Розмір має значення: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Записали?

— Авжеж.

— Пишіть: пульс ниткоподібний, дихання рівне, — дійсно, дихання було рівним, це добрий знак, — при візуальному огляді поранень та пошкоджень не виявлено.

За стилем це більше скидалося на протокол з місця подій, але що поробиш — обійдуться й таким.

Однак на цьому мій асортимент лікувальних процедур добігав кінця.

Я глибоко замислився і для переконливості шумно випустив повітря з легенів.

— Ет, якби зі мною були інструменти…

— У нас є все, що потрібно, — запопадливо підскочила стюардеса і вмить відкрила переді мною валізу бортової аптечки. Добрий вишкіл, мать його так.

Від розмаїття пігулок та трубочок у мене голова пішла обертом. Тут було все — як то кажуть, до кольору, до вибору. Але хвилини, мабуть, зо три я чесно шукав знайомі назви. Не можна сказати, що не знайшов, от, наприклад, 2-тетра-3-циклопентанпергидрохінонтрен, чудово допомагає, коли треба когось відправити на той світ, але в нашому випадку він абсолютно непридатний.

— Ні, — підсумував я результати дослідження аптечки і з задоволенням закрив валізку. — Ми будемо впливати безпосередньо на серце.

Колись нам показували цей фокус — біомасаж серця. Що сказати, на таке здатні тільки екстрасенси вищого класу, а зовсім не я. Проте зараз не було іншого виходу.

— Подушку, — скомандував я.

Буквально за мить подушка лежала на кріслі і стюардеса з моєю допомогою підмощувала її попід спину хворої. Все-таки приємно мати справу з професіоналами.

— Відійдіть, — попрохав я.

Як це він тоді робив? Ага, одна рука заведена під лопатку. Друга на серці. Я повагався і прилаштував руку просто на грудь. Тепер треба зосередитися. Ні, не подумайте, я не збирався нічого масувати, — не знаючи техніки і не маючи досвіду, втручатись у роботу серця вкрай небезпечно. Якби я спробував утнути щось подібне, то убив би бідолашну дівчину практично зі стовідсотковою гарантією. Але щось-таки треба було робити.

І тут я згадав байку про свою стародавню колегу. Успішну, до речі, колегу.

— Поможе, не поможе — заплати, небоже, — пробурмотів я перевірену віками мантру.

— Що ви кажете?

— Тихо! — гаркнув я у відповідь, і стюардеса принишкла.

А я уже завівся:

— Ішов пес через овес, не шкодило псові, то хай не буде шкоди і тому вівсові.

Я стояв над дівчиною, як ідіот і бурмотів усе підряд. Рука тримала білу і гарну, між іншим, грудь. Зверху на ній я помітив татуювання — два серця поряд. Одне трошки більше, друге трошки менше. Красива штучка. Мабуть, знак від коханого.

— Ішов пес через овес… — ви не повірите, але тут я раптом почув, як серце під рукою починає калатати. Гм, цікаво. А воно з кожним ударом додавало. — …то хай не буде шкоди і тому вівсові.

Я вже розійшовся не на жарт, і серце, напевно, відчуло це, та застукало, немовби прокидаючись від глибокого сну.

Рука дівчини несамохіть поворухнулася.

— Оживає! — вигукнула стюардеса.

— А ви думали! — впевнено відповів я.

Теорія медицини в особі моєї бабусі формулювала цю методу приблизно так: «Як не спаралізує, то попустить».

І тут двері з гуркотом відчинилися. На порозі стояла ще одна стюардеса з радісним обличчям.

— Я знайшла лікаря!