1984: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Це було навіть більше, аніж він сподівався почути. Не просто кохання до однієї людини, але тваринний інстинкт, проста нерозбірлива жага: ось та сила, яка зітре Партію на порох. Він притиснув її до трави із розсипаними на ній дзвіночками. Тепер усе відбулося легко. Незабаром їхнє дихання уповільнилося, і, знесилені, вони розплели обійми. Сонце стало припікати. Їх почало хилити на сон. Він простягнув руку, взяв відкинутий комбінезон і прикрив її. Майже відразу вони провалилися в сон і проспали з півгодини.

Вінстон прокинувся першим. Він сів і почав розглядати вкрите ластовинням обличчя дівчини, яка ще мирно спала, підклавши під щоку долоню. Гарним у неї був, либонь, лише рот. Якщо придивитися уважно, навколо очей вона мала кілька зморщок. Коротке чорняве волосся було надзвичайно густе і м’яке. Він пригадав, що досі не знає ані її прізвища, ані де вона мешкає.

Молоде сильне тіло, тепер уві сні беззахисне, викликало у ньому бажання захистити його. Але те почуття шаленої ніжності, яке опанувало його під час співу пташки, повністю не повернулося. Він підняв комбінезон і почав розглядати її гладенький лівий бік. У давні часи, подумав він, чоловік дивився на тіло дівчини, вважав його жаданим, і це все. Але сьогодні не можна просто кохати і просто хотіти. Зараз жодна емоція не є чистою, бо все змішалося зі страхом і ненавистю. Їхня пристрасть була битвою, а її завершення — перемогою. Це був удар по Партії. Це був політичний акт.

Розділ З

— Ми сюди ще прийдемо, — сказала Джулія. — Як правило, однією криївкою можна користуватися двічі. Але не раніше як через місяць або два.

Щойно вона прокинулася, її поведінка змінилася. Вона стала жвавою й діловитою, швидко вдяглася, підперезалася червоним паском і стала планувати повернення додому. Природно, що саме вона взялася за це. Безперечно, у неї була та практична винахідливість, якої бракувало Вінстонові, і, схоже, вона досконало знала околиці Лондона, вивчивши їх під час багатьох колективних екскурсій. Маршрут, який вона йому підготувала, цілком відрізнявся від того, яким він сюди дістався, і доправляв його на іншу залізничну станцію. «Ніколи не повертайся додому тією самою дорогою, якою прийшов», — сказала вона, ніби виголошуючи важливий загальний принцип. Вона першою вирушить у дорогу, а Вінстонові доведеться зачекати з півгодини, перш ніж податися за нею.

Вона назвала місце, де через чотири дні вони могли зустрітися після роботи. Це була вулиця в одному з бідняцьких кварталів, неподалік базару, де завжди людно і гамірно. Вона блукатиме там біля прилавків, вдаючи, ніби шукає шнурки для черевиків або нитки для шиття. Якщо вона вирішить, що небезпеки немає, то, коли він підійде, висякає носа, якщо ж ні, то він муситиме її байдуже проминути. Та якщо їм пощастить, то там, у гущі натовпу, можна буде хвилин п’ятнадцять безпечно поговорити і домовитися про наступну зустріч.

— А зараз мені час іти, — сказала вона, коли він запам’ятав усі її інструкції. — Я повинна повернутися на дев’ятнадцяту тридцять. Мені треба дві години попрацювати у Молодіжній Антисексуальній Лізі — порозносити листівки чи щось таке. Ну хіба не паскудство? Розчеши, будь ласка, мені волосся. У ньому нема травинок або листя? Ти певен? Тоді до побачення, мій коханий, до побачення!

Вона кинулася йому в обійми, майже несамовито поцілувала його, а за мить уже ковзнула між деревцями й безшумно зникла в лісі. Він так і не дізнався ані її прізвища, ані адреси. Проте це не мало значення, бо годі було собі уявити, що вони коли-небудь зустрінуться десь у приміщенні або обміняються листами.

Але сталося так, що вони ніколи не повернулися на галявину в лісі. У травні їм випала лише одна нагода покохатися. Це сталося ще в одній відомій Джулії криївці, у дзвіниці зруйнованої церкви в майже безлюдній місцевості, де тридцять років тому впала атомна бомба. То був дуже надійний сховок, якщо туди вже вдалося дістатися, але дорога до нього було вкрай небезпечною. Решту часу вони могли зустрічатися лише на вулицях, щовечора в іншому місці, й ніколи не довше ніж на півгодини. Здебільшого на вулиці можна було трохи поговорити у доволі своєрідний спосіб. Вони йшли по переповнених людьми хідниках, не перебуваючи поруч і зовсім не дивлячись одне на одного, і провадили химерну уривчасту розмову, яка ковзала, наче промені маяка, і раптово уривалася при наближенні партійного комбінезона чи появі телеекрана, а потім за кілька хвилин знову продовжувалася просто посеред речення. Коли вони розлучалися в умовленому місці, розмова знову вривалася, а потім наступного дня провадилася без жодного вступу. Здавалося, Джулії було не звикати до такого спілкування, яке вона називала «відтермінована розмова». Вона також надзвичайно вправно розмовляла, не ворушачи губами. Лише один раз за увесь місяць вечірніх зустрічей вони змогли обмінятися поцілунком. Вони мовчки йшли бічним провулком (Джулія ніколи не розмовляла, коли вони звертали з головних вулиць), коли раптом пролунало оглушливе ревисько, застугоніла земля, повітря почорніло, і вкритий саднами та нажаханий Вінстон опинився долі. Мабуть, десь зовсім близько впала ракета. Несподівано за кілька сантиметрів від себе він побачив обличчя Джулії — смертельно бліде, біле як крейда. Навіть губи в неї були білі. Вона мертва! Він пригорнув її до себе і збагнув, що цілує живе, тепле обличчя. Але на губах був якийсь білий пил. Їхні обличчя були густо припорошені тиньком.

Бували вечори, коли вони приходили на місце зустрічі, але якраз з-за рогу вулиці вигулькував патруль, або угорі кружляв гелікоптер, і тоді їм доводилося мовчки розходитися. Та навіть попри небезпеки, у них іноді випадало викраяти час для зустрічі. Робочий тиждень Вінстона тривав шістдесят годин, у Джулії він був навіть довшим, а графік їхніх вихідних змінювався залежно від навантаження на роботі і не часто збігався. У будь-якому разі, Джулія рідко мала цілком вільний вечір. Дуже багато часу вона витрачала на відвідування лекцій та участь у демонстраціях, на поширення літератури між членами Молодіжної Антисексуальної Ліги, підготовку прапорів до Тижня Ненависті, збір усіляких добровільних внесків та інші подібні справи. Це допомагає добре замаскуватися, казала вона. Якщо ти дотримуєшся незначних правил, то можеш порушувати значні. Вона навіть умовила Вінстона присвятити один зі своїх вечорів праці у галузі озброєння, яку добровільно виконували самовіддані члени Партії. Тож один вечір на тиждень Вінстон протягом чотирьох годин пропадав із нудьги, скручуючи докупи невеличкі шматки металу, які, певно, були частинами бомбових запалів, у вистудженій протягами погано освітленій майстерні, де грюкіт молотків монотонно переплітався із музикою, що лунала з телеекранів.

Коли вони зустрілися у церковній дзвіниці, провали у їхній фрагментарній розмові вже були заповнені. То був яскравий сонячний полудень. Повітря у маленькому квадратному приміщенні над дзвонами було гаряче і застояне, а ще нестерпно смерділо голуб’ячим послідом. Вони сиділи, годинами розмовляючи на запилюженій, засміченій хворостинками підлозі, і вряди-годи він або вона підходили до вузьких бійниць переконатися, чи ніхто, бува, не наближається.

Джулії було двадцять шість років. Вона жила в гуртожитку з тридцятьма іншими дівчатами («Завжди жіночий сморід! Як я ненавиджу жінок!» — зауважувала вона), а працювала Джулія, як він уже здогадався, з машинами, які писали романи у Департаменті Художньої Літератури. Вона любила свою роботу, яка переважно полягала у вмиканні й обслуговуванні потужного, але підступного електричного мотора. Вона не була надто кмітливою, але мала золоті руки і вміла вправлятися з механізмами. Вона могла описати увесь процес створення роману — від генеральної директиви, яку випускав Комітет Планування, до останніх правок, які робила Команда Переписувачів. Але вона зовсім не цікавилася кінцевим продуктом. «Мені не подобається читати, — казала вона. — Книжки — це лише товар, який виробляють, так само як джем або шнурки для черевиків».

Вона нічого не пам’ятала про те, що діялося на початку шістдесятих років, і єдиною знайомою їй людиною, яка часто розповідала про дореволюційні часи, був дід, який зник, коли їй було вісім років. У школі вона була капітаном хокейної команди й два роки поспіль здобувала головний приз на змаганнях з гімнастики[19]. Вона керувала загоном у Розвідниках і була секретарем відділення у Підлітковій Лізі, перш ніж вступила до Молодіжної Антисексуальної Ліги. Вона завжди славилася чудовим характером. Її навіть обрали (непомильна ознака незаплямованої репутації) працювати у Порносеці, підрозділі Департаменту Художньої Літератури, що виготовляв дешеву порнографію, яку розповсюджували серед чорноробів. Люди, які в ньому працювали, називали цей департамент Відділом Лайна. Там вона пробула рік, допомагаючи виготовляти брошурки у непрозорих пакетах із такими заголовками, як «Цікаві оповідання» або « Одна ніч у жіночій школі», які нишком купували пролівські юнаки, думаючи, що купують заборонену літературу.

— На що схожі ці книжки? — з цікавістю запитав Вінстон.

— О, це жахлива гидота. І страшенно занудні. Там існують лише шість сюжетів із незначними змінами. Звичайно, я працювала лише з калейдоскопами. Я ніколи не була у редакційній команді. У мене немає літературного хисту, любий, — мені його навіть для такого бракує.

Він із подивом довідався, що всі працівники Порносеку, окрім директора відділу, були дівчатами. Побутувала теорія, ніби чоловіків, чиї сексуальні інстинкти важче контролювалися, аніж жіночі, мали більше шансів розбеститися тією гиддю, яку вони виготовляли.

— Навіть заміжніх жінок не брали на ту роботу, — додала Джулія. — Дівчат завжди вважають чистими і невинними. Перед тобою одна, яка є винятком із цього правила.

Коли їй виповнилося шістнадцять років, вона пережила свою першу любовну пригоду із шістдесятилітнім членом Партії, який згодом, щоб уникнути арешту, наклав на себе руки. «І правильно зробив, — сказала Джулія, — інакше вони могли б під час допитів вичавити з нього моє ім’я». Після того першого вона мала й інших коханців. Вона дивилася дуже просто на життя. Ти хочеш жити цікаво, вони, тобто Партія, не хочуть, щоб ти так жила, тому ти, як тільки можеш, порушуєш правила. Схоже, те, що вони не дозволяють їй насолоджуватися життям, вона вважала настільки ж природним, як і те, що вона не хотіла, щоб її упіймали. Вона ненавиділа Партію і виражала свою ненависть у найбрутальніших словах, але загалом не критикувала її. Вона цікавилася доктриною Партії лише у тому випадку, коли це стосувалося її особистого життя. Він помітив, що вона ніколи не вдавалася до Новомови, крім тих слів, які стали загальновживаними. Вона ніколи не чула про Братство й не хотіла вірити в його існування. Їй здавалися безглуздими будь-які спроби організованого повстання проти Партії, оскільки вважала їх приреченими на поразку. Найрозумнішим було порушувати правила, але при цьому ухитрятися залишатися живою. Він міркував, чи багато серед молодшого покоління таких, як вона, — людей, що росли у часи Революції, не знаючи нічого іншого, окрім Партії, і вважаючи її чимось незрушним, як небо, не протестуючи проти її влади, а просто ховаючись від неї, як кролик від собаки.

Вони не мріяли про одруження. Такий варіант був надто неймовірним, щоб про нього говорити. Жоден комітет, який вони могли собі уявити, ніколи не дав би дозволу на їхній шлюб, навіть якби Вінстонові пощастило позбутися своєї дружини Катаріни. Це було безнадійно, цілковита фантастика.

— Якою вона була, твоя дружина? — запитала Джулія.

— Вона була... Ти знаєш слово з Новомови — благодумна? Тобто природно правовірна, нездатна на погані думки.

— Ні, я не знала цього слова, але я дуже добре знаю таких людей.

Він почав їй розповідати про своє подружнє життя, та, на подив, вона вже знала про все найголовніше. Вона описала йому це так, ніби сама бачила чи відчувала, як напружувалося тіло Катаріни, коли він його торкався, як вона, здавалося, відштовхує його щосили, навіть тоді, коли її руки міцно його обплітали. З Джулією йому було зовсім легко говорити про такі речі: у будь-якому разі, пам’ять про Катаріну вже давно відболіла — просто йому було гидко про неї згадувати.

— Я міг би все це витримати, якби не одне, — сказав він і розповів їй про той маленький холодний ритуал, який Катаріна змушувала його виконувати щотижня, в одну й ту саму ніч. — Вона його ненавиділа, але ніщо не могло її примусити відмовитися від нього. Вона це називала... — ти ніколи не здогадаєшся як.

— Наш обов’язок перед Партією, — відразу відповіла Джулія.

— Звідки ти знаєш?

— Я теж ходила до школи, любий. Там з дівчатами, яким уже виповнилося шістнадцять років, раз на місяць проводилися бесіди із сексуального виховання. У Молодіжному русі вони також проводилися. Вони роками вбивали це в голови. І мені здається, що у більшості випадків це спрацювало. Але, звичайно, я не зовсім у цьому впевнена. Люди такі лицемірні!

Джулія продовжила розвивати цю тему. Вона все пояснювала своєю власною сексуальністю. Щоразу, коли про це заходила мова, вона виявляла надзвичайну кмітливість. На відміну від Вінстона, вона зрозуміла приховане значення сексуального пуританства Партії. Річ була не лише в тому, що сексуальний інстинкт утворював світ, який опинявся поза контролем Партії, а отже, який, в міру можливості, слід зруйнувати. Ще важливішим було те, що сексуальне утримання спричиняє корисну істерію, яку вже можна перетворити на воєнну лихоманку та ідолопоклонство вождям. Джулія так це описувала:

— Коли ти кохаєшся, то витрачаєш багато енергії, а потім почуваєшся щасливим, і тобі на все наплювати. Вони не хочуть, щоб ти себе так почував. Вони хочуть, щоб у тобі завжди нуртувала енергія. Всі ці марширування, крики та махання прапорами — це просто протухлий секс. Якщо ти внутрішньо щасливий, то навіщо тобі навісніти від закликів любити Старшого Брата, Трирічних Планів, П’ятихвилинок Ненависті і всієї їхньої паскудної ахінеї?

[19] У школі вона була капітаном хокейної команди й два роки поспіль здобувала головний приз на змаганнях з гімнастики. Близька подруга Орвелла Бренда Солкелд, якій він пропонував одруження у 1930 році, була здібною гімнасткою й працювала вчителькою з гімнастики у школі для дівчат Сент-Фелікс.