2
Гольт щодня зустрічався з батьком за сніданком в одній з мансард під дахом заводоуправління, де було обладнано й особисту лабораторію професора Гольта. Професор мав звичку рано-вранці, до сніданку, кілька годин попрацювати там. Професорові минуло шістдесят три роки. Це був широкоплечий чоловік, більше схожий на селянина, аніж на вченого. Біле мов сніг волосся над високим вугластим чолом і дві зморшки, які ще глибше, ніж торік, залягли біля рота, надавали упертого виразу його обличчю.
Якось уранці він одклав убік газету, яку читав під час сніданку, і обернувся до сина. Гольт мовчки сьорбав підсолоджену сахарином бурду з січки, заїдаючи її сухим хлібом, потім відсунув убік тарілку. Професор Гольт налив йому якогось питва, що нагадувало какао.
— А що таке «кола»? — запитав Гольт.
— Продукт із насіння дерев, що належать до родини стер-кулієвих, рід кола, — відповів професор, — росте на півдні Західної Африки. Зерна містять у собі біля півтора процента алкалоїдів, передусім кофеїну, у вигляді глюкозиду — коланін. Напій так само збуджує, як і кава, звичайно, на смак трохи гірший.
Педантично вичерпна відповідь розсердила Гольта. Ця гидота йому зовсім не подобалася, хоч він і звик до неї.
— Дай мені, будь ласка, закурити, — попросив Гольт. — До речі, у мене немає жодного пфеніга.
Професор Гольт повернувся до письмового столу і підсунув Гольту кілька банкнотів і дві пачки сигарет.
— Не кури так багато! — застеріг він.
Гольт запалив сигарету. «Звертається до мене, наче до неповнолітнього хлопчиська! Краще було б мені сюди не приходити! Але ж я прийшов до Гундель, а не до батька; при нагоді обов’язково скажу йому про це!»
Професор Гольт витяг з кишені записку і дав її синові. Гольт прочитав: «Повна середня школа, Грюнплац, директор доктор Еберсбах».
— Можеш послатися на Мюллера, — сказав професор Гольт. — Першого жовтня починається навчання.
Гольт крутив записку в руках.
— Адже ти зовсім не знаєш, чи хочу я знову ходити в школу, — промовив він.
Професор Гольт помовчав. Потім несподівано сказав:
— Твоя мати писала мені, що вона хотіла дочекатися кінця війни в Гамбурзі. Коли ти востаннє чув про неї?
— Коли б я хотів повернутись до матері, то з Крейцнаха туди мені було ближче.
— Знаю, — сказав професор Гольт. — Я радий, що ти приїхав до мене.
— Я приїхав не до тебе, — перебив його Гольт. — Я сподівався застати тут Гундель. От і все.
Зморшки на обличчі професора поглибшали; він потер очі так, ніби дуже стомився. Але в душі Гольта зненацька знов спалахнула злість, бажання завдати болю цьому літньому чоловікові, диваку, людиноненависнику.
— Що ж стосується Гундель, — прискіпувався він, — то ти, звичайно, можеш знову закинути мені «потяг до простолюду».
Ці слова він чув колись в домі батьків — багато років тому. Гольт сьогодні з задоволенням їх повторив. Професор Гольт не міг пригадати, чи говорив він щось подібне. Але могло статися, що він і справді вжив колись такий вираз або, почувши його, промовчав. Він набив люльку, а потім спокійно сказав:
— Протягом останніх років у мене було вдосталь часу переглянути мої хибні погляди.
— Тоді, коли ти переглядав свої хибні погляди, — відказав Гольт, підводячись, — я за ці погляди кожної миті ризикував життям. — І, не промовивши більше ні слова, він вийшов.
Гольт марнував час у безцільних прогулянках. Інколи він годинами простоював на мосту і дивився на маленьку річку, на забруднену мазутом воду. Після сварки з батьком минуло лише кілька днів, і ось його викликали в дирекцію. Там Гольт застав батька і фрейлейн Герлах. Він зупинився біля дверей і зняв шапку.
Професор сидів за письмовим столом біля вікна.
— Останнім часом ти снідаєш сам, — почав він без манівців. — Я тебе зовсім не бачу. Коли ти нарешті збираєшся зголоситися в школу? Навчання вже розпочалося!
Гольт не мав ані найменшого бажання виконувати будь-чиї накази.
— Звідки ти взяв, — огризнувся він, — що я взагалі маю намір знову ходити до школи?
Професора Гольта чекали на заводі, за годину він мусив бути з Мюллером на нараді в комендатурі. Йому ще треба було продиктувати кілька термінових листів, дочекатися міжміської телефонної розмови. Він сказав: