За мить двері кабінету відкрилися навстіж, і на порозі став сам пан академік у куцому білому халаті та з посмішкою на обличчі.
— А, привіт, привіт. Які гості! Знаєш, Галусю, чому він нічого не каже? Бо він секретний агент. І береже секрети. Он як!
Здається, я почервонів, тому що дівчина засміялася.
— Ласкаво прошу.
Я підвівся і на прямих від хвилювання ногах рушив до кабінету.
Академік був лагідний.
— Може, вам водички запропонувати?
— Добрий день, — відповів я ні сіло ні впало. А потім додав. — Дякую, — бо трошки прийшов до тями.
— Чим можу служити?
Я поліз до сумки.
— Як і домовлялися. Привіз препарат на аналіз.
— Так скоро? Молодці. Швидко працюєте.
— Це наш хліб, — скромно зауважив я.
Пан Омелян покрутив у своїх могутніх руках добуті мною зразки.
— А чому через вашу лабораторію? Не довіряєте?
Я розвів руками:
— Інструкція.
— Це правильно. Правил треба дотримуватися. Ну, тоді давайте зробимо так.
Він підійшов до столу і тицьнув кнопку переговорного пристрою.
— Галушко, зайди будь ласка.
Треба відмітити, що друга поява перед мої очі дівчини з приймальні не призвела до таких фатальних наслідків, як перша. Я навіть додумався підвестися, щойно вона переступила поріг. Академік схвально гмикнув.
— Знайомся, це… — я швидко сунув йому попід очі укрполівське посвідчення, — агент Мамай, з Укрполу. Ми їм допомагаємо вести розслідування. А це — моя онучка, Галя, я називаю її Галушка, а вона дозволяє.
Дівчина стояла, скромно опустивши очі долу.
— Сьогодні моя секретарка відпросилася на батьківські збори до дитини, то Галушка її заміняє. А взагалі-то вона — мій науковий асистент. Пише дисертацію. Дуже перспективний науковець. Це я вам як академік говорю, а не як дідусь.
Боже, вона ще й дисертацію пише!
— Дуже приємно.
— Мені також.
Дідусь-академік пригладив свою розкішну бороду:
— Слухай, сонечко, допоможи хлопцю. Експрес-аналіз за процедурою BGF 454. Базовий. В їхній організації весь час щось горить, тож треба швидко. Лаборанти вже пішли, ключі на охороні. А його забирай із собою, щоб тут мені не нудьгував, — він із сумнівом глянув на мене. — Чи може, аналіз до завтра почекає? Тоді залишайте зразки, ми тут уже самі з Галушкою…
— Ні, — миттєво підхопився я. — Треба зараз. Негайно… Я вже йду.