Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Відчепися од мене з своїми дурницями! — розсердився Вольцов.

Та Гольт наполягав:

— Колись ти мені заприсягся, якщо я тебе попрошу…

«Що я роблю!» — раптом схаменувся він.

Але Вольцову аж ніяк не хотілося вв’язуватись у цю авантюру.

— Невже ж ти сам не впораєшся з отим типом?

Гольт тепер уже ясно усвідомлював: «Це безглуздя!»

— Якби в мене був дядько генерал, я обійшовся б без помічників.

Вольцов все ще вагався. Але ним опанувала лють. Він ляснув картами об стіл і сердито глянув на Гольта:

— Власне кажучи, мені все одно, кому затопити в пику.

Гольт бачив, що Вольцову дуже не хочеться виконувати свою обіцянку.

Феттер розчинив вікно, і всі повисовувалися надвір. Побитий полонений все ще лежав на землі. Інші продовжували працювати. Конвоїр стояв трохи віддалік. Вольцов попрямував до нього ріллею.

— Ей ти! — крикнув він на ходу. — Може б, ти поводився трохи пристойніше!

— Це погано скінчиться, — прошепотів Гомулка.

Не чути було, що відповів есесівець, до них долинули тільки слова Вольцова:

— Хто я такий? Старший курсант Вольцов. Цього з тебе досить?

Есесівець знову щось сказав, потім відступив крок назад і підняв карабін.

— Лупцюй цих Іванів у себе в таборі,— продовжував лаятися Вольцов, — а не тут, у нас на батареї!.. Ти! — крикнув він і, підбігши до конвоїра, ухопив його за груди. — Ти на кого піднімаєш зброю? З глузду з’їхав, чи що? Ще не вистачало, щоб німці стріляли в німців! — Він з силою трусонув есесівця, повернувся і пішов назад.

Не говорячи ні слова, Вольцов знову сів за стіл і взявся за карти.

— А той таки добре злякався! — сказав Феттер.

— Помовч! — крикнув Вольцов. Потім, звертаючись до Гольта: — Перший і останній раз я дозволив тобі втягнути мене в таку історію! Ну тебе до біса з твоїми безглуздими ідеями! Ти надто тонкошкірий!

Гольт рвучко повернувся.

— Он як! — сердито крикнув він. — Отже, ти хочеш сказати, що нашій дружбі кінець! Тоді говори прямо! Чи, може, ти думаєш, що я тебе боюся?

Вольцов здивовано подивився на Гольта:

— Ти що, з глузду з’їхав? Я ж з тобою не бився!

— У й-єд-єдності наша с-сила, — заїкаючись, намагався примирити їх Рутшер.

— Знову ти заїкаєшся, хлопче! — сказав Вольцов. — Треба тобі ще раз вирізати гланди!

Всі засміялись, і це розрядило напруження.

Ніч біля гармати тягнеться дуже довго. Кутшера був у короткотерміновій відпустці. На батареї замість нього залишився Готтескнехт. Вранці під час занять юнаки, сидячи на лавах, клювали носом. Учитель монотонно щось читав їм по книзі.

Посеред уроку черговий унтер-офіцер викликав Вольцова на командний пункт, який все ще правів за канцелярію. Дрімоту Гольта враз немов рукою зняло, він розгублено перезирнув-ся з Гомулкою. За десять хвилин двері знову прочинилися. Готтескнехт, кивнувши пальцем, викликав Гольта.