Діалоги: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Курій — Маній Курій Дентат, консул 290 р. до н. е., державний діяч ранньої Республіки; був зразковим шанувальником «звичаїв предків», винятково скромний у побуті й непідкупний. За свідченням античних авторів, самніти, з якими Рим провадив війни, хотіли підкупити його казковою сумою грошей, а той відповів їм, що гроші йому ні до чого, бо їсть він з глиняного посуду, а володіти воліє не золотом, а людьми, в яких є золото.

107

Корунканій — Тіберій Корунканій, консул 280 р. до н. е., перший в історії Риму верховний понтифік (pontifex maximus) незнатного походження; як і Курій Дентат, прихильник простих звичаїв, байдужий до грошей, а ще — гострий і дотепний у красномовстві.

108

Цензор — урядова особа, яка впродовж п’яти років здійснювала опис майна, наглядала за звичаями громадян, засвідчувала їхні права, римське громадянство тощо. Найсуворішим римським цензором був Марк Порцій Катон Старший, який боровся з розкішшю і порушенням «звичаїв предків», за що й називали його Цензором.

109

Красс — Марк Ліціній Красс, представник оптиматів, прибічник Сулли; за часів сулланських проскрипцій нагромадив величезне майно, тому й називали його Багатим (Dives); здобув перемогу над військом Спартака (71 р. до н. е.).

110

Сенека, як про це Тацит в «Анналах» (XIII, 42), за роки зближення з Нероном нажив триста мільйонів сестерціїв, тож справді мав на чому випробовувати свою чесноту.

111

Таку, справжню, радість Сенека називав суворою (severa); вона не приходить сама собою: «Вчися радіти» (disce gaudere), — закликає філософ.

112

Речі обоятні — грец. adiaphora лат. indifferentia (індиферентні), тобто ті, до яких мудрець цілком байдужий.

113

Стоїки (й кініки) прагнули звільнити себе від того почуття, яке називаємо прив’язаністю — до речей, до майна, до близьких осіб, до місця проживання тощо; єдина болісна втрата для стоїка — втрата чеснот (і, звісно, — часу), одне слово, — «багатства, що поза нашою душею, — нам не належать» (Демофіл, IV ст. н. е.).

114

У Римі лихварство, побирання відсотків, було заборонене законом, його розцінювали як грубе порушення доброзвичайності; до речі, у середньовічні часи лихварства не схвалювала й церква, вважаючи, що це — торгівля Божим даром — часом.

115

Денарій — срібна монета, вартість і вага якої з часом змінювалися; початково (з 269 р. до н. е.) вартість денарія дорівнювала десяти найдрібнішим монетам — асам; у деяких країнах монета під такою назвою в обігу й до сьогодні.

116

Ширше про це — у трактаті Сенеки «Про добродійства» (De beneficiis); про благородність Сенеки, його поведінку в останні хвилини життя повідомляє Тацит в «Анналах» (15, 62).

117

Субліційський міст — найдавніший міст у Римі, побудований, згідно з переказом, за Анка Марція, четвертого з семи легендарних царів Риму; направою мосту, що вважали релігійним обов’язком, керував верховний жрець — понтифік; міст був місцем, де юрмилися жебраки.

118

Пор. у Горація (Посл., 1, 10, 47): «Гроші твої або служать тобі, або ти за слугу в них» (imperat aut servit collecta pecunia cuique).

119

Часто повторювана думка: у Ціцерона («Філіппіки», VII, 6, 19): «Якщо хочемо втішатися миром, доводиться воювати» (si pace frui volumus, bellumgerendum est); Корнелія Непота («Епамінонд», V, 4): «Мир здобуваємо війною» (paritur pax bello); Вегеція («Короткий виклад військової справи», 3, Пролог): «Хто бажає миру, хай готується до війни» (qui desiderat pacem, praeparet bellum).

120

Сенека натякає на численні міфи: як Юпітер у вигляді лебедя спокусив Леду, а у вигляді бика — Європу; як викрав красеня Ганімеда; як убив свого батька Сатурна і посів його трон.

121