Інший дім: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Зараз, пару сек, — я підійняв вказівний палець. — Ти зачекаєш?

— Так, я поки піду переодягнуся, — відповіла Аліна, усмішка грала на її обличчі.

— Супер!

Я вийшов у коридор. Роззирнувся.

— Полько! — гукнув я. — Поль!

Я позаглядав усюди, вийшов на вулицю, гукнув. Полі не було. Я стояв ні в сих, ні в тих.

— То що? — почув із-за спини.

Аліна з’явилася в дверях, вже перевдягнена в куртку і джинси.

— Йдемо?

Я вагався. Що ж робити з Полькою? Куди вона поділася? Зрештою, я вирішив, що вона не дитина і спокійно може дістатися додому без мене... напевно, саме так вона й зробила. Чого б ні?

— Арчі?.. — Аліна знітилася. Кутики її вуст опустилися. — То йдемо до мене?

Поглянувши на її розгубленість, я махнув рукою, мовляв, ну тебе, Полько. Не зараз!

— Йдемо! Йдемо, я в роздягалку — і назад. Чекай тут.

Коли я увійшов, Федот вовком глянув на мене. Я добре знав, що йому подобалася Аліна. Але вона вибрала мене.

Жека простягнув свою п’ятірню.

— Прорвемося, друзяко, — сказав він, бо Жека розумів, що нашу поразку я зарахував собі.

Жека — ще той пацан. З ним можна розробляти будь-яку стратегію. Федот теж нічого, але між нами стоїть Аліна. Тому в грі ми — команда, а в реалі — суперники.

Через хвилин десять я йшов з Аліною до неї додому. Ось вона. Її долоня майже біля моєї... Її плече близько-близько... Що мені робити — взяти її за руку? Чи краще покласти їй свою на плече? Обійняти?

Але як? Що вона подумає? Ні, краще стриматися. Чи все ж таки варто?

Я дивився на свою грубезну руку, на тендітну дівчину поруч і думав, що коли доторкнуся до неї, її тонке плече, розкришиться мов порцеляна.

Я не знав, що я почував до Аліни. Здавалося, при ній із «бурого ведмедя» я перетворювався на боязке ведмежа, на незграбного Балу, який топтався довкола її постаті, ніби циркач-новачок.

Торкнутися її чи ні?

Аліна щось розказувала про фільми, які вона припасла. Просила мене обрати. А я почувався так, наче в моїй голові щось перемкнулося, і блискітки її кофтини, яка виглядала з-під куртки, зовсім засліпили мені очі.

Поля

Я вирішила запитати когось про автобусну зупинку.

Озирнулася — на вулиці пусто.

Куди ж іти?

Я зазирнула за кіоск.

Вдалині світилося. Ага, якщо я пройдуся по цій вуличці, то дійду до супермаркету, саме там, де ми виходили.

Я подалася навпростець. Знову через двір. Краєм ока помітила двох хлопців, які сиділи на лавці й лузали насіння. Один був товстим і широкоплечим, мав темне волосся й великі щоки. Інший — середнячок. Білобрисий і червонощокий. Вони дивилися на мене, проводжали очима.