Розмір має значення: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ви кращі за прибиральницю.

Це був сумнівний комплімент. Але я відчув, що наш контакт поступово вийшов на інший рівень, і тому наважився:

— А можна, я вас буду, як ваш дідусь, Галушкою називати? Дуже затишне ім’я.

У відповідь можна було чекати на здивування і навіть обурення, але все вирішилося значно простіше.

— Тільки без пані. А я вас просто Мамай. Годиться?

— Годиться. Галушко, а що ви робите сьогодні ввечері?

— Я роблю біоаналізи на замовлення одного дуже швидкого молодика.

— Ой, а вже й справді вечір.

— А потім асистую академіку Майбороді у серії генетичних експериментів. Які, до речі, будуть не зайвими і для моєї дисертації.

Тут машинерія в кутку запищала, і Галушка, вибачившись, пересіла до комп’ютера.

— Давайте подивимося, що ви там принесли. Так. Білки, амінокислоти… — дівчина глянула на мене з-під брів. — Це ви мені препарат для схуднення принесли?

Я кивнув.

— Ну що ж, тоді це й справді він. Типовий, один із безлічі своїх братів. Тільки…

— Що тільки? — стрепенувся я.

— Точно. Додаткова біодобавка зі стабілізатором. Ти диви, яка хитра!

— А що воно таке?

На екрані крутилася страхітливого вигляду молекула, яка, певно, втекла сюди з підручника хімії.

Галушка прикусила губку:

— І справді, що воно таке? Цікава штучка!

— Медицина безсила? — уточнив я.

— Чому це безсила? Те, що зробила людина, людина й розшифрує, — дівочі пальці впевнено бігали клавіатурою.

Я чекав на продовження цієї думки, але Галушка з головою поринула у вивчення молекули на екрані.

Це тривало нескінченно, аж поки я не витримав:

— І довго?

— Що, пробачте?

— Розшифровувати довго?

Вона наморщила чоло, від чого стала схожою на вчительку.

— Мінімум тиждень.

Тижня в мене не було. Я зробив благальне обличчя.

— Пробачте, але стільки я на стільці не висиджу.