обумовлений час скаже все.

Тепер він прибув.

 — Ми схопили їхніх розвідників, о повелителю всесвіту! Допитували нарізно. В один голос кажуть: чотири тумени угорських кипчаків та ясів, кілька корогв волохів, ну й Брацлавський тумен цих псів! Командує якийсь Другеті!

Враховуючи наслідки чуми  — тисяч сорок. У нього дещо менше, бо з великим кааном тепер тільки ті орди, що кочували між Волгою й Доном, Доном і Дніпром. Схід поки що втрачено, до віддалених кочовиськ не дійшли руки, осіле населення також залишилося на своїх місцях, ніхто не прийшов із Північного Кавказу та Криму. Утім, з цих улусів може ще підійти підкріплення  — якщо він виграє першу битву.

І... тепер на нього спрацює те, що ще вчора заважало руху війська,  — більша частина воїнів іде з родинами. А всі розуміють, що прогодувати родини можна лише на Поділлі. Навіть якщо (не дай Аллах!) якийсь тумен добровільно перекинеться на бік ворога, багато припасів йому ніхто не дасть, їм своїх би прогодувати. Ну а якщо зазнаємо поразки й родини потраплять у полон, то... тих, кого можна швидко продати,  — продадуть, решту під ніж.

Ханові думки перескочили на інше.

 — Що ти думаєш про це поле, га, Юсуфе?

Довірений мурза (Джанібек навіть не помітив, що вже навіть із його мови щезло монгольське «нойон»), який виконував при каані функції начальника штабу, ще раз прокрутив у голові те, що збирався запропонувати, і почав:

 — Я думаю, що воно годиться. Їх більше, тож до тулгами[106] спробують удатися вони, для нас це небезпечно. Але тут наше південне крило буде прикрите яром, що тягнеться ще довго. Тому небезпека обходу загрожуватиме нам тільки з одного боку. Чого я справді боюся, так це того, що вони не приймуть відкритого бою, особливо на цьому, вигідному для нас, місці.

 — Приймуть,  — посміхнувся Джанібек: так міг посміхатися тигр-людожер.

Повелитель  — ну якщо не всесвіту, то Східної Європи  — повернувся до сотника кетишкенів[107]:

[106] Охоплення з флангів, стандартний прийом татарської тактики.

[107] Гвардійців.