Облога Белза: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У відповідь воєвода нагадав, що Єва також була дружиною Адама, і чим це скінчилося, після чого йому довелося рятуватися втечею на вали.

Не заспокоївшись на цьому, жінка гримала на всіх, хто потрапляв під руку, та так гримала, що й у ворожому таборі чути було!

 — Шкода, що баб не ставлять на воєводство.

 — А таки-так, гнали б вони ляхів до Кракова!

Ті, хто зустрічав воєводу, який носився обланкою[105] так, неначе в нього всі зуби болять, відводили очі, коли ж він заводив розмову  — а заводив часто,  — розмовляли якось ніяково.

Проте троє наважилися спитати, і всі троє дістали відповідь: «Заприсягнись, що нікому!»  — а потім кілька слів на вухо.

...Юді було зле, як ніколи ще не бувало.

Спроба попередити ляхів з угорцями була пов'язана не просто з ризиком  — із найсмертельнішим зі смертельних ризиків, проте... Проте Дрозд відкрив таємницю кільком людям!

Коли Белз упаде  — а встояти проти такої сили він не зможе! — хтось та й розв'яже язика, і тоді  — тоді йому пекельні муки відпочинком здадуться, бо мовчанку про таке йому не подарують.

Залишався один шанс. Один-єдиний. Ризик, величезний ризик. Та інакше  — смерть, до того ж жахлива.

Він вийшов на довірену йому ділянку муру, гарикнув:

 — Чому смолоскипи не запалено?

 — Так без них ліпше...  — розгублено відповів Ярош.

 — Кому, може, ліпше, а мені гірше!

Смолоскипи запалали.

Боярин Роман пройшовся раз, другий, третій. Із кожним разом йому було все страшніше і страшніше. Зрозумівши, що, коли так ітиметься далі, він ніколи не наважиться, пан стрибнув униз. Туди, де між кригою річки й валом намело величезну кучугуру.

Він усе-таки вдарився об вал, сковзнув по його крижаній поверхні, врізався у сніг, не зламавши собі нічого лише тому, що був такий малий і легкий. І почув голос Дрозда:

 — Швидше мотузки! Наш упав!

«Не зрозуміли!»  — пронизала все єство радість.

Він підхопився на ноги й кинувся в чорну стіну, що утворилася там, де кінчався простір, освітлений смолоскипами.

«Думають, що памороки мені забило!»

Тим часом Дрозд схопив Яроша, який уже натягував тятиву.

 — Це ж...

Ярош запнувся, бо не міг дібрати слова.

 — Так треба, хлопче. Ти молодець, але так треба.

І, перехопивши погляд боярина Мстислава, відвів його вбік.

 — Ніякої стріли із запискою не було. Тобто стріла була, та записку я собі сам писав.

 — Але ж ти мені казав, що наша людина, із підневільних русичів, повідомляє про змову проти короля.

 — Тепер хай Людовик думає, є змова чи немає. А ми позбавилися зміюки в хаті.

Людовик, дійсно, замислився. Він був розумнішим за шпигуна і здогадався, що, найпевніше, йому збрехали. Ну, чого б це змовники стали ризикувати, повідомляючи залогу фортеці, яка незабаром упаде, про своє існування?

[105] Дерев'яний майданчик уздовж палісаду, де стоять бійці.